Я і не помітила, що навколо вже літо.
Я зовсім забула, як це писати тут. Я не забула, як воно - писати. Я пишу багато, пишу по роботі, пишу листи, пишу есемеси... Але я забула про тутешнє. Мабуть, останні декілька місяців я була надто щасливою, щоб писати. Писати тут.
Моя ідеальна весна непомітно метаморфуввлвся у не менш ідеальне літо. Принаймні я вірю у це. Я вірю в це літо. Я взагалі стала багато вірити. І це добре. Події та люди, що наразі зі мною повернули мені віру. І я не випрана. Я знову вірю, я знову надихаюсь, знову люблю і дрібнюсь на метеликів.
Життя не вчить мене, не перевчає. У нього попросту нічого не виходить. Втративши щось налважлиае я помираю. Щиро, тихо і без пафосу. Помираю тихенько на одній із десятків моїх кухонь. І завдяки цьому народжуюсь з поплу. Чистою і зовсім новою. Іншою.
А потім знову вчусь жити. По новому сприймати це місто. По новому вибудовувати маршрути до нового дому. Радіти новим людям. Надихатися новими історіями.
Те, що відбувається у моєму житті наразі - я би назвала ідеальністю.
І я дуже ціную це. Я давно не почувалася так спокійно і захищенно. Я давно не відчувала такої абсолютної турботи й піклування.
І мені так затишно у тому світі, що сформувався навколо мене. Я не знаю як воно буде далі. Чи залишиться цей світ в мені і навколо, чи зруйнується, як мілійони моїх інших світів.
Але я не хочу про це думати. Як нехочу думати і про те, що було, коли мені було не добре. Коли мені було боляче і страшно.
Я взагалі не хочу думати чи аналізувати. Я хочу відчувати. А відчуття - це і є реальність.
А за відчуттями - я щаслива.
А попереду ще ціле літо.
Posted via LiveJournal app for iPhone.