Згадати себе #07, популярний досі ескапізм на прикладі сказаного у 70-80х одним письменником
зараз можна читати й приймати, або не читати й не любити likbez.org, знаходити практично будь-яку східну чи магічну літературу, в совку ж тайнознавчі й історичні штудії були особистим ділом шукачів, але вже помітні були свої клуби по інтересам
хоч якими модними в нас стали н'ю-ейдж та індуїстсько-растаманна філософія (Гоа і всьо такоє, смаки молоді гарно зображені у Карпи з Дерешем), а одним з перших локомотивів духовності на наших просторах був письменник-фантаст. І хоча багато хто його знає за творами про космічні подорожі (за що автор популярний і у ватній среді, крім тих сталіністів що шпинять його за «націоналізм»), проте у автора були ще й цілком езотеричні пригоди й щоденник послань (вогнянного контактерства), а його розуміння участі космічних цивілізацій у саме духовному розвої (а не матеріальному визиску,як прийнято й популярно у Еріха фон Денікіна), ролі Шамбали, Арімана - збігається з ідентичними персонажами у пізнішій літературі що стала популярна за останнє десятиліття, теж пропагандуючій й духовну еволюцію (надздібності людини, «альтернативна фізика», духовний світ цілісності супроти матеріалістичної роздробленості, на тему чого автор роздумував ще у 70-80х й нерідко був пресований КДБ за факти проповідей «мракобещини» серед робітників і комсомольців), просто з фанів практично ніхто не цікавиться родоначальниками цього підходу.
Але окрім викладу своїх думок, автор залишався доволі критичним до реального стану справ з «езотерикізацією» в суспільстві %) Адже це був якраз період тої моди, що з розвалом совка ринула на всі газети й телебачення, а нині розглядається як сумний і дурний період заповнення духовного вакууму.
"Зустрілися. Велика кімната на Подолі. Сутінки, благовонні куріння з Індії (до речі, я не люблю ті запахи, мені незрівнянно приємніші аромати наших трав - полину, м’яти, чебрецю). Біля десяти присутніх. Більшість - імпульсивні хлопці й дівчата, безсистемно нашпиговані різними "йогами" та "окультними" манускриптами - від "одкровень" Рамачараки (Актінсона) до, безумовно, серйозних праць Шрі Ауробіндо. Проте мене цікавлять не їхні знання (то просто "обізнаність", а не знання), а психічний стан. У перший же вечір спостерігала у багатьох з них наявність "зацикленості" на тих чи інших містичних стереотипах: вони неспроможні ставитися до власного психостану самокритично. Більшість з них невдахи у "звичайному" житті, і прагнення до містики, окультизму, парапсихології тощо - не потреба самопізнання чи пізнання взагалі, а компенсаторна акція, спроба усунути комплекс неповноцінності, взяти реванш у сфері таємниці за поразки в сфері буденної реальності".
"Вогнесміх", 1988 р.
Процитую його декілька дум з питань самоідентифікації. Хоч тоді не було «родновєрія» як такого, але пошуки у пасіонарії в цьому напрямі велися, через що маємо купу міфоборчих срачів (але й завдяки псевдоісторичнім фентезі, не відміннім від «прихованої історії» свого часу багато людей навернулося до минувщини)
Олесь Бердник
СПОГАД
Я дитям любив казки правдиві
І питав у матінки, бувало:
- Хто творив ці розповіді славні?
- Україна,- так вона казала...
Пісня рідна сповнювала груди,
І питання чулися невпинні:
- Хто для нас подарував те чудо?
І звучало в серці - Україна...
Милувався переливом Слова,
Поринав у мову лебедину,
Знову питав і чулося ізнову:
- Україна, синку, Україна...
...А коли минули юні літа,
То, лишивши прадідівську хату,
У широкім незатишнім світі
Україну я пішов шукати.
І дебела тітка пишнотіла
Край дороги вийшла із плаката,
Простягнула руки ніжно-білі,
Щоб мене сердечно обійняти.
- Я Вкраїна, - усміхнулись губи,
Але зуби шкірились нещиро,
І слова її звучали грубо,
На душі лишаючи зневіру.
Я втікав, шукав... І на естраді
У розкішнім велелюднім місті
Запримітив праслов'янську Ладу
У вінку, у стрічках, у намисті.
- Я Вкраїна! - тупотіла діва.
- Ми вкраїнці! - твердили музики.
Але танці в них були, і співи,
Навіть мова їхня - без'язикі...
Довго Неньку я шукав у світі,
Низку літ лишивши за собою.
І втомившись, я приліг у житі,
І заплакав гіркою сльозою.
Хтось торкнувся до моєї вії,
Хтось мою сльозинку ніжно витер...
Чи волошка наді мною мріє,
Чи зітхає придніпровський вітер?
Дівчинка малесенька-маленька,
Усміхнулась очками-квітками:
- Я прийшла від України-Неньки...
- Де ж вона?
- Вона повсюди з нами...
- Не шукай, мій братику, у місті,
Не шукай у велелюднім тлумі.
Ми її зустрінем серед листя,
У веснянім дивозвучнім шумі...
Жде матуся Судженого Сина
На порозі Нового Світання.
Тож ходімо в Серце України -
У одвічне Божеє Мовчання.
(імовірно, семидесяті, зустрів вірш у збірці «Кажу Вам»)
По Ра
свого часу електронізував цей вірш (піратив збірочку)
фрагмент
«Не питай, не питай ні у кого -
Звідки ми, і куди і коли…
Всі дороги й пороги до Бога
Через серце твоє пролягли!..
………………………………………….
Хозаризація!
Візантізація!
Татаризація!
Полонізація!
Германізація!
Русифікація!
Що це таке? Що це таке?
Слово гидке, слово липке…
Ніби народ - нерозумна дитина,
В руках хитромудрого скульптора глина.
Тут ось натиснув - і ми вже хозари!
Крикнув суворо - і ми вже татари!
Тут - гайдамаки. І раптом - поляки!
Все, що завгодно - бійці і гуляки,
Буйні п’яниці
І холопи ниці,
І кобзарі,
І гевали-мазниці…»,
1977
Відеорозділ
дискотека кінця 80-х по космічній темі
Всяке разне українське кіно на музику початку 90-х
цІ ідеї вже були, але доки покращував результат - вийшло практично «дві версії». Так шо сьогодні Відеорозділ у майже самоповторі