Церкви та книгарні Брайтона
Брайтон почав активно розбудовуватися, відколи встановили постійне залізничне сполучення з Лондоном, а це середина 19 сторіччя. Тому можна вважати, що це досить молоде місто. А відтак і туристичні принади у ньому обмежені. Для мене це - церкви і книгарні.
Логіка диктує почати з перших.
Один із найкрасивіших соборів у місті - Святого Пітера. Ця англіканська церква вражає найбільше з усіх Брайтонських будівель. Мабуть тому, що стоїть на відкритому просторі посеред власної площі між Річмонд Плейс та Йорк Плейс. До речі, вражає вебсайт цієї церкви: stpetersbrighton.org/ Більше схоже на рекламу футбольного клубу. Мабуть, це добре. Перед церквою, як тут часто буває, меморіал полеглим воїнам у вигляді олівця. Я його не зазнімкував, зате завдяки його парапету зміг сфотографуватися сам.
Спереду церква справляє значно менше враження, ніж збоку. У оформленні ввижаються тризуби :) Зараз церква у стані ремонту, як більшість тутешніх церков (невдало попав). Мабуть, у них місячник благоустрою. Дуже дивно читати біля церкви оголошення „Обережно - падає каміння.” Забігаючи наперед - у музеї Брайтона є срібна копія церкви святого Пітера. Подобається не менше, ніж оригінал.
Церква Святого Ніколаса з першого погляду виділяється з поміж інших. У майже теперішньому вигляді вона постала у 14 столітті, а закладена була на три століття раніше. Вона більше схожа на оборонну споруду, аніж на церкву, і не виключено, що колись несла цю функцію. На подвір'ї церкви Святого Ніколаса знаходиться старий цвинтар із витертими іменами, поруч - цвинтар 19 століття. Цікаво, що на вершечку церкви крутиться справжній флюгер. Дуже функціонально.
Так само, одразу видно, що церква Святого Пауля значно молодша. Вона ровесниця церкви Святого Пітера і тепер з усіх боків обросла будинками, позаду навіть видніється багатоповерхівка - а тут їх небагато є.
Церква Святої Трійці, зведена на початку 19 століття між будинків знаходиться на вузькій Шіп Стріт. Так сталося, що службу в ній уже не відправляють. Якийсь час у ній розміщувалася картинна галерея, а тепер приміщення закрите. Вигулькує воно між будинків несподівано, як з-під землі. І так само зникає, щойно відійдеш на кількадесят метрів.
До останньої церкви, яку мені довелося побачити, я потрапив випадково. Сів у автобус не в той бік. Заїхав значно західніше у колишнє місто Гув - тепер частину конгломерату Брайтон і Гув. Зветься вона цервою Святого Джона - Івана Хрестителя по-нашому. Датується другою половиною 19 ст. Подобається лотки з фруктами під стіною храму.
Церква виглядає просто і натхненно. Мені здається, що коли у другій половині 19 ст архітектори нарешті перестали косити під класичну готику, це був прорив. Жаль, уже темніло і знімки розпливаються. Ще й дощ посилився…
Книгарні у цьому місті численні, але дуже замасковані. Приміром, хто б сказав, що у магазині з назвою „House project” аж чотири полиці з уживаними книгами? Такі буцім-книгарні тут називають „чаріті”. Люди зносять туди свої книжки часто навіть безкоштовно. Поруч з книжками вони продають одяг, касети, диски, сувеніри та інші речі, які стали зайвими у чиємусь будинку. У таких крамничках книги можна купити за безцінь. Якщо „чаріті” спеціалізується саме на книжках, вони будуть дорожчі.
Оця книгарня є частиною організації „Міжнародна амністія”. Прибутки від продажів надходять у фонд організації. Мабуть, тому книжки тут відносно дорогі. Купив „Снігову гуску” Пола Ґелліко. Після „Томасіни” він мені трохи набрид, але може колись повернуся. Ця затишна рожева крамничка стоїть на Сидней Стріт - пішохідній вуличці, напханій різноманітними крамничками, закладами харчування і секунд-хендами. Вони ще продають футболки зі своєю атрибутикою, але я не спокусився.
