Про наболіле
я дуже мрію, щоб закінчився період невагамості, незначимості, зрад і самотності. щоб від тебе не пахло хлопчиком, а мужчиною. щоб можна було не спішити, не запізнюватись, не боятись.
я дуже мрію говорити так, як звикла. я хочу застеляти ліжко і не мокнути під дощем, носити підбори і робити те, що люблю.
я хочу, щоб музика перестала асоціюватись з людьми. щоб пройшла гравітація. щоб кондиціонери працювали в міру.
я так хочу, так хочу навчитись не виживати, а жити.не притворятись, а відчувати.
я так чекаю того дня, коли все навколо стане простим і звичним, коли можна буде намалювати нігті і вони не зітруться за один день.
і я зовсім не хочу, щоб мене питали як я чи що в мене нового. в мене старого нічого не залишилось, крім себе.мені не треба, щоб мене розуміли, мені треба, щоб мене підтримали. я пам"ятаю про місяць. я дивлюсь і знаю, що дехто таки поруч.
не задавайте питань, у мене нема відповідей. я їх не шукаю, я просто живу так, як веде моя дорога.
і, можливо, одного дня, ви згадаєте, що любите мене і відчуєте, чим я живу. а зараз просто не треба цього фальшивого пафосу. все добре. я з тих сильніших для слабких.
4 вер 2012 о 18:25