Другий львівський Інтернет-форум (#icamplviv)
Щойно закінчився другий Інтернет-форум у Львові. Як і перший, проходив у приміщенні Українського Католицького університету, тому там була дуже класна атмосфера :) Було аж 7 потоків одразу, більшість стосувалося різноманітних методів заробітку в Інтернеті, а я брала участь у потоці «Blogcamp + громадський активізм». На жаль, змогла приїхати лише безпосередньо перед своїм виступом і з того, що хотіла почути, не почула виступ Юрія Наумка про те, як ВО «Свобода» формує своє інформаційне поле, а далі вже слухала практично всі виступи на цьому потоці.
Цього разу перед глядачами було одразу два екрани: на одному демонстрували презентації, на другий транслювався потік твіттер-повідомлень з хештегом #icamplviv.
Я розповідала про шлях успіху блогера - на власному прикладі, чудово розуміючи, що обраний мною шлях - 4 роки виснажливої праці без жодної матеріальної компенсації, ще й з певною долею нехай і не дуже значних, але неприємностей, для інших людей практично непридатний.
Радила зробити ставку не на творчість, а на щоденну копітку працю. Бо творчість людини, яка поки що не є відомою, крім її друзів, нікого не цікавить - Інет перенасичений інформацією. Виняток - справжній геній у потрібній тут і зараз людям вузькоспеціалізованій галузі.
Дала якісь найпростіші поради блогеру-початківцю, порадила на нерозкручених ресурсах не робити модерації коментарів, щоб майданчик для вільної дискусії приваблював людей. Але потім, коли блог стане популярним, з’являться проплачені тролі, які зроблять блог огидним для нормальних людей, і їх доведеться вивести. Я зробила це за допомогою премодерації коментарів.
Розповідала про проблеми, перешкоди і складні рішення, які чекають на шляху до створення популярного блогу. Перш за все, радила відмовитись від ідеї заробити на власному блозі - звісно, якщо тільки це не є твоєю метою як блогера. Далі - власні помилки, що псують репутацію, репресії з боку влади, усілякі хами і тролі, а також специфічні в’їдливі заздрісники і недоброзичливці. Ці люди можуть навіть заступитися за тебе, коли тебе кривдять і ображають - але не переживуть найменшого твого успіху.
Останнім часом такі люди робили цілі пости «імені мене» (цікаво, чому я жодного разу не робила постів, щоб облити когось помиями - якщо це, звісно, не Янукович, Могильов чи Табачник?). Я наробила скріншотів із цих постів і демонструвала їх на великому екрані - хай ця публіка теж попрацює на корисну справу :) Радила в жодному разі не витрачати час на суперечки з ними, бо довести їм щось, так само, як і проплаченим, неможливо, тому цей час і зусилля мають бути спрямовані на справу.
Далі був круглий стіл на тему Інтернет-війн у коментарях, у якому я теж взяла участь. Обговорювали те, чи потрібні коментарі на новинних сайтах - адже у них, як правило, суцільний бруд. Ірина Марушкіна, яка займається регіональним сайтом львівських новин, виступала за повну свободу у коментарях. Двічі до них зверталася міліція з вимогою видати ІР деяких коментаторів. Порадившись з юристами, міліції відмовили - бо для того, щоб задовольнити їхнє прохання, має бути відкрита кримінальна справа і бути рішення суду.
Дехто казав про те, що на західних сайтах проблему з тролями вирішують, дозволяючи людям коментувати лише з-під свого профілю у соцмережі. Я сказала, що це вихід, але не панацея - адже відрізає можливість коментувати людям, які не мають акаунтів, таких ще досить багато, і які не стануть заводити собі акаунт задля одного коментаря. Мені резонно відповіли, що це питання часу.
Ще я казала, що «псевдонеанонімність» (наявність акаунту і коментування з-під нього) не рятує, бо це нормальна людина може не написати коментар, бо не має акаунту, а проплачені професіонали матимуть їх десятками. Тому я виступаю за повну відсутність модерації коментарів у стартапах - і подальшу премодерацію коментарів від незареєстрованих користувачів - і вочевидь, бани для деяких зареєстрованих.
Далі виступав Сергій Пішковцій з темою "Соціальна журналістика на прикладі Watcher" - мабуть, одна з найцікавіших тем, яка зібрала найбільше слухачів.
