Про наївність
Стою сьогодні на Майдані у військовій формі (знімали перед тим сюжет на тему "АТО"), на рукавах - шеврон нашого корпусу і державний прапор. Двоє іноземців років по 30, як пізніше виявилося - з Кіпру, питають у мене англійською, чому я у формі.
"Тому, що я воюю на сході України", - кажу.
Уявіть собі їхнє наступне питання: "На боці України чи на боці Росії?"
Я засміялася, уявивши собі, як вдягнений по формі сепар розгулює Хрещатиком.
А потім зрозуміла, що наївні люди - діти й іноземці - по суті часто бувають праві. Хіба війна йде не між Україною та Росією, і хіба сепари зараз час від часу не розгулюють Хрещатиком? Був навіть випадок, коли якийсь їхній командир приїздив до Києва на чиєсь весілля.
Вже тисячі загинули, а ми досі не навчилися ставитись до ворогів як до ворогів.
"Тому, що я воюю на сході України", - кажу.
Уявіть собі їхнє наступне питання: "На боці України чи на боці Росії?"
Я засміялася, уявивши собі, як вдягнений по формі сепар розгулює Хрещатиком.
А потім зрозуміла, що наївні люди - діти й іноземці - по суті часто бувають праві. Хіба війна йде не між Україною та Росією, і хіба сепари зараз час від часу не розгулюють Хрещатиком? Був навіть випадок, коли якийсь їхній командир приїздив до Києва на чиєсь весілля.
Вже тисячі загинули, а ми досі не навчилися ставитись до ворогів як до ворогів.