Спогад про Азбукове королівство магів і янголів
Начитався у мережі купу відгуків про цей фестиваль. Переважно негативних. Напишу й собі два слова.
Потрапив туди з книгами Кіплінґа на запрошення Оксани Яблонської. Мова йшла про те, що буде виступ перекладачів із групи "Севама" перед дитячою аудиторією. Це була моя перша помилка - я не уточнив, настільки дитячою має бути публіка. Але про це згодом.
Отож, на умовлений час я потрапив у призначене місце. Музей Книги та Друкарства і саме місце де він розміщений, одразу навіює казковий і емоційний настрій. Прикро, що далеко від метро - випадково сюди не потрапиш і на секунду не зазирнеш... Ну і, звичайно, музей під книжкові фестивалі не дуже пристосований. Особливо це стало помітно, коли на сходовому майданчику натрапив на стенд "Старого Лева" із засмиканою Соломійкою, та геть уже невеселу розкладку "Професора Крейди". Зала, де я мав виступати разом із іншими перекладачами, виявилася порожньою. Експозиція у ній - цікавою, тож я не нарікаю. Зателефонував Оксанці - її затримали у іншому місці, але за мить прибіг хтось із організаторів і запитав, мовляв, де "Севама"? Я сказав, що мабуть це я. Мене повідомили, що "мої діти чекають мене у іншому місці" і що "зараз їх приведуть".
Отак до мене привели дітей - душ тридцять другокласників на чолі з двома вчительками. До цього я готовий не був :) Зроду не виступав перед такою молодою публікою. Усі мої заготовки полетіли під три чорти, я зітхнув і почав: "Привіт, друзі! Я такий-то і такий-то, перекладач. Ви знаєте, хто такий перекладач?" - "Ніііііі..." І пішло-поїхало... Ми інтерактивно визначили, хто я , зрештою, такий, що двоє-троє дітлахів знають, хто такий Кіплінґ, усі дивилися мультики про Мауґлі та Рікі-тікі-таві... Потім я на свій страх і ризик пограв з ними у винайдення абетки Тафі й Теґумаєм: "А тепер усі скажіть А!" - "Аааааа" - "Молодці, ви схожі на коропів, які з відкритим ротом порпаються у намулі"... Вийшло загалом непогано, але якби я знав, що будуть такі малі діти, то підготувався б краще. Взагалі, дітей водили з навколишніх шкіл групами за розкладом. По своїй волі майже ніхто не приходив...
Звичайно, малеча не мала грошей, щоб купувати книги, тому я свою торбу з примірниками повіз на роботу, по дорозі засвітившись на дискусійних зборах про дитліт. Познайомився з пані Бочковською. Вона справила на мене приємна враження. Помітно, що хотіла багато зробити і не розрахувала сили.
Головні висновки:
Для себе: уточнювати віковий склад аудиторії перед заходом.
Для організаторів: обмежити кількість заходів на фестивалі. Краще менше, але з чітким графіком та аудиторією, щоб не було натовпів збаламучених дітлахів.
Для видавництв: привозити на такі фестивалі книжечки та журнали вартістю до 10 грн. Діти залюбки купують їх замість чипсів.
Для вчителів: написати посібник для таких, як я - "Як вгамувати гурт схвильованих малюків одним (цензурним) словом".
Для дітей: на такі дні попросити мам спакувати на обід помідори.
фото: vzahalinijak
Потрапив туди з книгами Кіплінґа на запрошення Оксани Яблонської. Мова йшла про те, що буде виступ перекладачів із групи "Севама" перед дитячою аудиторією. Це була моя перша помилка - я не уточнив, настільки дитячою має бути публіка. Але про це згодом.
Отож, на умовлений час я потрапив у призначене місце. Музей Книги та Друкарства і саме місце де він розміщений, одразу навіює казковий і емоційний настрій. Прикро, що далеко від метро - випадково сюди не потрапиш і на секунду не зазирнеш... Ну і, звичайно, музей під книжкові фестивалі не дуже пристосований. Особливо це стало помітно, коли на сходовому майданчику натрапив на стенд "Старого Лева" із засмиканою Соломійкою, та геть уже невеселу розкладку "Професора Крейди". Зала, де я мав виступати разом із іншими перекладачами, виявилася порожньою. Експозиція у ній - цікавою, тож я не нарікаю. Зателефонував Оксанці - її затримали у іншому місці, але за мить прибіг хтось із організаторів і запитав, мовляв, де "Севама"? Я сказав, що мабуть це я. Мене повідомили, що "мої діти чекають мене у іншому місці" і що "зараз їх приведуть".
Отак до мене привели дітей - душ тридцять другокласників на чолі з двома вчительками. До цього я готовий не був :) Зроду не виступав перед такою молодою публікою. Усі мої заготовки полетіли під три чорти, я зітхнув і почав: "Привіт, друзі! Я такий-то і такий-то, перекладач. Ви знаєте, хто такий перекладач?" - "Ніііііі..." І пішло-поїхало... Ми інтерактивно визначили, хто я , зрештою, такий, що двоє-троє дітлахів знають, хто такий Кіплінґ, усі дивилися мультики про Мауґлі та Рікі-тікі-таві... Потім я на свій страх і ризик пограв з ними у винайдення абетки Тафі й Теґумаєм: "А тепер усі скажіть А!" - "Аааааа" - "Молодці, ви схожі на коропів, які з відкритим ротом порпаються у намулі"... Вийшло загалом непогано, але якби я знав, що будуть такі малі діти, то підготувався б краще. Взагалі, дітей водили з навколишніх шкіл групами за розкладом. По своїй волі майже ніхто не приходив...
Звичайно, малеча не мала грошей, щоб купувати книги, тому я свою торбу з примірниками повіз на роботу, по дорозі засвітившись на дискусійних зборах про дитліт. Познайомився з пані Бочковською. Вона справила на мене приємна враження. Помітно, що хотіла багато зробити і не розрахувала сили.
Головні висновки:
Для себе: уточнювати віковий склад аудиторії перед заходом.
Для організаторів: обмежити кількість заходів на фестивалі. Краще менше, але з чітким графіком та аудиторією, щоб не було натовпів збаламучених дітлахів.
Для видавництв: привозити на такі фестивалі книжечки та журнали вартістю до 10 грн. Діти залюбки купують їх замість чипсів.
Для вчителів: написати посібник для таких, як я - "Як вгамувати гурт схвильованих малюків одним (цензурним) словом".
Для дітей: на такі дні попросити мам спакувати на обід помідори.
фото: vzahalinijak