І Антонич такої ж думки

[bohemka]

Ми падаємо асе нижче і нижче, аби продовжити лет, не захлиснутись у рутині. Напиваємся до свинячого стану, шукаєм проблем на другі 90, затіваємо бійки, починаємо курити цигарки чи траву, вживаєм наркотики, займаємся небезпечним сексом. Летіти завжди важче ніж падати. Але падіння краще за рутину (не плутати з гармонією і спокоєм). Хоча... Хз. Як гадаєте?

І на затравку - поезія Антонича, що на цю думку надихнула:

Метеор
"Де батьківщина, де твоя, скажи.
Якої син планети чи комети,
які твій лет міжсвітний має мети,
де перед мандрами давніш ти жив?

Міжзірний волокито та бродяго,
в безкраю безвість пущений в крутіж, -
сліпучий, ярий спижу, що гориш
на вежі світу полум’яним стягом.

Незбагнений в рахунку астрономів,
уроджений в височині німій,
навіщо в низині шукаєш дому,

на власнім гробі кам’яна статує?"
-Поете, не журись. Упадок мій
жар мого серця від зими врятує.