Сергій розповідав про те, як мирно співіснують і доповнюють один одного, хто б що не казав, соціальні мережі і традиційна журналістика.
Ганна ЛИСИЦЯ просто блискуче розповідала про стьоб, в т.ч. в Інтернеті - на прикладі, звісно ж, «Братства святого Луки».
Розповіла про три акції «Братства...» - яєчню на вічному вогні, букет для Табачника і вчорашню протестну обжирайлівку проти Табачника.
Основні постулати: результат стьобних акцій непередбачуваний. Акція, яка, згідно твого задуму, має стати фурором і мати велетенський розголос, проходить непоміченою, і навпаки. Думали, що букет для Табачника забудеться через 10 хвилин - в результаті розголос був велетенським, а на зустрічі з Табачником в Університеті Шевченка не було жодного студента - студентам просто не повідомили, що він приїде.
Треба бути жорстокими, казала Лисиця, і з особливим цинізмом (згідно статті 296) гвалтувати мозок обивателя. Треба провокувати і стібатися, бо стьоб швидко поширюється.
Люди нерозумні самі і розумних не люблять. Якщо ти робиш акцію, наприклад, проти Партії регіонів - обов’язково скажуть, що ти проплачений саме Партією регіонів. Люди співчувають ображеним. Якщо Лисицю зараз хтось образить, і вона заплаче і піде - їй співчуватимуть. Якщо дасть в пику - співчуватимуть тому, хто її образив.
Табачнику після букета почали співчувати і підтримувати його.
Роман ВІНТОНІВ, журналіст, який свого часу на знак протесту проти бійок в парламенті (за які депутатам, на відміну від простих смертних, нічого не буває) вдягнувся просто у ВР у костюм зайчика, виступав з темою «Громадський активізм і офіційна журналістика» - розповідав про те, як громадським активістам привернути до своєї діяльності увагу ЗМІ.
Те, про що він казав, практики громадської діяльності, типу Лисиці, знають, мабуть, від народження, але для людей, які ще не зайнялися цим впритул, це була, без сумніву, корисна інформація.
Роман пояснював свої думки на вигаданому прикладі - активісти хочуть врятувати планету Меркурій.
Як тільки журналіст приходить до редактора і каже - у мене така-то тема, редактор перш за все питає: чому вона цікава? Тому громадські активісти мусять заздалегідь дати відповідь на це питання.
Треба придумати, чому ця акція актуальна і цікава. Наприклад, Меркурій - найближчий до Землі.
Також можна користуватися календарем подій - щоб прив’язатися до дати.
Можна оголосити, що активісти підженуть підйомний кран і будуть піднімати на ньому всіх бажаючих журналістів. Тоді їх збіжаться десятки.
Далі - як максимально просто розповісти журналістам про суть акції, коли вони вже приїхали. Як не дати їм (як правило, «дундукам» у темі), перекрутити вашу акцію в зовсім інший бік.
Треба робити ставку на прикол, а не на самопіар.
Розраховувати на підтримку колег - самого Романа за його акцію із зайчиком у ВР, якби одразу ж це не показала і не написала «Українська правда», звільнили б з роботи раніше, ніж він доїхав би до офісу.
Алекс РЯБЦЕВ «Інтернет як інструмент контролю за владою». Вирішив зацікавитись політикою, щоб вона не зацікавилась ним (поділяю думку!). Наводив приклад Грузії, яка позбулася корупції.
Розповідав, яким має бути незалежний сайт, який би контролював владу. Згадував приклад Навального.
Його основна теза: кожен може і повинен контролювати дії влади. Наразі діяльність влади не є повністю закритою, але є групи розрізнених активістів і несистематизована інформація, тобто, контроль ще не налагоджений.
Далі була конференція по скайпу з директором розгромленої фірми «Простопрінт» Денисом Олєйніковим, але її я за цікавим спілкуванням, на жаль, пропустила.
Далі Руслан Савчишин і Ростислав Чайка виступали з лекцією «Інформаційне поле громадської діяльності». Казали про те, що для успішної громадської активності потрібно:
- розповсюджувати ідеї,
- координувати дії,
- збільшувати впізнаваність ГО,
- вирішувати організаційні питання,
- моментально реагувати на зміни,
- співпрацювати з іншими ГО.
