Люди, у нас з вами є маленька перемога
Незважаючи на доноси стукачів, керівництво Deutsche Welle не скасовує результати конкурсу The Bobs "Кращий блог українською", поважаючи вибір незалежних членів журі і голосування користувачів. (Хоча, звісно, й не з усім, про що йдеться в цьому блозі, погоджується).
Петиція на підтримку мого блогу з усіма зібраними підписами надійшла до них вчасно.
Рішення це, безумовно, вважаю правильним, бо це був конкурс блогів на теми громадського активізму і правозахисту (а в активістів і правозахисників можуть бути різні погляди, одна з головних цінностей для європейців - свобода думки і слова), а не конкурс блогів певної політичної орієнтації.
Мустафа Найєм - молодець, відповідав на питання грамотно, виважено, у зрозумілому європейцям стилі.
Щодо головного закиду, що мій блог нібито порушує правила The Bobs: ("We do not accept submissions that contain or link to any form of insulting, racist, sexist or in any other way discriminatory or obscene content") - перепрошую, але чи цьому присвячений мій блог ("У неї справді є висловлювання не вельми толерантного характеру. Але вони в її роботі займали хіба одну десяту процента" - голова НМПУ Юрій Луканов), і в чому різниця між пропагуванням чогось незаконного і просто записами на певну тему - чому це мають вирішувати кілька місцевих українофобів + люди, які не читали мій блог?
Додам, що всі мої більш-менш різкі формулювання на різні теми - не менш ніж трирічної, а частіше п’ятирічної давнини. У масштабах блогосфери - це майже вічність. Це я до того, що як же ретельно треба було рити, щоб її знайти - цю одну десяту відсотка, про яку пише Луканов :)
Тепер про головне.
Це не моя перемога, а наша з вами спільна. Моя перемога була б, якби я просто набрала більшість голосів, і на цьому все.
Спочатку, коли було просто чесне змагання, люди голосували за сайти і блоги, які їм більше до вподоби. Ніхто ні проти кого не плів інтриг, не обливав брудом, не вдавався до нечесних прийомів (принаймні, у нашій номінації я нічого такого не помітила). За таких умов люди просто обирають, а не піднімаються на бій. Ніхто не став би воювати за те, щоб перемогла Білозерська, а не Різниченко, чи навпаки, і це правильно.
А от після доносу люди піднялися. Майже 900 голосів на мою підтримку за добу з маленьким хвостиком.
Причому ж, я певна, далеко не тільки за мене чи мій блог підписували петицію. Я так думаю, друзі, що більшість із вас підтримали мене з трьох причин:
1) бажання дати відсіч українофобам (бо всі бачать, що саме вони, а не, припустимо, якісь помірковані демократи піднялися на "боротьбу з коричневою чумою") .
2) огида до стукацтва у кращих традиціях уже напівзабутого СРСР;
2) обурення, що у вас хочуть відібрати право вибору. Зовсім як на минулих виборах: якщо декого не влаштовує їхній результат, вони домагаються визнання виборів недійсними.
Особисто мені було майже все одно, скасують чи ні результати конкурсу. Бо 46% голосів читачів - це даність, відібрати яку не може ніхто. А ніяких інших призів, матеріальних чи просто почесних грамот, організатори конкурсу ніколи й не обіцяли.
Популярність мого ресурсу завдяки цьому скандалу виросла просто неймовірно, значно збільшилась кількість читачів. Чого ще може бажати блогер? :)
Втім, як і кожній нормальній людині, мені не хотілося, щоб стукачі домоглися задекларованих ними цілей і десь потім цим хизувалися, а можливо, і включили цю "перемогу" у якийсь свій щорічний звіт про пророблену діяльність. Адже я вважаю, що ми - чесні і порядні люди, а вони ні.
Наша з вами "війна петицій" показала: "Они такие же, как все, их можно рвать!" (цитата з одного гарного фільму про хокеїстів). Чесно скажу, коли почався цей збір підписів, я не була певна, що вдасться за коротший час зібрати більше підписів, ніж під петицією стукачів. Бо вони, по-перше, пишуть по-російськи і в разі чого підключають голосувати весь велетенський простір СНД - давлять м’ясом, знов-таки у їхніх кращих традиціях. А у нас - мовний бар’єр. Нас читають і підтримують лише ті, хто розуміють українську мову і можуть читати оригінал, а не підбірку висмикнутих із контексту цитат.
По-друге, вони апелюють переважно до тих, хто не читав мій блог, а просто абстрактно "не любить нацистів" і вірить на слово їхньому доносу. (Забувши про крилату фразу Жванецького "Давайте сперечатися про смак ананасів з тими, хто їх їв"). А за мене ж голосують на 90% постійні читачі, а їхня кількість обмежена.
