Джаклін Вілсон: "Вечірка з ночівлею"
Працюю над перекладом нової книги Джаклін Вілсон. Вона знову буде для молодшої школи, але вдвічі довша за Ліззі Рот-на-замок.
Попри це у ній піднімається дуже важлива тема, яку я в нашій дитліт не зустрічав - діти з особливими потребами. Головна героїня має старшу сестру, яка не може ходити і говорити. Вона її часом дратує, мама присвятила себе турботі про неї, але в кінці книги вона назве її "найкращою в світі сестрою!"
Сподіваюся, ця книга не мине непоміченою. Судячи з усього, повинна вийти на Форум чи трохи раніше.
Перший
- Вгадайте що! - гукнула Ані. - Наступного тижня у мене День народження і мама дозволила запросити найкращих подруг з ночівлею!
- Круто! - зраділа Венді.
- Фантастично, - кивнула Белла.
- Пречудово! - докинула Ґлорія.
Я змовчала. Тільки посміхнулася. Не була певна, чи належу я до Аніних найкращих подруг. Ані й Венді були найкращими подругами, так само й Белла і Ґлорія. У мене у цій новій школі найкращої подруги ще не було.
Я кажу „новій школі”, але вона досить-таки стара, з гвинтовими сходами, довгими полірованими коридорами і силою-силенною класів, деякі з яких розміщувалися у прибудовах на подвір'ї. У свій найперший день тут, я не могла знайти дівчачий туалет і у розпачі нипала від дверей до дверей. Тоді я й зустріла Ґлорію, вона й завела мене, куди треба. Ґлорія мені дууууже подобається. Якби ж вона була моєю найкращою подругою! Але вона уже дружить з Беллою.
Белла мені якось не дуже...
Ані й Венді мені подобаються. Ми тепер ходимо уп'ятьох, Ані, Белла, Венді, Ґлорія і я. У нас такий таємний клуб, звемося ми абетковими дівчатами. Це все через наші імена. Мене звуть Гелена. Отож, наші імена починаються з перших літер абетки - А, Б, В, Г, Ґ... Це я помітила, і таємний клуб теж я вигадала.
Завжди хотіла входити до таємного клубу. Це майже так само цікаво, як мати найкращу подругу.
Я не була певна, що Анина вечірка з ночівлею буде виключно для найкращих подруг. Ані без перестанку базікала про свою вечірку і про те, що ніхто не спатиме цілу ніч. Венді трохи підколола її, бо якось Ані ночувала у неї і проспала з дев'ятої ранку до дев'ятої вечора. Белла сказала, що іноді не лягає спати до одинадцятої, а то й до дванадцятої ночі, тому вона заввиграшки не спатиме аж до ранку. Ґлорія тільки зітхнула - вона тепер щодня прокидалася о шостій через нового братика, що просив пляшечку якраз у цей час.
А я все ще мовчала і намагалася посміхатися.
Ґлорія зиркнула на мене і теж посміхнулась.
- Агов, Ані! - сказала раптом вона. - Правда ж Гелена теж може прийти?
- Звісно, - кивнула Ані.
Я аж очі примружила, так посміхнулась!
- Ура! - вигукнула я.
- Ну чесно, Гелено, - огризнулася Белла, вдавано затуляючи вуха, - ти мене оглушила!
- Вибач, - сказала я, хоча й не дуже цим переймалась.
Із Беллою треба триматися назирці. Це ж вона у нас всім вказує, що робити, вона у нас бос.
Вона навіть намагалася вказувати Ані, що їй робити на власній вечірці.
- Не забудь касету з жахастиками, ОК?
- Сумніваюся, що мама дозволить нам дивитися справді страшне кіно.
- Мамі не кажи. Просто почекаємо, доки вона ляже спати, і подивимося його у тебе в спальні, - пояснила Белла. Хитаючи головою, наче це було так очевидно.
- Але ж у мене у кімнаті немає відика, тільки міні-телевізор, - почервоніла Ані.
- Та ну, у мене й телевізора нема, - утішила її Венді. - Так що нема про що говорити. Скажи краще, чим ти нас пригощатимеш?
Венді любила попоїсти. Завжди на обід приносила велику плитку шоколаду і сама з'їдала вісім квадратиків. Ані вона давала три квадратики, бо та була її найкращою подругою, нам із Ґлорією та Беллою лишалося по квадратику, а Белла потім ще й з'їдала останній. Ну що ти їй скажеш!
- Мама сказала, що у мене буде велетенський святковий пиріг, - повідомила Ані й посміхнулася Венді, - шоколадний.
- Ні, замов морозивний торт у формочці! - встряла Белла. - Тоді це буде справді круто!
- Хай Ані сама вирішує, - заступилася за подругу Венді, - це ж її вечірка!
Белла спохмурніла.
- Ми могли б усі влаштовувати на наші Дні народження вечірки з ночівлями, - швидко вигадала Ґлорія. - Тоді б кожна з нас обирала, як воно буде. Якщо нам дозволять. Моя мама увесь час возиться з моїм малим братиком, але сподіваюся, вона влаштує мені вечірку.