Р.Савчишин з досвіду членства в кількох ГО розповів про те, що більшість людей завжди пасивна, у людей немає коштів, і активність їхня - тимчасова (наприклад, піднятися і виїхати в Київ на Майдан для більшості людей складно).
Переваги Твіттера: миттєва трансляція з місця подій (багато хто хоче отримувати інформацію миттєво, а не тоді, коли журналісти доїдуть до офісів і напишуть), збір інформації від твіттерян, розповсюдження інформації, миттєве реагування на дії опонентів, координація дій.
Далі йшла розповідь про пряму трансляцію акцій, про сайти організації (на WordPress, Google sites, ucoz.ua, narod.ru - переваги і недоліки), про взаємодію за допомогою мобільного телефону - для людей, які знаходяться за межами Інтернету.
Останнім доповідачем була Леся ОРОБЕЦЬ, політик і блогер. Її тема називалася «Громадський активізм в Інтернет».
Кілька тез Лесі:
Громадський активізм - спільна дія. Один в полі не воїн. Вашу суспільно важливу інформацію розтягнуть інші блогери.
Соціальні мережі - не лише інформування, бо інформування - це коли розмовляєш по телефону, але не чуєш, що тобі кажуть у відповідь.
За допомогою соцмереж проводилися успішні акції, які змушували політиків змінити свою політику, відкликати шкідливі законопроекти - а організовували їх студенти за допомогою соцмереж (наприклад, кампанія проти платних послуг в освіті). Жодна політсила навіть за гроші, включно з ПР, була нездатна організувати такі акції. Ці студенти використовували передусім Фейсбук, Гуглдокс і Твіттер.
Далі Леся розповіла про успішне закриття сміттєспалювального заводу, який побудували у сотні метрів від школи і житлових будинків. Леся дізналася про це через Інтернет від двох активісток За добу дізнавшись від однієї небайдужої людини про те, що планується на громадські слухання привести купу працівників Укрзалізниці, які зображуватимуть мешканців, щасливих від того, що у них під вікнами буде сміттєспалювальний завод, за добу організували, передусім через «Вконтакте», людей на ці громадські слухання - і кількістю і активністю цих людей «передавили» навезених. Було 7 телекамер, а людей - як у ЦВК 2004-го року - яблуку ніде впасти.
Соцмережі дають можливість підтягати людей і традиційні ЗМІ. Кожна камера додає ваги. Якщо вашу проблему покажуть по ТБ, чиновники починають реагувати.
Жодна повноцінна громадська кампанія зараз не обходиться без соцмереж.
Ще не розвинений фандрайзинг - збір коштів в Інтернеті (приклад ефективності - футболіст родом з Чорткова зібрав 4 тис.доларів на форму для футбольної команди).
Не підміняти реальні справи імітацією! (Віртуальщиною, яка не є реальною діяльністю). Має бути вихід у реальний світ.
Не є громадською акативністю:
- 10000 погоджень відвідати вашу подію у соцмережі
- 1000 члнів групи чи фанів сторінки в Фейсбуці в Вконтакті
- 100 коментарів під повідомленням про розкоші чиновників.
Є громадською активністю:
- 1000 людей на реальній акції на захист своїх прав
- 100 реальних членів організації, які відвідують заходи
- 1 офіційний запит про надання декларації про прибутки цього політика.
Громадська активність в Інтернеті, яка не приносить змін в реальному житті - не має сенсу!
Питання: Як наша влада реагує на такі заходи у Твіттері чи Вконтакті? Бо у Білорусі закривають акаунти.
Леся: Є кілька стадій реакції влади:
- не помічати (до останнього часу)
- помічати і тупо реагувати (завести акаунт і користуватися ним, як білбордом - ось я тут тупо вишу, у мене 3 блогери і 7 телекамер!)
У нас білоруський, китайський чи туркменський варіант не пройде. Якщо закриватимуть опозиційні сайти, вони відкриватимуться за кордоном. Як би не глушили «Радіо Свобода», мій дідусь примудрявся його слухати.
Виступ Лесі плавно перейшов у дискусії з приводу того, як поєднується діяльність в Інтернеті із реальною громадською діяльністю. Після чого всі, дуже задоволені, наспілкувавшись вдосталь, пішли - хто додому, хто на неофіційну частину заходу, а ми з Лисицею довго шукали вільну кафешку з вай-фаєм, з якої зараз я це й пишу, ризикуючи запізнитися на потяг :)
