Історія про книги і про тих, хто їх не любить
Микола Леонович написав в своєму блогу про прикрий випадок, що стався на презентації антології поезії у Львові. Вандали із праворадикальної організації облили головного спікера майонезом, порвали на шматки антологію і обкидали стіну помідорами. Автори антології, бачите, "непопулярної сексуальної орієнтації". Богомєрзкіє підараси нє должни пісать стіхі, ніколи більше.
Був я колись знайомий із одним ліцеїстом Українського гуманітарного ліцею. Він вчився, здається, на 2 роки молодше у тому ж закладі, який закінчив і я. Він був другом мого друга, тому був привід спілкуватись.
Паріньок був маленьким, малокомунікабельним і, як це буває у дисциплінарних колективах типу школи чи армії, не мав ніякого авторитету серед "товаришів".
Якось він випадково потрапив в компанію з одногрупниками, котрі життєрадісно бухали в дворику в центрі Києва. Дія алкоголю призвела до того, що субтильний йуноша ганявся за своїми собутильнегами і бився головою об дерево.
Надалі він регулярно пиячив із ніпутьовими ліцеїстами - інтелігентного вигляду ботанчик в окулярах. І регулярно по п"яні намагався вступити в конфлікт з якимись випадковими людьми. Простіше кажучи, доїбатись.
Нічого особливо цікавого в цій історії не було б (а хто в йуності не ставав на шлях п"янства, дебоширства і тунеядства?:)), якби не її продовження.
Дойобування маленького мальчєга до більших і сильніших (і часто чисельніших) суб"єктів виглядали смішно - атаковані словесними наїздами і штурханами ліцеїсти, вуличні гопніки і просто перехожі здебільшого фаломорфували (тоїсть, охуївали) і нашому герою не діставалось заслужених пиздюлів.
Батьки хлопчика (він жив біля Бесарабки, його небідні батьки, вочевидь, дбали про нього так, як можуть дбати про єдину дитину в сім"ї), побачивши його зацікавлення до конфліктів із ровесниками, купили йому якийсь набір тренажерів, боксерську грушу і інші прічандали для молодого бійця. В той же час він із захопленням розповідав про майданівську тусовку, з якою познайомився. Тусовка називалась "скінхеди" і була маловідомою, принаймні для мене. Все, що я на той час (2000-2002 приблизно) знав про них: це чуваки, які вдягаються в ідіотський одяг, бухають в "трубі" (підземний перехід під Майданом), а потім малюють на стінах свастики. А ще вони дрочать на "Майн Камф" і не люблять "жидів". Окрім цього, сміливий "скінхед", якщо зустріне негра, який гвалтує (в той самий час, мабуть) "білу дівчину" або продає наркотики переляканому українському школяру, так от, цей "скінхед", зустрівши негра, зобов"язаний викликати його на двобій сам-на-сам і наваляти фігурних во славу арійської раси.
Розповіді про героїв "труби" мене не вразили, і мальчєг не знайшов благодарного слушатєля.
Коли мій друг, а разом з ним і вищезгаданий мальчєг, святкували випускний в готелі "братислава", там був і я. Разом з іще одним цинічним типом ми славно поїли і попили за кошт батьків випускників ліцею:). Тоді ж я побачив героїчного ботанистого мальчєга на пізній стадії його ніпанятних метаморфоз. П"яний і полний баєвого духу, він ходив по парку "перемога" і лупцював якихось малолітніх бєспрізорників. А потім ми всі - я і ще один цинічний нахлєбнік, випускники і якісь інші персонажі - поїхали в центр продовжувати гулянку. Десь на Лютеранській я знайшов книжку - сєрєбряний вєк російської поезії, Мандельштам здається. Мальчєг почав мені дорікати: ти що, автор цієї книжки жид! книжку треба викинути чи порвати!:) Ці слова я запам"ятав і згадую щоразу, коли в своїй домашній бібліотеці натрапляю на знайдену тоді книжку.
З малограмотною і незнайомою з творчістю Мандельштама падлою я після цього бачився кілька разів зовсім випадково. Один раз, здається, на футболі - не дивуйтесь, я навіть був на всіх лігочемпіонівських матчах "динамо київ" сезону помаранчевої революції. Нелюбитель жидів і поезії, схоже, приходив на стадіон на традиційний "махач" після матчу, який любить влаштовувати певна категорія відвідувачів футболу.
Від знайомих я чув, що колишній ботан тепер є одним з найактивніших активістів так званої "української націонал-трудової партії" (унтп). Я не знаю, чи вже були серед його arійських "досягнень" спалення книг . А може, йому вдалось здійснити більш героїчний подвиг за бєлую расу - порізати ножем китайських студенток, дружно замочити африканця чи побити "пархатого жида". Я взагалі нічого про нього не знаю, окрім викладеної історії. Ні про нього, ні про його друзів, про тих, хто так ніпачтітєльно обходиться з друкованою літературою.
