Зазвичай я нервуюся перед тим, чого не знаю заздалегідь. Жахливо нехороша звичка і я намагаюсь вбивати її в собі мєтодами успокоєнія медитація???. А так як підготуватись за ранок не довелось, то треба було собиратись мозгами по дорозі на скеледром(чи стінку, чи як то зветься).
Пролізла раз, другий, третій... Тіло ніяк не хоче слухатись. Заслабла я капєц, за ці півроку, що і фізично, що і морально-емоційно. Виявилось, що коли нервую - потіють долоні, зриваюсь.
Класно є те, що наступного разу я прийду і пролізу той, бля, маршрут!!! Це ще один вид екстремспорту, ще можна гратись з собою "слабо-не слабо".
[тут має бути фото, як я фігово лажу]
Тепер Ольона в хаотичних думках дє взять бабло на скальники, підвісну систему, всяке железко і тд(шо там ще треба??? ). Скорше б уже сніг випав да я не шукала, чим би його зайнятись. Бо відчуваю, що скалолазання - теж заразна штукенція.
Особлива подяка пану
volocyuga за страхування і
glagoliev за кумпанію))))
PS: Нора мене розуміє