Хлопця звали Артем Мазур, йому було 26 років і він був з Хмельницького. На Майдані пробув два місяці, входив до 15-ї сотні Самооборони.
Травми, несумісні з життям, отримав 18-го у Маріїнському парку, коли потрапив в полон до тітушок. Вони забили його до смерті.
Майдан був в тумані - плакав.
У ті хвилини, коли вбивали Артема, я, між іншим, була десь зовсім поруч, буквально через парканчик, крутилася по Грушевського, намагаючись вибратися з оточення, біля Будинку офіцерів, перетвореного у медпункт, зустріла Лесю Оробець - вона тоді врятувала від тих нелюдів не одну людину, вивела, витягла просто. Одного я виводила разом з нею - мені вистачило.
А ще я там бачила, але не зняла, бо вже не було на що - веселих, задоволених ВВшників, які фотографувалися з трофейним брудним прапором - якщо не помиляюся - саме 15-ї сотні.
Зараз уроди, які вбили Артема, певно, десь у Харкові, а може, і в Криму.
Знайдемо?
Барикади з квітів
Біля сцени зібралися люди попрощатися із загиблим
Побратими з 15-ї сотні
"Ге-рой!"
А ще сьогодні - 40 днів по першому герою Небесної Сотні - Локі, Михайлу Жизневському...
Барикада на Грушевського перетворилася на меморіал. Посередині є вільний проїзд, який напередодні лютневих боїв так не хотіли робити повстанці... Потім нашу барикаду знесли менти, і зробили свою, з бетонних блоків. А після перемоги вона ніби розступилася сама, пропускаючи нескінченний потік машин.
Отут була барикада, де я чергувала вночі, незадовго до початку лютневих боїв...