знай наших!
Цей рік в історії українського кіно запам’ятається надовго. Увійде в підручники, передаватиметься з уст старшого покоління в уста молодшого. Цей рік минув ще тільки наполовину, але вже став для нашого кінематографу тріумфом - невеличким, короткометражним, але тріумфом. Люди, які цікавляться кіно, здається мали б вже здогадатися про що йде мова. Звичайно ж про МКФ у Каннах та українську перемогу. Зі слів сценариста Наталки Конончук, фільм «Подорожні» потрапив туди майже випадково. Він не знімався навмисно для участі в цьому фестивалі. Це просто була дипломна робота режисера Ігоря Стрембіцького, яка знімалася три роки. Туди було вкладено душу і у Каннах перемогла саме душевність. Коротенький фільм - всього 10 хвилин. Чорно-біла плівка, непевність руху відеокамери, щирість і відкритість сюжету, нічого награного - все абсолютно природньо і буденно. Можливо саме таким і повинно бути справжнє Кіно?.. Такий кінематограф боїться Україна, але цінує Європа. Наврядчи взяли б фільм про хворих, що лікуються в психлікарнях та живуть в інтернатах, до якогось українського фестивалю. «Подорожні» - це не просто фільм, це ціла галерея вишуканих кінокадрів, які хочеться бачити на стіні в симпатичній рамочці. Чи взагалі без неї. А не просто один раз на великому екрані. «Від того, що фільму дали золоту гілляку, він кращим не став...» - сказав режисер на київській прем’єрі у Домі кіна. Правильно, не став. Він був кращим ще до цього.