Лист дев'ятий. Мій Берлін.
Пам'ятаєш, я розповідала про мрію?
Тобто існують бажання, цілі, прагнення, а існує мрія. Така світла, тендітна, яка живе
десь глибоко в тобі. Ти її у собі плекаєш, підігріваєш за рахунок бурхливої фантазії, записуєш сни, у яких вона так чітко формулюється... і завдяки цій мрії ти живеш. Твориш. Долаєш перепони. Тому що вона, як світло, що веде тебе. Але світло це лише в тобі. Нікому іншому воно не помітно.
І ось настає момент її здійснення. Одна мить. Далі підуть події , похідні від цього історії, постскриптуми та подальший розвиток. Але важливо зафіксувати саме цю мить. Стопкадром у пам'яті зберегти її. Та ніколи не забувати, що те що в тебе наразі є, колись було мрією. Справжньою і заповітною.
Автобус зупинився біля центрального берлінського вокзалу. Я вийшла з дверей і завмерла, вдивляючись у це небо. Завмерла саме для того, щоб зафіксувати цю мить. Запам'ятати кожну деталь, повільно вдихнути, вперше вдихнути цей запах. По тілу пробігли легкі судоми. Це відчуття я теж запамятала дуже добобре. Мені хотілось залишитись у цій миті. Насолодитись нею і насолоджуватись все подальше життя.
Берлін. Мій коханий Берлін. Я так багато бачила його у снах. Писала про нього і уявляла, як колись ми зустрінемось.
І от я стою під його небом. Найкрасивішим із всіх, відомих мені, небом. Я відчувала його в собі, і от ми нарешті вдвох.
Я зливаюсь з цими вулицями і в кожній з них відчуваю себе. Я всмоктую в себе кожну дрібничку, щоб нічого не забути, щоб все пропустити крізь себе. Я посміхаюсь кожному зустрічному. Я цілую очима стіни кожного будинку. Я хочу кохатись із цим небом.
Я певна, що повернусь. Я не виключаю, що одного дня я залишусь.
Але в мені назавжди залишиться ця мить. Перша. Мить, заради якої варто жити.
Я дуже хочу розказати тобі, який він. Яким я його відчуваю. І яка я, коли наодинці з ним. Але зараз я не можу. Поки мій одяг ще пахне цим містом і у голові немає жодної думки. Зараз я лише відчуіаю. Дуже сильно і по справжньому. Я обов'язково розкажу. Але згодом. Коли прокинуся в іншому місті. А поки я Берлін. Берлін - це я.
Тобто існують бажання, цілі, прагнення, а існує мрія. Така світла, тендітна, яка живе
десь глибоко в тобі. Ти її у собі плекаєш, підігріваєш за рахунок бурхливої фантазії, записуєш сни, у яких вона так чітко формулюється... і завдяки цій мрії ти живеш. Твориш. Долаєш перепони. Тому що вона, як світло, що веде тебе. Але світло це лише в тобі. Нікому іншому воно не помітно.
І ось настає момент її здійснення. Одна мить. Далі підуть події , похідні від цього історії, постскриптуми та подальший розвиток. Але важливо зафіксувати саме цю мить. Стопкадром у пам'яті зберегти її. Та ніколи не забувати, що те що в тебе наразі є, колись було мрією. Справжньою і заповітною.
Автобус зупинився біля центрального берлінського вокзалу. Я вийшла з дверей і завмерла, вдивляючись у це небо. Завмерла саме для того, щоб зафіксувати цю мить. Запам'ятати кожну деталь, повільно вдихнути, вперше вдихнути цей запах. По тілу пробігли легкі судоми. Це відчуття я теж запамятала дуже добобре. Мені хотілось залишитись у цій миті. Насолодитись нею і насолоджуватись все подальше життя.
Берлін. Мій коханий Берлін. Я так багато бачила його у снах. Писала про нього і уявляла, як колись ми зустрінемось.
І от я стою під його небом. Найкрасивішим із всіх, відомих мені, небом. Я відчувала його в собі, і от ми нарешті вдвох.
Я зливаюсь з цими вулицями і в кожній з них відчуваю себе. Я всмоктую в себе кожну дрібничку, щоб нічого не забути, щоб все пропустити крізь себе. Я посміхаюсь кожному зустрічному. Я цілую очима стіни кожного будинку. Я хочу кохатись із цим небом.
Я певна, що повернусь. Я не виключаю, що одного дня я залишусь.
Але в мені назавжди залишиться ця мить. Перша. Мить, заради якої варто жити.
Я дуже хочу розказати тобі, який він. Яким я його відчуваю. І яка я, коли наодинці з ним. Але зараз я не можу. Поки мій одяг ще пахне цим містом і у голові немає жодної думки. Зараз я лише відчуіаю. Дуже сильно і по справжньому. Я обов'язково розкажу. Але згодом. Коли прокинуся в іншому місті. А поки я Берлін. Берлін - це я.