- Мабуть, моя теж буде не проти, - кивнула Венді.
- А моя мама дозволить мені все, що я схочу, - пихато заявила Белла, - і тато так само.
Я промовчала, сподіваючись, що ніхто не помітить. Але вони помітили.
- А у тебе вийде влаштувати вечірку з ночівлею, Гелено? - запитала Ґлорія.
- Ой, та звісно! - хутко сказала я, але моє серце під новим шкільним светриком забилося часто-часто.
Дяка Богові, до мого Дня народження ще далеченько.
Не можна мені мати вечірок з ночівлями! І я не збираюся казати їм чому. Може б Ґлорії б і сказала. Але не іншим. Особливо не Беллі.
Другий
За обідом я розповіла мамі про Анину вечірку з ночівлею.
- Це дуже мило, Гелено, - сказала мама, але я не певна, чи вона взагалі слухала.
Вона саме годувала мою сестру Лілі.
- Давай-но, Лілі, ням-ням, - приказувала вона, тицяючи ложкою з йогуртом у рот Лілі.
Мама відкривала і закривала рота, щоб показати, як це слід робити, але Лілін рот не завжди рухався у потрібний час. Вона то різко заклацувала зуби, аж ложка дзвеніла, то роззяплювала рота, так що йогурт стікав підборіддям.
Мама спробувала витерти їй підборіддя, і Лілі й сама незграбно звела руку, тягнучись до слинявчика.
- Гелено! - вигукнула мама. - Ти це бачила? Вона хотіла сама втертися! Розумниця, Лілі!
- Ага, розумниця, - буркнула я.
Моя сестра Лілі анітрохи не розумниця. І це не тому, що вона менша за мене. Вона навіть не маленька. Насправді, вона за мене старша. Їй одинадцять, але вона не старшокласниця. Вона не ходить до моєї нової школи. Та й до старої не ходила. Вона ніколи не вчилася у школі, увесь час сидить удома з мамою, хіба що останнім часом почала відвідувати особливу школу. Ми того й переїхали, щоб вона могла туди ходити. Та школа особлива, бо Лілі має особливі потреби. Так про неї треба казати. І є ще багато-пребагато слів, які про неї казати не треба. Деякі діти з моєї старої школи обзивали Лілі по-всякому, коли бачили, як мама пхає вулицею її крісло. А потім так і мене називали.
Не думаю, що Ґлорія казала б погано на Лілі. Чи Ані або Венді. А ось за Беллу я не впевнена.
Тому я й не розповідаю про Лілі в новій школі. Не хочу, щоб хтось її обзивав.
Ну, я й сама іноді кажу на неї всіляке. Вона мене доводить. Бо вона неправильна сестра. Ми не можемо разом гратися, позичати одна одній одяг чи танцювати, чи хихотіти, чи просто проводити час разом. Вона не старша сестра, бо ніколи не розповідала мені історій, не переводила за руку через дорогу, не забирала зі школи. Але ж вона і не менша сестра! Бо завелика, щоб сидіти у мене на руках, і тим більше заважка, щоб я її носила. Мені навіть важко буває штовхати під гору її інвалідне крісло.
Щось пішло не так, коли Лілі була ще маленькою. Вона ніколи не зможе ні ходити, ні говорити. Ну, тато так каже. Мама повторює, що ніхто не знає, як воно буде. Тато каже, що знає, ще й як, а мама просто не хоче глянути правді у вічі. Вони із мамою іноді гризуться через Лілі. Ненавиджу це. Іноді я ненавиджу і Лілі, бо вона постійно заважає, часто реве, усіх будить серед ночі і на неї йде так багато часу. Але потім мені стає соромно і уночі, коли мама з татом сплять, я пробираюся до сестри у ліжко і шепочу їй на вушко. І пригортаю її. Вона ніколи не відповідає на обійми, але здається, рада, що я поруч. Вона сопе. Я уявляю, що це Лілі так до мене балакає власною секретною мовою. Я розповідаю їй під ковдрою різні штуки, а вона каже «бур-бур-бур», ніби відповідає. Виходить отака приватна вечірка з ночівлею для двох.
Я і тієї ночі пробралася до Лілі у ліжко і розповіла усе про Анину вечірку. І взагалі, трохи розповіла їй усе про Ані та Венді. І багато - про Ґлорію, про те, як я хочу, щоб вона була моєю найкращою подругою. Ще більше я наговорила про Беллу, яка часом поводиться, мов мій найлютіший ворог.
- Що ти кажеш, Лілі? - перепитувала я. - А, дійшло! Мабуть, Ґлорії й самій уже та Белла остобридла, якщо вона така злюка і виставляка. Ти вважаєш, що вона з нею посвариться, і буде дружити зі мною?
- Бу-бур-бур, - погоджувалася Лілі.
Я вдячно її пригорнула. Іноді я майже рада, що вона моя сестра.