Інша книгарня - у кількох кроках звідти, на Трафальґар Стріт. Захоплює мальована (!) вивіска на книгарні - "Веселкові книги", але всередину я так і не попав - господар книгарні, він же і продавець, на ім'я Джон мав проблеми з освітленням - воно ніяк не вмикалося. Тож я обмежився фото на згадку. Може, ще колись завітаю.
Наступну книгарню, не дивлячись на дивну назву „Два Шляхи”, ні з чим не переплутаєш. Мабуть, вітрини, забиті книжками, мають свої переваги. Вона теж недалечко від Сидней Стріт, справжня тобі оаза. Тут я закупив дві книги Джаклін Вілсон: „Як вижити у літньому таборі” (цікаво, що ілюстрував цю книгу не Нік Шарррат) і „Вікі Янгол”. Ще там була купа книг Енід Блайтон, але саме тої, яку шукав, не знайшлося.
Значно південніше на Д'юк Стріт я знайшов книжковий магазин, який у нас назвали б букіністичним. У ньому немає сучасних книг у тонких палітурках і покетбуків. Тут усі книжки добротні, з опуклими корінцями, книжковим запахом. Усередині височезні до стелі стелажі й чудові ґвинтові сходи на підвальний поверх. Секція дитячої літератури тут вичерпалася „Садочком віршенят” Стивенсона і „Маленькими жінками” С'юел. Ну і звісно ще там була „Книга Джунґлів” Кіплінґа - вона тут у кожній книгарні. Нічого не придбав, але отримав масу насолоди.
Є тут і сучасні з виду книгарні. Зокрема на Черчіль Сквер у складі велетенського торгівельного центру знайшов п'ятиповерхову „Британську книгарню та канцелярію”. Вона мало чим відрізняється від Київської „Букви/Літери”, хіба що просторіша і купа дітлахів на дитячому поверсі, які канючать, щоб батьки купили їм нову книгу Джаклін Вілсон за 6.99 чи наступну частину епопеї про небесних піратів Кріса Рідела та Пола Стюарта. До речі, Кріс Рідел, співавтор „Легенд Світокраю”, живе саме у Брайтоні.
А ще бачив тут чудове видання "Книги Драконів" Несбіт. Але наше все рівно краще. Отакі справи :)
Логіка диктує почати з перших.
Один із найкрасивіших соборів у місті - Святого Пітера. Ця англіканська церква вражає найбільше з усіх Брайтонських будівель. Мабуть тому, що стоїть на відкритому просторі посеред власної площі між Річмонд Плейс та Йорк Плейс. До речі, вражає вебсайт цієї церкви: stpetersbrighton.org/ Більше схоже на рекламу футбольного клубу. Мабуть, це добре. Перед церквою, як тут часто буває, меморіал полеглим воїнам у вигляді олівця. Я його не зазнімкував, зате завдяки його парапету зміг сфотографуватися сам.
Спереду церква справляє значно менше враження, ніж збоку. У оформленні ввижаються тризуби :) Зараз церква у стані ремонту, як більшість тутешніх церков (невдало попав). Мабуть, у них місячник благоустрою. Дуже дивно читати біля церкви оголошення „Обережно - падає каміння.” Забігаючи наперед - у музеї Брайтона є срібна копія церкви святого Пітера. Подобається не менше, ніж оригінал.
Церква Святого Ніколаса з першого погляду виділяється з поміж інших. У майже теперішньому вигляді вона постала у 14 столітті, а закладена була на три століття раніше. Вона більше схожа на оборонну споруду, аніж на церкву, і не виключено, що колись несла цю функцію. На подвір'ї церкви Святого Ніколаса знаходиться старий цвинтар із витертими іменами, поруч - цвинтар 19 століття. Цікаво, що на вершечку церкви крутиться справжній флюгер. Дуже функціонально.
Так само, одразу видно, що церква Святого Пауля значно молодша. Вона ровесниця церкви Святого Пітера і тепер з усіх боків обросла будинками, позаду навіть видніється багатоповерхівка - а тут їх небагато є.
