19 серпня - Преображення Господнє
19 серпня (6 серпня за старим стилем) відзначаємо одне з найважливіших християнських свят - Преображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. У народі це свято має ще назву Яблучний Спас.
Преображення Господнє належить до дванадесятих (12 головних) свят, пов'язаних з подіями з життя Христа і Пресвятої Діви Марії. Свято Преображення має один день передсвята 18 серпня (5 серпня по ст. стилю) і сім днів віддання свята з 20 - 26 серпня (з 7 по 13 серпня). Віддання свята відбувається 26 (13 за ст. ст.) серпня.
Свято встановлене у пам'ять преображення Ісуса Христа перед учнями на горі, як вважається, Фавор, про що розповідають три євангелисти - Матвій, Марко і Лука. Всі три синоптичних Євангелія містять дуже подібні описи Преображення. Як описують Євангелія, незадовго до свого розп'яття Ісус Христос, взявши з Собою трьох учнів - Петра і братів Заведеевих, Якова та Івана, вирушив з Кесарії Філіппової в межі Галілеї. Зупинившись біля гори Фавор, що підноситься над пагорбами Галілеї, Ісус став молитися. Стомившись, апостоли заснули, як сказано в Євангелії: "Петро та приявні з ним були зморені сном". Прокинувшись, вони побачили, що Ісус Христос преобразився: Він стояв оточений яскравим сяйвом: обличчя Його сяяло, як сонце, одяг зробився білішим від снігу і блищав, як світло. Поруч з Ним стояли два найшанованіші старозавітні пророки - Мойсей та Ілля, які розмовляли з Господом про Його близький відхід.
Далі Євангеліє оповідає про те, що співрозмовників осінила біла хмара, з якої пролунав голос Божий: "Це - Син Мій улюблений, Його слухайте". Бачення зникло. Учні в страху попадали на землю. Ісус Христос підійшов до них, торкнувся їх і сказав: "Встаньте, не бійтеся". Учні тоді встали і побачили Ісуса вже у звичайному вигляді.
Разом з Ісусом Христом вони спустилися з гори і до ранку повернулися в Капернаум. Христос наказав нікому не розповідати про те, що вони бачили, - до тих пір, поки Він не воскресне з мертвих.
Що стосується хронології встановлення свята, то в історичній літургіці існують версії про його надзвичайно давнє походження: "З 900 року його святкують у Візантії як... Преображення Спасителя". Однак, більш імовірно, що свято було встановлене в IV столітті: у цей час рівноапостольна Олена, мати Костянтина Великого, звела на горі Фавор храм на честь Преображення Господнього. І якийсь час Преображення було в Святій Землі місцевим святкуванням. Лише з V століття святкування було поширеним на християнському Сході.
Вважається, що свято Преображення нагадує людям про необхідність їх - за Божим провідництвом і участю - духовного преображення. Церква вчить, що Своїм Преображенням, Спаситель дозволив людям на власні очі побачити всю повноту того Преображення, яке очікує людину в Царстві Божому. Христос готував учнів до Своєї смерті, вони повинні побачити Його у славі, щоб не похитнутися у вірі в часі випробувань.
На Сході до початку серпня поспівають злаки й виноград, які християни приносять у храм для благословення на подяку Богові за Його любов, за дарування щедрого врожаю. Частину врожаю у перші століття християни жертвували в храм для здійснення Таїнства Євхаристії (Святе Причастя). Стародавній звичай освячувати плоди походить з VIII століття. У народній традиції Преображення називається Другим, або Яблучним, Спасом, бо в цей день освячують яблука - найпоширеніший плід на Русі.
Спеціально до цього дня яблука везли цілими возами, і кожен більш-менш заможний чоловік вважав своїм обов'язком роздати плоди бідним і хворим. До цього дня, згідно традиції, не належало їсти яблука і всі городні овочі, крім огірків. Починаючи з цього дня, дозволяється їсти яблука і фрукти, які освячують наприкінці святкової Літургії.
Милосердний і преблагий Господь Ісус Христос прийшов у цей світ, аби докорінно змінити та зцілити, благословити, преобразити й освятити буквально всі сфери людського життя-буття. Або, як Він Сам про це наголосив, "Я прийшов для того, щоб ви мали життя, і щоб подостатком мали", і "щоб радість ваша була повною" (Ін.10:10; 16:24). Причому, Він бажає це почати робити в житті будь-якої людини не колись там, у далекому майбутті, а практично вже тут і зараз. І тільки від нас, людей, цілковито залежить, чи ми, кожен особисто, погодимося та - в щиросердному покаянні і смиренні, благоговінні та з глибокою подякою - дозволимо та допоможемо Йому це чинити. Тобто, приймемо і, зрештою, матимемо цей чудовий і безцінний, але ніяк не заслужений нами Божий дар. Чи навпаки: легковажно знехтуємо або навіть горделиво й свідомо, проте абсолютно безвідповідально, відкинемо його. І, зрозуміло, що з усіма тими логічними наслідками, що з цього нашого вільного вибору неминуче випливають.