а зранку у всіх газетах будуть заголовки з невимовною жалобою за маленькими ангелами...
парадоксально не розумію феномен вбивства, мотивів, причин.
жоден з нас не має права вирішувати жити комусь чи ні.
ми ніхто в цьому світі й будемо ніким, а коли ми уявляємо, що маємо суперсили, перетворюємось в тварин, жорстоких і непокірних.
ми ніколи не навчимось бути людьми. і це жахливо усвідомлювати.
я не хочу, щоб мої діти жили в цьому пеклі вбивць, педофілів, маніяків, заздрісників і т.д.
чому б кожному не зайнятись собою, своїм вихованням?! Люди такі люди...
можливо, десь колись знайдеться той, хто нас врятує від цієї суцільної ненависті до світу, агресії, насильства...
... а поки я просто молюсь за тих, хто більше ніколи не засміється, більше ніколи не заплаче, не проспить важливу зустріч і не зможе більше їсти картоплю фрі з макдаку....
за тих, чиє життя трагічно обірвалось...
кулі не вбивають людей. людей вбивають люди.
Бережи нас, Господи...