Церква Святої Трійці, зведена на початку 19 століття між будинків знаходиться на вузькій Шіп Стріт. Так сталося, що службу в ній уже не відправляють. Якийсь час у ній розміщувалася картинна галерея, а тепер приміщення закрите. Вигулькує воно між будинків несподівано, як з-під землі. І так само зникає, щойно відійдеш на кількадесят метрів.
До останньої церкви, яку мені довелося побачити, я потрапив випадково. Сів у автобус не в той бік. Заїхав значно західніше у колишнє місто Гув - тепер частину конгломерату Брайтон і Гув. Зветься вона цервою Святого Джона - Івана Хрестителя по-нашому. Датується другою половиною 19 ст. Подобається лотки з фруктами під стіною храму.
Церква виглядає просто і натхненно. Мені здається, що коли у другій половині 19 ст архітектори нарешті перестали косити під класичну готику, це був прорив. Жаль, уже темніло і знімки розпливаються. Ще й дощ посилився…
Книгарні у цьому місті численні, але дуже замасковані. Приміром, хто б сказав, що у магазині з назвою „House project” аж чотири полиці з уживаними книгами? Такі буцім-книгарні тут називають „чаріті”. Люди зносять туди свої книжки часто навіть безкоштовно. Поруч з книжками вони продають одяг, касети, диски, сувеніри та інші речі, які стали зайвими у чиємусь будинку. У таких крамничках книги можна купити за безцінь. Якщо „чаріті” спеціалізується саме на книжках, вони будуть дорожчі.
Оця книгарня є частиною організації „Міжнародна амністія”. Прибутки від продажів надходять у фонд організації. Мабуть, тому книжки тут відносно дорогі. Купив „Снігову гуску” Пола Ґелліко. Після „Томасіни” він мені трохи набрид, але може колись повернуся. Ця затишна рожева крамничка стоїть на Сидней Стріт - пішохідній вуличці, напханій різноманітними крамничками, закладами харчування і секунд-хендами. Вони ще продають футболки зі своєю атрибутикою, але я не спокусився.
Інша книгарня - у кількох кроках звідти, на Трафальґар Стріт. Захоплює мальована (!) вивіска на книгарні - "Веселкові книги", але всередину я так і не попав - господар книгарні, він же і продавець, на ім'я Джон мав проблеми з освітленням - воно ніяк не вмикалося. Тож я обмежився фото на згадку. Може, ще колись завітаю.
Наступну книгарню, не дивлячись на дивну назву „Два Шляхи”, ні з чим не переплутаєш. Мабуть, вітрини, забиті книжками, мають свої переваги. Вона теж недалечко від Сидней Стріт, справжня тобі оаза. Тут я закупив дві книги Джаклін Вілсон: „Як вижити у літньому таборі” (цікаво, що ілюстрував цю книгу не Нік Шарррат) і „Вікі Янгол”. Ще там була купа книг Енід Блайтон, але саме тої, яку шукав, не знайшлося.
Значно південніше на Д'юк Стріт я знайшов книжковий магазин, який у нас назвали б букіністичним. У ньому немає сучасних книг у тонких палітурках і покетбуків. Тут усі книжки добротні, з опуклими корінцями, книжковим запахом. Усередині височезні до стелі стелажі й чудові ґвинтові сходи на підвальний поверх. Секція дитячої літератури тут вичерпалася „Садочком віршенят” Стивенсона і „Маленькими жінками” С'юел. Ну і звісно ще там була „Книга Джунґлів” Кіплінґа - вона тут у кожній книгарні. Нічого не придбав, але отримав масу насолоди.
Є тут і сучасні з виду книгарні. Зокрема на Черчіль Сквер у складі велетенського торгівельного центру знайшов п'ятиповерхову „Британську книгарню та канцелярію”. Вона мало чим відрізняється від Київської „Букви/Літери”, хіба що просторіша і купа дітлахів на дитячому поверсі, які канючать, щоб батьки купили їм нову книгу Джаклін Вілсон за 6.99 чи наступну частину епопеї про небесних піратів Кріса Рідела та Пола Стюарта. До речі, Кріс Рідел, співавтор „Легенд Світокраю”, живе саме у Брайтоні.
А ще бачив тут чудове видання "Книги Драконів" Несбіт. Але наше все рівно краще. Отакі справи :)