Зеленському стало страшно
Володимиру Олександровичу дуже страшно.
Страшно, бо хотів виїхати на харизмочці, але у нашого ворога є газпроміська харизма, стратегія і чіткий план - створити неоСРСР, підібгавши під себе українське народонаселення.
Президенту страшно, бо як написала Мостова, він планував покрасуватися в президентах, а потім повернутися до улюбленої справи - виступати із кварталом на каналах олігархів, з якими не можна сваритись.
Він злякався бою на Золоте-4, не називає росіян окупантами, а те, що осіннє міні-розведення повна х*йня - стидливо замовчують.
Але є один момент.
Народонаселенню, якому пох*р було пох*р 18-20 лютого 2014.
Так само було п*х 22 січня 2015, коли впав ДАП.
Було п*х, коли машини із пораненими замерзали в холодні ночі під Дебальцево.
Було фіолетово, коли Василь Сліпак відмовився від кар’єри в Парижі і загинув там же за пару років.
Було п*х, коли такі герої як Андрій Кизило гинули під Авдіївкою.
А нам не п*х. Нам, громадянам, а не народонаселенню. Бо нам тут жить. У кварталах не грать. І ми дивимось новини здорових людей. І ми будемо х*рачить знову і знову - інформаційно, в окопах, на оборонних заводах, в госпіталях. В лижних костюмах і воєнних формах. По-усякому. Якщо лідерам, то страшно. То хочеться з Медведчуком грошей разом заробить.
Не умієш бути лідером, не берись.
Страшно - сиди удома. В кварталі. З дітьми. Із печивом.
Не проконає харизмочка. Чи не перше у житті.
І коронавірусом реальність не заговориш. У нас проблеми поскладніше, ніж китайська зараза. Ви тій проблемі в очі зазираєте і хочете незабудки побачити, а там черепи і кості.
А Сивохо, який так хоче миру на Донбасі прямо 19 лютого, радила б їхати в любимий Донецьк і клепати мир не відходячи від каси. Хоч з вудкою, хоч з горілкою в гаражі.
Марина Данилюк-Ярмолаєва
Страшно, бо хотів виїхати на харизмочці, але у нашого ворога є газпроміська харизма, стратегія і чіткий план - створити неоСРСР, підібгавши під себе українське народонаселення.
Президенту страшно, бо як написала Мостова, він планував покрасуватися в президентах, а потім повернутися до улюбленої справи - виступати із кварталом на каналах олігархів, з якими не можна сваритись.
Він злякався бою на Золоте-4, не називає росіян окупантами, а те, що осіннє міні-розведення повна х*йня - стидливо замовчують.
Але є один момент.
Народонаселенню, якому пох*р було пох*р 18-20 лютого 2014.
Так само було п*х 22 січня 2015, коли впав ДАП.
Було п*х, коли машини із пораненими замерзали в холодні ночі під Дебальцево.
Було фіолетово, коли Василь Сліпак відмовився від кар’єри в Парижі і загинув там же за пару років.
Було п*х, коли такі герої як Андрій Кизило гинули під Авдіївкою.
А нам не п*х. Нам, громадянам, а не народонаселенню. Бо нам тут жить. У кварталах не грать. І ми дивимось новини здорових людей. І ми будемо х*рачить знову і знову - інформаційно, в окопах, на оборонних заводах, в госпіталях. В лижних костюмах і воєнних формах. По-усякому. Якщо лідерам, то страшно. То хочеться з Медведчуком грошей разом заробить.
Не умієш бути лідером, не берись.
Страшно - сиди удома. В кварталі. З дітьми. Із печивом.
Не проконає харизмочка. Чи не перше у житті.
І коронавірусом реальність не заговориш. У нас проблеми поскладніше, ніж китайська зараза. Ви тій проблемі в очі зазираєте і хочете незабудки побачити, а там черепи і кості.
А Сивохо, який так хоче миру на Донбасі прямо 19 лютого, радила б їхати в любимий Донецьк і клепати мир не відходячи від каси. Хоч з вудкою, хоч з горілкою в гаражі.
Марина Данилюк-Ярмолаєва