сни сняться після 10 ранку
ого... мені приснився Нью Йорк.
але там, за збігом обставин, опинилось багато моїх знайомих-друзів.
навіть тато з мамою. окремо, звичайно.
всі події відбувались в емпайр стейт білдінг, тому що я дуже хотіла попасти на гору.
я стояла у якомусь заниженому подвір"ї, говорила з не пам"ятаю ким і побачила тата. я не хотіла, щоб він знав, що я у сша, тому швидко забігла в ліфт. він догнав мене, але якимось чином я опинилась в галереї на 3 поверсі. це були фото, хоч я і не знала чиї. людей, крім охоронця там не було. вбігло 4 людей і почалась стрілянина. мене в іншому залі не помітили. потім прибігла адміністратор і почала кричати на охоронця за те, що він вбив людей. вони вийшли і я злякалась, що мене можуть знайти. на підлозі маленькі плями крові. не калюжі. плями.
я поїхала на 7 чи то 9 поверх, там було весілля. зустріла когось з друзів.
потім ліфт. мама натискає 455 поверх, при тому, що там їх було від 1 до 18 і 455 чогось. це останній поверх. звідти видно ( напевно) все місто. ми там. черга. священик робить мандаринкову лотерею. я зайшла в якусь кімнату, там здається була або ромка або зарема. ми фотографувались.
я боялась у сні. відчувала близько смерть..
вчора мені снилось, що у мене народилась донька. я не бачила її обличчя. я знала, що вона моя і я повинна нею опікуватись. але я не вміла. нічого не вміла. я хотіла купити якусь суху їжу, до якої додають молока. боялась її впустити з рук. везла її в окремому відділі на велику. ні з ким про неї не говорила. були просто я і вона. маленька і беззахисна, і я, зараз, але така ж беззахисна і я так чудово розуміла, що нічого не вмію. і моя донька виросла.
ну от. а казала, що мені не сняться сни. почалось моє зимове брєдування. коли не можна заснути до 4 ранку і прокинутись перед 12. і ще той тайванський серіал мене захопив.
якесь безсенсовне існування. хочеться спати. і не треба будильника чи ранкових дзвінків на домашній.
болить голова.
треба переоформити свій режим.
але не сьогодні.
подивилась, за вікном майже весна... знову... коли вже?
але там, за збігом обставин, опинилось багато моїх знайомих-друзів.
навіть тато з мамою. окремо, звичайно.
всі події відбувались в емпайр стейт білдінг, тому що я дуже хотіла попасти на гору.
я стояла у якомусь заниженому подвір"ї, говорила з не пам"ятаю ким і побачила тата. я не хотіла, щоб він знав, що я у сша, тому швидко забігла в ліфт. він догнав мене, але якимось чином я опинилась в галереї на 3 поверсі. це були фото, хоч я і не знала чиї. людей, крім охоронця там не було. вбігло 4 людей і почалась стрілянина. мене в іншому залі не помітили. потім прибігла адміністратор і почала кричати на охоронця за те, що він вбив людей. вони вийшли і я злякалась, що мене можуть знайти. на підлозі маленькі плями крові. не калюжі. плями.
я поїхала на 7 чи то 9 поверх, там було весілля. зустріла когось з друзів.
потім ліфт. мама натискає 455 поверх, при тому, що там їх було від 1 до 18 і 455 чогось. це останній поверх. звідти видно ( напевно) все місто. ми там. черга. священик робить мандаринкову лотерею. я зайшла в якусь кімнату, там здається була або ромка або зарема. ми фотографувались.
я боялась у сні. відчувала близько смерть..
вчора мені снилось, що у мене народилась донька. я не бачила її обличчя. я знала, що вона моя і я повинна нею опікуватись. але я не вміла. нічого не вміла. я хотіла купити якусь суху їжу, до якої додають молока. боялась її впустити з рук. везла її в окремому відділі на велику. ні з ким про неї не говорила. були просто я і вона. маленька і беззахисна, і я, зараз, але така ж беззахисна і я так чудово розуміла, що нічого не вмію. і моя донька виросла.
ну от. а казала, що мені не сняться сни. почалось моє зимове брєдування. коли не можна заснути до 4 ранку і прокинутись перед 12. і ще той тайванський серіал мене захопив.
якесь безсенсовне існування. хочеться спати. і не треба будильника чи ранкових дзвінків на домашній.
болить голова.
треба переоформити свій режим.
але не сьогодні.
подивилась, за вікном майже весна... знову... коли вже?