Мандри мумі-тата
Мумі-тато їхав залізницею з Долини Мумі-Тролів. Зазвичай, йому не надто подобалися мандри. На його думку, вони більше личили мумрикам. Таким, як Нюхмумрик, приміром, усім знаний мандрівник і ворог паркових сторожів. Сусідній вагон виявився напхом напханий мумриками. На зупинках до мумі-тата долинали звуки гітар і губної гармоніки. Але мумі-тато був занурений у себе. Він не любив подорожувати, а надто - подорожувати великим гуртом. Втім, буває час, коли й татам треба вирушати у подорож.
Цей мумі-тато, на відміну від усім відомого тата Мумі-Троля, не палив, тому перші кілька годин його страшенно денервував тютюновий дим - у тамбурі курили якісь гемулі у міліцейських формах. На щастя, незабаром гемулі зійшли з поїзда і дихати стало вільніше. Мумі-тато читав книгу, яку, по щирості, писано було для чепуруль, та й то підліткового віку, але ж книга виявилася цікавою, це по-перше. По-друге - татові йшлося про пропагування читання саме серед тих самих чепуруль, капаруль, а також мудриків і гризликів, тому він майже напевне вирішив віддати книгу до місцевої бібліотеки в Долині Мумі-Тролів.
Далі він дивився у вікно - на світ, що пропливав повз. Він думав, як він любить рідний край. Адже колись він прагнув помандрувати за гатіфнатами, і доплив уже був навіть на далекий острів, де нівроку й прожив. Але ні, гатіфнатам - гатіфнатово, а мумі-тролям - мумі-тролеве. Мумі-тато любив розбиті дороги, розорані підступи до залізничних полотен, довгі одноповерхові хати уздовж них, гусей, які поралися у невеликих болітцях, любив напів розвалені стіни старих ферм і зарості кленів, високовольтні гулкі дроти й трансформаторні будки. Усі і дива його рідного краю, які - він знав - пропадуть щойно потяг перетне невидиму межу. Але - оце вже була несподівана думка - якщо він усе це любить, то мусить навчитися любити і галасливих мумриків із гітарами, і капаруль, які палили торішнє бадилля на городах, від чого дими тяглися за потягом сірим шлейфом, і навіть гемулів у міліцейських формах. Бо це все - частина його мумі-тролячого краю, який він так любить.
А це ой як не легко - думав собі сердешний мумі-тато.
Ще мумі-тато думав про мумі-маму, мумі-діда і мумі-бабусю, які в час його відсутності мусили бавити мале мумі-троленя. А найбільше - про саме мале мумі-троленя, бо ж воно таке мале, що, чого доброго, ще забуде свого мумі-тата за п'ять днів відсутності.
І чим далі мумі-тато думав, тим сумніше йому ставало на душі. Він узяв фотика, з якого не встиг видалити знімки, щоб очистити карту пам'яті, і став дивитися на мумі-троленя. І йому здалося, що воно таке розумне-розумне, що нізащо його - тата - не забуде. І що навіть, після повернення, йому можна буде пожалітися на гемулів, яких йому - татові - доведеться навчитися любити.