Я думаю, я небагато втратив, коли перестав спілкуватись з тим типом.
Був я колись знайомий із одним ліцеїстом Українського гуманітарного ліцею. Він вчився, здається, на 2 роки молодше у тому ж закладі, який закінчив і я. Він був другом мого друга, тому був привід спілкуватись.
Паріньок був маленьким, малокомунікабельним і, як це буває у дисциплінарних колективах типу школи чи армії, не мав ніякого авторитету серед "товаришів".
Якось він випадково потрапив в компанію з одногрупниками, котрі життєрадісно бухали в дворику в центрі Києва. Дія алкоголю призвела до того, що субтильний йуноша ганявся за своїми собутильнегами і бився головою об дерево.
Надалі він регулярно пиячив із ніпутьовими ліцеїстами - інтелігентного вигляду ботанчик в окулярах. І регулярно по п"яні намагався вступити в конфлікт з якимись випадковими людьми. Простіше кажучи, доїбатись.
Нічого особливо цікавого в цій історії не було б (а хто в йуності не ставав на шлях п"янства, дебоширства і тунеядства?:)), якби не її продовження.
Дойобування маленького мальчєга до більших і сильніших (і часто чисельніших) суб"єктів виглядали смішно - атаковані словесними наїздами і штурханами ліцеїсти, вуличні гопніки і просто перехожі здебільшого фаломорфували (тоїсть, охуївали) і нашому герою не діставалось заслужених пиздюлів.
Батьки хлопчика (він жив біля Бесарабки, його небідні батьки, вочевидь, дбали про нього так, як можуть дбати про єдину дитину в сім"ї), побачивши його зацікавлення до конфліктів із ровесниками, купили йому якийсь набір тренажерів, боксерську грушу і інші прічандали для молодого бійця. В той же час він із захопленням розповідав про майданівську тусовку, з якою познайомився. Тусовка називалась "скінхеди" і була маловідомою, принаймні для мене. Все, що я на той час (2000-2002 приблизно) знав про них: це чуваки, які вдягаються в ідіотський одяг, бухають в "трубі" (підземний перехід під Майданом), а потім малюють на стінах свастики. А ще вони дрочать на "Майн Камф" і не люблять "жидів". Окрім цього, сміливий "скінхед", якщо зустріне негра, який гвалтує (в той самий час, мабуть) "білу дівчину" або продає наркотики переляканому українському школяру, так от, цей "скінхед", зустрівши негра, зобов"язаний викликати його на двобій сам-на-сам і наваляти фігурних во славу арійської раси.
Розповіді про героїв "труби" мене не вразили, і мальчєг не знайшов благодарного слушатєля.
Коли мій друг, а разом з ним і вищезгаданий мальчєг, святкували випускний в готелі "братислава", там був і я. Разом з іще одним цинічним типом ми славно поїли і попили за кошт батьків випускників ліцею:). Тоді ж я побачив героїчного ботанистого мальчєга на пізній стадії його ніпанятних метаморфоз. П"яний і полний баєвого духу, він ходив по парку "перемога" і лупцював якихось малолітніх бєспрізорників. А потім ми всі - я і ще один цинічний нахлєбнік, випускники і якісь інші персонажі - поїхали в центр продовжувати гулянку. Десь на Лютеранській я знайшов книжку - сєрєбряний вєк російської поезії, Мандельштам здається. Мальчєг почав мені дорікати: ти що, автор цієї книжки жид! книжку треба викинути чи порвати!:) Ці слова я запам"ятав і згадую щоразу, коли в своїй домашній бібліотеці натрапляю на знайдену тоді книжку.
З малограмотною і незнайомою з творчістю Мандельштама падлою я після цього бачився кілька разів зовсім випадково. Один раз, здається, на футболі - не дивуйтесь, я навіть був на всіх лігочемпіонівських матчах "динамо київ" сезону помаранчевої революції. Нелюбитель жидів і поезії, схоже, приходив на стадіон на традиційний "махач" після матчу, який любить влаштовувати певна категорія відвідувачів футболу.
Від знайомих я чув, що колишній ботан тепер є одним з найактивніших активістів так званої "української націонал-трудової партії" (унтп). Я не знаю, чи вже були серед його arійських "досягнень" спалення книг . А може, йому вдалось здійснити більш героїчний подвиг за бєлую расу - порізати ножем китайських студенток, дружно замочити африканця чи побити "пархатого жида". Я взагалі нічого про нього не знаю, окрім викладеної історії. Ні про нього, ні про його друзів, про тих, хто так ніпачтітєльно обходиться з друкованою літературою.
Я думаю, я небагато втратив, коли перестав спілкуватись з тим типом.