І нічого. Піднялися і зробили їх, як маленьких. Чи це ж не тішить, друзі?
Я вам дуже, просто дуже дякую за вашу активність. Всі імена під петицією прочитала, знайомі і незнайомі, і від щирого серця подякувала кожному. Скільки ж ви теплих слів написали про мене... Найпопулярніший у світі блогер у свій день народження не прочитає такого.
Ми всі, насправді, зараз маємо дякувати один одному. Цього разу українофоби-стукачі напали на мій блог. Наступного разу нападуть на когось іншого з нас. Всі ми знаємо справжню мету їхніх атак, а хто конкретно в даному разі став мішенню - це вже другорядне. І тому я так само була б задоволена, якби за таких умов відстояли не мою перемогу, а будь-якого іншого українського блогу.
А ще дуже тішить, коли люди, які знайшли собі легку і зручну роботу - роздути з нічого величезну мильну бульбашку фашизму і потім "героїчно" з нею ж боротися і заробляти на цьому політичний (а дехто, впевнена, не тільки політичний) капітал - ловлять облизня. Дуже легко боротися з тим, чого нема. В даному разі - з "фашизмом" у постах Білозерської. А якби Україну дійсно окупували фашисти - справжні, з концтаборами і шибеницями - де б вони були? Судячи з їхніх схильностей, серед поліцаїв та інших посіпак.
Я сама за інерцією іноді називаю їх ліваками та своїми політичними опонентами. Де факто це так і є, але причина бучі, вважаю - зовсім не у відмінності поглядів, а у звичайній людській непорядності. Саме так - як до непорядних людей, а не як до політичних опонентів, варто до них ставитись. Бо в мене є опоненти, з якими можна коректно дискутувати і які ніколи не підпишуть доноса.
"Епопея" ще не закінчилася. Роблю нескладний прогноз, що українофоби не вгамуються, продовжуватимуть збирати підписи, підключати європейських лівих і тиснути на Deutsche Welle з вимогою скасувати результати конкурсу. Принаймні, вони це декларують. Не знаю, чи актуально тепер, після оприлюднення позиції Deutsche Welle, продовжувати збирати підписи під нашою петицією - це хай кожен вирішить сам.
P.S. А німцям щиро і від усього серця бажаю максимально диверсифікувати поставки газу. Певна, що це вирішить багато їхніх проблем.
Петиція на підтримку мого блогу з усіма зібраними підписами надійшла до них вчасно.
Рішення це, безумовно, вважаю правильним, бо це був конкурс блогів на теми громадського активізму і правозахисту (а в активістів і правозахисників можуть бути різні погляди, одна з головних цінностей для європейців - свобода думки і слова), а не конкурс блогів певної політичної орієнтації.
Мустафа Найєм - молодець, відповідав на питання грамотно, виважено, у зрозумілому європейцям стилі.
Щодо головного закиду, що мій блог нібито порушує правила The Bobs: ("We do not accept submissions that contain or link to any form of insulting, racist, sexist or in any other way discriminatory or obscene content") - перепрошую, але чи цьому присвячений мій блог ("У неї справді є висловлювання не вельми толерантного характеру. Але вони в її роботі займали хіба одну десяту процента" - голова НМПУ Юрій Луканов), і в чому різниця між пропагуванням чогось незаконного і просто записами на певну тему - чому це мають вирішувати кілька місцевих українофобів + люди, які не читали мій блог?
Додам, що всі мої більш-менш різкі формулювання на різні теми - не менш ніж трирічної, а частіше п’ятирічної давнини. У масштабах блогосфери - це майже вічність. Це я до того, що як же ретельно треба було рити, щоб її знайти - цю одну десяту відсотка, про яку пише Луканов :)
Тепер про головне.
Це не моя перемога, а наша з вами спільна. Моя перемога була б, якби я просто набрала більшість голосів, і на цьому все.
Спочатку, коли було просто чесне змагання, люди голосували за сайти і блоги, які їм більше до вподоби. Ніхто ні проти кого не плів інтриг, не обливав брудом, не вдавався до нечесних прийомів (принаймні, у нашій номінації я нічого такого не помітила). За таких умов люди просто обирають, а не піднімаються на бій. Ніхто не став би воювати за те, щоб перемогла Білозерська, а не Різниченко, чи навпаки, і це правильно.
А от після доносу люди піднялися. Майже 900 голосів на мою підтримку за добу з маленьким хвостиком.
