5 лет назад
Этой фотографии - ровно 5 лет (может, даже минута в минуту). У меня была тогда высокая температура, и я, живя возле самого Майдана, отпросилась у мамы на полчасика - проголосовать (участок наш - на самом Майдане). Проголосовала - и домой впервые попала через несколько суток.
Прошло 5 лет, и в воздухе опять что-то такое чувствуется. Или нет? Вроде бы, навострился у нас нюх за эти годы, но все равно все, как всегда, случается непредвиденно.
Отрывки своих воспоминаний и фотки с того Майдана я выкладывала год назад. А теперь, наверно, выложу стихотворения оттуда. Они далеко не самые сильные из того, что я написала, но тоже, по-видимому, являются документом эпохи. Потому что писались там и тогда, а не позже.
У НАМЕТОВОМУ
Лежу в наметі на Хрещатику.
Кінець листопада. Намет.
Крізь шум засвідчую нащадку:
А то! Звичайно, що не мед.
Це називається позиція.
Звичайна й необхідна річ.
Щоб від морозу не сказиться, я
На пальці хукаю всю ніч.
Мені не можна бути осторонь,
Коли борня вирує ця,
Інакше в завтрашньому просторі
Забиті будуть всі місця.
Лежим в наметах до світанку ми.
Мороз - назовні не вилазь.
І влада нас лякає танками,
Та нас багато - так що зась.
І одиниці тих вгодованих,
Які над нами на чолі,
Баньками наших круглих схованок
Собі приписують нулі.
Олена БІЛОЗЕРСЬКА
Ніч з 22 на 23 листопада 2004
НЕПРИПУСТИМЕ
Коли у місті встали барикади
І що із цього вийде, невідомо,
То можна стать повстанцем або катом,
Чи просто залишитися удома.
Це теж не гріх. У кожного родина.
І смертна плоть - одна, а не півсотні.
В ці дні не пробачається єдине,
І це єдине - гавкіт з підворотні.
Олена БІЛОЗЕРСЬКА
25.12.2004, в автобусі на Донецьк
ПІДСУМОК
Чекали Чину,
Чекали Кроку,
Чекали Зриву,
Чекали Слова.
Усе скінчилось.
Усе нівроку.
Усе красиво.
Усе попсово.
Чекали зброї,
Чекали крові,
Чекали танків
І водометів.
Та всі герої
Живі-здорові,
Мов добрий янгол
Згори пригледів.
А на Майдані,
Де ми пишались,
Сказавши гордо,
Хто ми усі є,
Взяли й продали
Той самий шалик,
Що ним за горло
Взяли Росію.
А на Майдані
Лежать рядами
Стрічки і диски,
Значки і чашки.
Але принаймні
Наш ворог давній
Утямив з тріском,
Що буде важко.
Але принаймні
Тепер я знаю,
Що якщо завтра
Почнуть стріляти,
Я не згадаю
Про хату скраю,
А мовчки піду
На барикади.
Олена БІЛОЗЕРСЬКА
грудень 2004 - 6 січня 2005
P.S.
Многие восприняли победу Помаранчевой как выигранную войну. И расслабились.
А это была всего лишь первая выигранная битва.