Віктор Ющенко (2004)
17.06.2007. В Хоружівці, на батьківщині нашого Президента, автор цієї статті спілкувалася з людьми, які пам’ятають маленького Вітю. Всі, як змовившись, змальовують ідеального хлопчика. Розумного, гарного, працелюбного, спортивного, чесного і слухняного. Радість батьків і гордість учителів. Найцікавіше, що це, вочевидь, правда.
Людина з дитинства звикла, що вона - улюблений всіма хороший хлопчик. Це наклало відбиток на його психіку. Не привчило до боротьби. А щодо решти - недоліків у нашого Президента, як і раніше, немає.
Він ідеальний Президент для розвиненої, усталеної європейської країни. А з нами так поки що не виходить.
Навіть отруєння з усіма його наслідками, хвороба, під час якої Ющенко продемонстрував неабияку мужність (вочевидь, з хворобою йому боротися легше, ніж з людьми), не змінило його характеру. Схоже, Віктор Андрійович підсвідомо вважав, що ніхто не може всерйоз бажати йому зла. Коли з ним чинили недобре, він не злився, не сатанів, а тільки ображався і дивувався. Замість віддавати накази, збирав круглі столи.
Але нікого - навіть Віктора Ющенка - не можна притискати до стіни так щільно.
(Уривок зі статті "Стрельбы не будет" //Журнал "Украинские Итоги", номер за апрель-май 2007)