Причому ж, я певна, далеко не тільки за мене чи мій блог підписували петицію. Я так думаю, друзі, що більшість із вас підтримали мене з трьох причин:
1) бажання дати відсіч українофобам (бо всі бачать, що саме вони, а не, припустимо, якісь помірковані демократи піднялися на "боротьбу з коричневою чумою") .
2) огида до стукацтва у кращих традиціях уже напівзабутого СРСР;
2) обурення, що у вас хочуть відібрати право вибору. Зовсім як на минулих виборах: якщо декого не влаштовує їхній результат, вони домагаються визнання виборів недійсними.
Особисто мені було майже все одно, скасують чи ні результати конкурсу. Бо 46% голосів читачів - це даність, відібрати яку не може ніхто. А ніяких інших призів, матеріальних чи просто почесних грамот, організатори конкурсу ніколи й не обіцяли.
Популярність мого ресурсу завдяки цьому скандалу виросла просто неймовірно, значно збільшилась кількість читачів. Чого ще може бажати блогер? :)
Втім, як і кожній нормальній людині, мені не хотілося, щоб стукачі домоглися задекларованих ними цілей і десь потім цим хизувалися, а можливо, і включили цю "перемогу" у якийсь свій щорічний звіт про пророблену діяльність. Адже я вважаю, що ми - чесні і порядні люди, а вони ні.
Наша з вами "війна петицій" показала: "Они такие же, как все, их можно рвать!" (цитата з одного гарного фільму про хокеїстів). Чесно скажу, коли почався цей збір підписів, я не була певна, що вдасться за коротший час зібрати більше підписів, ніж під петицією стукачів. Бо вони, по-перше, пишуть по-російськи і в разі чого підключають голосувати весь велетенський простір СНД - давлять м’ясом, знов-таки у їхніх кращих традиціях. А у нас - мовний бар’єр. Нас читають і підтримують лише ті, хто розуміють українську мову і можуть читати оригінал, а не підбірку висмикнутих із контексту цитат.
По-друге, вони апелюють переважно до тих, хто не читав мій блог, а просто абстрактно "не любить нацистів" і вірить на слово їхньому доносу. (Забувши про крилату фразу Жванецького "Давайте сперечатися про смак ананасів з тими, хто їх їв"). А за мене ж голосують на 90% постійні читачі, а їхня кількість обмежена.
І нічого. Піднялися і зробили їх, як маленьких. Чи це ж не тішить, друзі?
Я вам дуже, просто дуже дякую за вашу активність. Всі імена під петицією прочитала, знайомі і незнайомі, і від щирого серця подякувала кожному. Скільки ж ви теплих слів написали про мене... Найпопулярніший у світі блогер у свій день народження не прочитає такого.
Ми всі, насправді, зараз маємо дякувати один одному. Цього разу українофоби-стукачі напали на мій блог. Наступного разу нападуть на когось іншого з нас. Всі ми знаємо справжню мету їхніх атак, а хто конкретно в даному разі став мішенню - це вже другорядне. І тому я так само була б задоволена, якби за таких умов відстояли не мою перемогу, а будь-якого іншого українського блогу.
А ще дуже тішить, коли люди, які знайшли собі легку і зручну роботу - роздути з нічого величезну мильну бульбашку фашизму і потім "героїчно" з нею ж боротися і заробляти на цьому політичний (а дехто, впевнена, не тільки політичний) капітал - ловлять облизня. Дуже легко боротися з тим, чого нема. В даному разі - з "фашизмом" у постах Білозерської. А якби Україну дійсно окупували фашисти - справжні, з концтаборами і шибеницями - де б вони були? Судячи з їхніх схильностей, серед поліцаїв та інших посіпак.
Я сама за інерцією іноді називаю їх ліваками та своїми політичними опонентами. Де факто це так і є, але причина бучі, вважаю - зовсім не у відмінності поглядів, а у звичайній людській непорядності. Саме так - як до непорядних людей, а не як до політичних опонентів, варто до них ставитись. Бо в мене є опоненти, з якими можна коректно дискутувати і які ніколи не підпишуть доноса.
"Епопея" ще не закінчилася. Роблю нескладний прогноз, що українофоби не вгамуються, продовжуватимуть збирати підписи, підключати європейських лівих і тиснути на Deutsche Welle з вимогою скасувати результати конкурсу. Принаймні, вони це декларують. Не знаю, чи актуально тепер, після оприлюднення позиції Deutsche Welle, продовжувати збирати підписи під нашою петицією - це хай кожен вирішить сам.
P.S. А німцям щиро і від усього серця бажаю максимально диверсифікувати поставки газу. Певна, що це вирішить багато їхніх проблем.