Всеушоколаді. адже так?
Щось у цьому було таке… Таке особливе. Із загостренням романтизму, притаманним морю.
Я сиділа на березі і писала свої тексти. Роботи була ціла купа і мозок, здавалося, був перевантажений. Проте робота була коханою, умови ідеальні за для натхнення і написання текстів.
І от думається мені, що у цю саму мить хтось сидить у тісному офісі задушливої столиці. Чи у квартирі, ховаючись від спеки (чи то від зливи. Від чого там, наразі, страждає Київ?). Сидить і мріє про море. А потім бере відпустку і їде кудись подалі, щоб хоч трошки відволіктись від ритму великого міста.
А я на морі вже другий місяць. І вже стала тут місцевою жителькою. Я і ще десятки мені подібних.
Іноді мені вкрай хотілося кудись звідси. Неважливо куди. Головне щоб за периметр. Але в жодному разі не в Київ. Проте це були секундні пориви. Миттєві зриви. Вплив замкнутого простору.
А насправді, я розуміла, що все добре. Все навіть краще аніж могло би бути.
Тут свіже повітря, безмежне море, кохана робота, постійна безупинна мозкова діяльність, чудові, злегка дивакуваті, проте всі творчі, люди, атмосфера, що дозволяє натхненню існувати не зникаючи, і щось таке, що змушує щодня закохуватись. Щодня по-новому. Щодня неповторно. І не важливо у що саме чи у кого. Значення мають лише самі відчуття.
Колись це літо завершиться (хоча іноді здається, що воно не матиме кінця). Проте почнуться нові історії, що надихатимуть вже по-іншому. Будуть нові зйомки, нові люди, нові емоції, закохування, зриви, нові маленькі життя… Колооберт не має зупинятися. Не зважаючи на втому, як фізичну, так і моральну, я відчуваю в собі шалений потенціал і бажання рухатись далі. Творити. Надихатись. Робити телебачення кольоровим.
У мені надто багато сил і любові, яку просто варто пустити у вірне джерело. І тоді я, мабуть, зможу звернути гори. Так мені відчувається.
Прекрасне відчуття! Особливо коли сидиш за десять метрів від моря, п’єш ананасовий коктейль, пишеш тексти, до слова непогані тексти (принаймні так мені кажуть інші), іноді позиркуючи на людей на пляжі, серед яких найвідоміші та найуспішніші люди країни, які за півтора місяці вже стали тобі родиною. І це все під саундтреки приємного лаунджу у суміші з шумом моря.
Як на мене - життя яскраве. І я могла мати все це значно раніше, якби не витратила багато років на гвалтування власного мозку і шрамування власного серця.
Ось за це тобі двійка, Бу. А так, ти відмінниця, молодець.
Якби було кому, то тобою би пишалися.
Я сиділа на березі і писала свої тексти. Роботи була ціла купа і мозок, здавалося, був перевантажений. Проте робота була коханою, умови ідеальні за для натхнення і написання текстів.
І от думається мені, що у цю саму мить хтось сидить у тісному офісі задушливої столиці. Чи у квартирі, ховаючись від спеки (чи то від зливи. Від чого там, наразі, страждає Київ?). Сидить і мріє про море. А потім бере відпустку і їде кудись подалі, щоб хоч трошки відволіктись від ритму великого міста.
А я на морі вже другий місяць. І вже стала тут місцевою жителькою. Я і ще десятки мені подібних.
Іноді мені вкрай хотілося кудись звідси. Неважливо куди. Головне щоб за периметр. Але в жодному разі не в Київ. Проте це були секундні пориви. Миттєві зриви. Вплив замкнутого простору.
А насправді, я розуміла, що все добре. Все навіть краще аніж могло би бути.
Тут свіже повітря, безмежне море, кохана робота, постійна безупинна мозкова діяльність, чудові, злегка дивакуваті, проте всі творчі, люди, атмосфера, що дозволяє натхненню існувати не зникаючи, і щось таке, що змушує щодня закохуватись. Щодня по-новому. Щодня неповторно. І не важливо у що саме чи у кого. Значення мають лише самі відчуття.
Колись це літо завершиться (хоча іноді здається, що воно не матиме кінця). Проте почнуться нові історії, що надихатимуть вже по-іншому. Будуть нові зйомки, нові люди, нові емоції, закохування, зриви, нові маленькі життя… Колооберт не має зупинятися. Не зважаючи на втому, як фізичну, так і моральну, я відчуваю в собі шалений потенціал і бажання рухатись далі. Творити. Надихатись. Робити телебачення кольоровим.
У мені надто багато сил і любові, яку просто варто пустити у вірне джерело. І тоді я, мабуть, зможу звернути гори. Так мені відчувається.
Прекрасне відчуття! Особливо коли сидиш за десять метрів від моря, п’єш ананасовий коктейль, пишеш тексти, до слова непогані тексти (принаймні так мені кажуть інші), іноді позиркуючи на людей на пляжі, серед яких найвідоміші та найуспішніші люди країни, які за півтора місяці вже стали тобі родиною. І це все під саундтреки приємного лаунджу у суміші з шумом моря.
Як на мене - життя яскраве. І я могла мати все це значно раніше, якби не витратила багато років на гвалтування власного мозку і шрамування власного серця.
Ось за це тобі двійка, Бу. А так, ти відмінниця, молодець.
Якби було кому, то тобою би пишалися.