Премія Василя Стуса як заклик до боротьби
14 січня у столичному Будинку вчителя було вручено премію імені Василя Стуса. Почесну нагороду вручав відомий дисидент Євген Сверстюк, який був одним із ініціаторів її заснування. Премію отримали Євген Захаров, Володимир В’ятрович та Ірина Жиленко.
Премія Василя Стуса, як відомо, є символом демократичного та правозахисного руху XX століття. Проте ми відчуваємо потребу в об’єднанні правозахисників і в теперішньому тисячолітті.
Бо саме в 2012 році спостерігаємо тенденцію до збільшення випадків кримінального переслідування людей з боку влади за свою громадську позицію, це сьогодні ми маємо низку кримінальних справ, порушених за політичними мотивами. А що буде завтра? Ми зможемо рахувати дисидентів нового тисячоліття, яких влада буде переслідувати за їхню правозахисну або політичну діяльність?
Василь Стус асоціюється у розумінні свідомих людей з боротьбою за права людини. Саме права людини неодмінно порушуються в нашій країні кожного дня і кожної миті, а ситуація системно погіршується. Правозахисники складають численні звіти, стверджують про закритість влади, про потреби змінюватись, перебудовуватись, але влада закрита і будує свої власні маєтки державним коштом, поповнює свої рахунки в закордонних банках. Причому кожна нова влада приходить і будує для себе, для своїх дітей, онуків і далі. Люди перестали довіряти владі і з посмішкою слухають чергові обіцянки з екранів новин про євроінтеграцію і національні інтереси. А що робити? Чекати доки ця влада докотиться до того, що почне масові репресії правозахисників і політичних опонентів, чи чекати і тішитися надіями, що на демократичних виборах переможе пронародний кандидат, який приведе країну в царину європейського вибору? Напевно таких свідомих мрійників набереться небагато. Отже, і постає питання що робити? Як далі жити? Чи чекати від теперішньої влади поки вона отямиться, відмовиться від політичних переслідувань, віддасть Межигір’я і покається перед виборцями в своїх гріхах, аби підняти рейтинг і авторитет? Напевно що ні, скоріш за все слід чекати фальсифікації на виборах і будь-які інші брудні технології, аби утриматися при владі за будь яких умов.
Під час церемонії нагородження премією імені Василя Стуса, лауреат премії Євген Захаров сказав, що правозахист має перетворитися на правонапад і що він має поставити питання про те, хто хазяїн у нашому домі, і про легітимність влади, бо, на його думку,. теперішня влада є нелегітимною. Що це означає ? Напевно, те, що кожному з нас треба усвідомити, що держава не здатна реалізувати захист прав кожної людини, що влада перетворилася на злочинне угруповання, яке ділить між собою українську територію, бюджетні кошти з наших з вами податків і робить багато інших безглуздих і незрозумілих речей, що виникає здоровий сумнів, чи можна чекати від влади в тому вигляді, в якому вона зараз існує, якихось зрозумілих здорових кроків? Напевно, що ні. Напевно, що саме правозахисний український рух має стати тим авангардом громадянського суспільства, який здатний надихнути людей на боротьбу за свої права. Люди зрозуміють, що права потрібно виборювати, перетворивши правозахист на правонапад, що має за мету будування справжньої правової держави, незалежної і демократичної, в якій кожна людина почуватиметься вільною і захищеною саме з боку держави.
«За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». Василь Стус.
Андрій Діденко, УГС
Премія Василя Стуса, як відомо, є символом демократичного та правозахисного руху XX століття. Проте ми відчуваємо потребу в об’єднанні правозахисників і в теперішньому тисячолітті.
Бо саме в 2012 році спостерігаємо тенденцію до збільшення випадків кримінального переслідування людей з боку влади за свою громадську позицію, це сьогодні ми маємо низку кримінальних справ, порушених за політичними мотивами. А що буде завтра? Ми зможемо рахувати дисидентів нового тисячоліття, яких влада буде переслідувати за їхню правозахисну або політичну діяльність?
Василь Стус асоціюється у розумінні свідомих людей з боротьбою за права людини. Саме права людини неодмінно порушуються в нашій країні кожного дня і кожної миті, а ситуація системно погіршується. Правозахисники складають численні звіти, стверджують про закритість влади, про потреби змінюватись, перебудовуватись, але влада закрита і будує свої власні маєтки державним коштом, поповнює свої рахунки в закордонних банках. Причому кожна нова влада приходить і будує для себе, для своїх дітей, онуків і далі. Люди перестали довіряти владі і з посмішкою слухають чергові обіцянки з екранів новин про євроінтеграцію і національні інтереси. А що робити? Чекати доки ця влада докотиться до того, що почне масові репресії правозахисників і політичних опонентів, чи чекати і тішитися надіями, що на демократичних виборах переможе пронародний кандидат, який приведе країну в царину європейського вибору? Напевно таких свідомих мрійників набереться небагато. Отже, і постає питання що робити? Як далі жити? Чи чекати від теперішньої влади поки вона отямиться, відмовиться від політичних переслідувань, віддасть Межигір’я і покається перед виборцями в своїх гріхах, аби підняти рейтинг і авторитет? Напевно що ні, скоріш за все слід чекати фальсифікації на виборах і будь-які інші брудні технології, аби утриматися при владі за будь яких умов.
Під час церемонії нагородження премією імені Василя Стуса, лауреат премії Євген Захаров сказав, що правозахист має перетворитися на правонапад і що він має поставити питання про те, хто хазяїн у нашому домі, і про легітимність влади, бо, на його думку,. теперішня влада є нелегітимною. Що це означає ? Напевно, те, що кожному з нас треба усвідомити, що держава не здатна реалізувати захист прав кожної людини, що влада перетворилася на злочинне угруповання, яке ділить між собою українську територію, бюджетні кошти з наших з вами податків і робить багато інших безглуздих і незрозумілих речей, що виникає здоровий сумнів, чи можна чекати від влади в тому вигляді, в якому вона зараз існує, якихось зрозумілих здорових кроків? Напевно, що ні. Напевно, що саме правозахисний український рух має стати тим авангардом громадянського суспільства, який здатний надихнути людей на боротьбу за свої права. Люди зрозуміють, що права потрібно виборювати, перетворивши правозахист на правонапад, що має за мету будування справжньої правової держави, незалежної і демократичної, в якій кожна людина почуватиметься вільною і захищеною саме з боку держави.
«За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». Василь Стус.
Андрій Діденко, УГС