Втрата весняної цноти
No pain, no gain (народна мудрість)
There's no waiting for friends on a powder day(Шопік)
На Тростік зійшов початок квітня.
Бугелі зняли до нового сезону, представники місцевого кнайпового бізнесу вже давно пораються на городах, таксісти пішли на стройку, а рятувальники поміняли свої манішку на форму охранніка місцевого клюбу. З кожним роком зимовим *курортам* стає виживати все важче і важче. Глобальне потепління диктує свої правила.
Але яке це має значення, якщо на Карпати насунувся надпотужний циклон - і накрив землю пів-метровим шаром снігу?...
Директор *Динамо* швиденько порахував в умі можливий прибуток і дав добро - центральному і північному підйомнику в суботу і неділю бути!
Ми швиденько зібрали невелику, але міцну команду і негайно вирушили - бо challenge accepted, а павдер чекати не буде!
Чим ближчим був Славськ, тим чіткіше вимальовувався обрис засніженого незайманого схилу, який треба буде добряче покарати чіткими і рівними зигзагами. Та реальність виявилась дещо іншою. Точніше за цю мрію треба було добряче попотіти, бо УАЗ Патріот загнувся десь на половині підйому до витягу. Водій виявився таким собі, а машина ітого гірше, зате його фраза *Пиздець, шо ж робити!* надійно відклалась у пам*яті))
Ну нічо - мислимо позитивно. Це ж ранкова руханка!
І от він - недоторканий схил Тростяну. Перевели подих, підтягнули лямки, подивились хвилинку на цю несусвітну красу і поїхали вкалувати! З цього моменту почалось жостке безкомпромісне мочилово через ліси, сніги, потічки і мости. Воно іноді переривалось вимушеними передишками лицем вниз у пухляку і зупинками на чайок. А вставати з пів метра пухляку на борді - ще та забава! Потім ми дружно шукали Ромину лижу, яка десь полетіла...
А потім Шопік псіханув і поїхав катати фрірайд(благо скітури були в наявності) на західний підйомник(який не працював). Там він надибав ще двох тіпів на борді, лижах і снігоступах і разом вони дружно покарали схил 3-ма чоткими лініями:
Тростян як завше вразив - строгий і неочікуваний, він неодмінно витягає з колоди новий карколомний челендж і дарує букет справжніх і непідробний емоцій. Половину останнього підйому на бугелі, я, сціпивши зуби, вголос і дуже нетихо молився, бо нога затерпла і боліла так, що хотілося вити і кричати по-звірячому. Мені іноді здається, що туристів з Європи просто треба звозити на вікенд на Тростян, як на екскурсію. І вони запам*ятають його на все життя та ще й потім дітям будуть розказувати...
Я тебе люблю і нінавіжу.
Гарний рижий котик:
Я остаточно зрозумів дві речі: треба переходити на лижі і купити спліт-борд. І одне іншому не суперечить
There's no waiting for friends on a powder day(Шопік)
На Тростік зійшов початок квітня.
Бугелі зняли до нового сезону, представники місцевого кнайпового бізнесу вже давно пораються на городах, таксісти пішли на стройку, а рятувальники поміняли свої манішку на форму охранніка місцевого клюбу. З кожним роком зимовим *курортам* стає виживати все важче і важче. Глобальне потепління диктує свої правила.
Але яке це має значення, якщо на Карпати насунувся надпотужний циклон - і накрив землю пів-метровим шаром снігу?...
Директор *Динамо* швиденько порахував в умі можливий прибуток і дав добро - центральному і північному підйомнику в суботу і неділю бути!
Ми швиденько зібрали невелику, але міцну команду і негайно вирушили - бо challenge accepted, а павдер чекати не буде!
Чим ближчим був Славськ, тим чіткіше вимальовувався обрис засніженого незайманого схилу, який треба буде добряче покарати чіткими і рівними зигзагами. Та реальність виявилась дещо іншою. Точніше за цю мрію треба було добряче попотіти, бо УАЗ Патріот загнувся десь на половині підйому до витягу. Водій виявився таким собі, а машина ітого гірше, зате його фраза *Пиздець, шо ж робити!* надійно відклалась у пам*яті))
Ну нічо - мислимо позитивно. Це ж ранкова руханка!
І от він - недоторканий схил Тростяну. Перевели подих, підтягнули лямки, подивились хвилинку на цю несусвітну красу і поїхали вкалувати! З цього моменту почалось жостке безкомпромісне мочилово через ліси, сніги, потічки і мости. Воно іноді переривалось вимушеними передишками лицем вниз у пухляку і зупинками на чайок. А вставати з пів метра пухляку на борді - ще та забава! Потім ми дружно шукали Ромину лижу, яка десь полетіла...
А потім Шопік псіханув і поїхав катати фрірайд(благо скітури були в наявності) на західний підйомник(який не працював). Там він надибав ще двох тіпів на борді, лижах і снігоступах і разом вони дружно покарали схил 3-ма чоткими лініями:
Тростян як завше вразив - строгий і неочікуваний, він неодмінно витягає з колоди новий карколомний челендж і дарує букет справжніх і непідробний емоцій. Половину останнього підйому на бугелі, я, сціпивши зуби, вголос і дуже нетихо молився, бо нога затерпла і боліла так, що хотілося вити і кричати по-звірячому. Мені іноді здається, що туристів з Європи просто треба звозити на вікенд на Тростян, як на екскурсію. І вони запам*ятають його на все життя та ще й потім дітям будуть розказувати...
Я тебе люблю і нінавіжу.
Гарний рижий котик:
Я остаточно зрозумів дві речі: треба переходити на лижі і купити спліт-борд. І одне іншому не суперечить