(no subject)
Отак. Змучвся, втомився, всередині.
Ззовні то мені пофік. Тілесно. І вирішив таки піти погуляти. Весна як неяк. Хоч
і алергія. Та пігулки роблять свою справу.І я нормально почуваюся.))
А надворі ніч, і запах цвіту, вишнь чи не вишень, аличі і ще купи усякого що цвіте білими квітами. Безлюдні вулиці, свіже повітря і зорі на небі…. Чого ще треба?
І виліз я на дах спорткомплексу, ляг, вмикнув собі клавішні, що використані були в дуже хорошому відео. Классссс.
Хоча й холодно, відчуваю що легені замерзають і починаю кашляти. Та пофіг))
Десь то було сказано що якщо довго вдивляться в темряву, то вона починає вдивлятися тебе….так от, якщо довго вдивлятися в космос-всесвіт, то рано чи пізно він починає звертати увагу й на тебе)) І зорі….мммм, так багато,…от якась хмарина, майже прозора, як дим, набрала обрисів крила….чи то ангела,…чи то демона,…не знаю.. Але крило помаленьку трансформувалося в силует дядька якогось…..так, груди, плечі, голова…дві чорні плями неба де димки не було і в тих очницях зіниці зорі,….рівно дві..лячно, чесно, наче хтось таки пильно дивиться на тебе й очікує…чого? Ось силует розвіявся, і перетворився на сіру сіру примару яка забирала в мене небо, зоря за зорею, сантиметр за сантиметром….а потім розчинилася в темноті як зникає дим, випущений тобою, ось так, був був і розсіявся…
А з зірок складався смайл (сКайпер блін), а потім я задумався про свою долю, мені відому здавна, і тим не менш трагічну, знати своє життя наперед, це якось дивно мабуть….і тут з зірок склалася підкова,..взагалі, останнім часом мені зорі більш розкривають свої чудернацькі візерунки, це як відповіді арт таро мабуть…..ти про щось думаєш і тут складається…. І дивишся коли вверх, і думаєш, хто вони там, що живуть десь в тих далеких світилах, як вони думають? В що вірять? В що відмовляються вірити? Які їхні мотиви? Чого вони досягли, і чого досягти не можуть? Що вони відкрили і які помилки робили? Яку істинну вони знають і в чому дико помиляються?які думки в них наодинці?... Бо мотивації, сподівання, мрії та думки людей давно вже банальні, давно вже нецікаві, їх легко читати, їх легко вгадати…… Можливо мені колись вдасться зникнути звідси, не померти, а таки зникнути.,. чи в сні божевільного, чи в знаннях мудреця…
А потім я сів і дивився як в темряві зникають червоні ліхтарі стоп-сигналів автівок….десь там на горизонті їхав потяг нічний, змія світла його вагонів ліниво тягнулася кудись туди…
І ніч підігравала кордами, а серце прагло підлашуватися під цю симфонію і мало не вистрибуало….І я ж то спокійний,…не було ще такого, чиб то пак не помічалося….і такий віршик, Кіплінга ( вдалося йому таки кількаа віршів цікавих написати))
О, если разум сохранить сумеешь,
Когда вокруг безумие и ложь,
Поверить в правоту свою - посмеешь,
И мужество признать вину - найдешь,
И если будешь жить, не отвечая
На клевету друзей обидой злой,
Горящий взор врага гасить, встречая,
Улыбкой глаз и речи прямотой,
И если сможешь избежать сомненья,
В тумане дум воздвигнув цель-маяк...
Агга, в тумане дум, воздвигнув цель-маяк…..то файно..
А надворі ніч, і запах цвіту, вишнь чи не вишень, аличі і ще купи усякого що цвіте білими квітами. Безлюдні вулиці, свіже повітря і зорі на небі…. Чого ще треба?
І виліз я на дах спорткомплексу, ляг, вмикнув собі клавішні, що використані були в дуже хорошому відео. Классссс.
Хоча й холодно, відчуваю що легені замерзають і починаю кашляти. Та пофіг))
Десь то було сказано що якщо довго вдивляться в темряву, то вона починає вдивлятися тебе….так от, якщо довго вдивлятися в космос-всесвіт, то рано чи пізно він починає звертати увагу й на тебе)) І зорі….мммм, так багато,…от якась хмарина, майже прозора, як дим, набрала обрисів крила….чи то ангела,…чи то демона,…не знаю.. Але крило помаленьку трансформувалося в силует дядька якогось…..так, груди, плечі, голова…дві чорні плями неба де димки не було і в тих очницях зіниці зорі,….рівно дві..лячно, чесно, наче хтось таки пильно дивиться на тебе й очікує…чого? Ось силует розвіявся, і перетворився на сіру сіру примару яка забирала в мене небо, зоря за зорею, сантиметр за сантиметром….а потім розчинилася в темноті як зникає дим, випущений тобою, ось так, був був і розсіявся…
А з зірок складався смайл (сКайпер блін), а потім я задумався про свою долю, мені відому здавна, і тим не менш трагічну, знати своє життя наперед, це якось дивно мабуть….і тут з зірок склалася підкова,..взагалі, останнім часом мені зорі більш розкривають свої чудернацькі візерунки, це як відповіді арт таро мабуть…..ти про щось думаєш і тут складається…. І дивишся коли вверх, і думаєш, хто вони там, що живуть десь в тих далеких світилах, як вони думають? В що вірять? В що відмовляються вірити? Які їхні мотиви? Чого вони досягли, і чого досягти не можуть? Що вони відкрили і які помилки робили? Яку істинну вони знають і в чому дико помиляються?які думки в них наодинці?... Бо мотивації, сподівання, мрії та думки людей давно вже банальні, давно вже нецікаві, їх легко читати, їх легко вгадати…… Можливо мені колись вдасться зникнути звідси, не померти, а таки зникнути.,. чи в сні божевільного, чи в знаннях мудреця…
А потім я сів і дивився як в темряві зникають червоні ліхтарі стоп-сигналів автівок….десь там на горизонті їхав потяг нічний, змія світла його вагонів ліниво тягнулася кудись туди…
І ніч підігравала кордами, а серце прагло підлашуватися під цю симфонію і мало не вистрибуало….І я ж то спокійний,…не було ще такого, чиб то пак не помічалося….і такий віршик, Кіплінга ( вдалося йому таки кількаа віршів цікавих написати))
О, если разум сохранить сумеешь,
Когда вокруг безумие и ложь,
Поверить в правоту свою - посмеешь,
И мужество признать вину - найдешь,
И если будешь жить, не отвечая
На клевету друзей обидой злой,
Горящий взор врага гасить, встречая,
Улыбкой глаз и речи прямотой,
И если сможешь избежать сомненья,
В тумане дум воздвигнув цель-маяк...
Агга, в тумане дум, воздвигнув цель-маяк…..то файно..