Студентський політичний клуб: стосунки між владою та опозицією
Взяла сьогодні (вже вчора) участь у засіданні студентського політичного клубу в Університеті Шевченка. Тема була сформульована так: "Влада та опозиція: стосунки чи розбрат?". До дискусії студенти підготувалися грунтовно і запросили представників влади, опозиції і журналістів. Перші, як і слід було чекати, захід поігнорували. (Пам’ятаю, як ми організовували круглий стіл "Журналісти і міліція", і я буквально зі шкіри вилазила, щоб забезпечити присутність хоча б одного провладного нардепа - в результаті сиділи лише 4 опозиційних).
Отже, гостями, крім мене, були голова Київської "Свободи" Андрій Іллєнко та його заступник Юрій Ноєвий, а також Богдан Тицький, Кирило Бабенцов та Олександр Лазаренко, яких зараз судять за "другу яєчню". Студентів теж було небагато і, між нами, я не вважаю серйозною вадою молоді небажання відвідувати дискусійні клуби :)
Дуже цікаво розповідав Андрій ІЛЛЄНКО. Казав про те, що єдиної опозиції нема і не буде. Є 2 опозиції - просистемна, постпомаранчева, і контрсистемна. Мета першої - персонально бути при владі, не міняючи систему. Вона політично безплідна, бо не пропонує народу свого бачення України, своєї програми змін. Вони 5 років були при владі і виявились політичними банкрутами. Народ чекав від них змін, а вони прийшли підзаробити грошенят.
Контрсистемна опозиція хоче змінити існуючу в державі систему. Для цього треба бачити вади, мати чітку стратегію їх подолання і показати народу досяжний революційний шлях до цього.
У 1991 році була змінена лише вивіска. При владі залишилися ті самі люди, тільки цей режим тепер вже тримається не на репресіях, а на грошах. Поки патріоти раділи, що дозволили щодня співати про червону калину, ці люди незаконними шляхами здобували великі гроші.
У 2004 році, казав Андрій Іллєнко, була не революція, а революційна ситуація, яку політики "забалакали", пустивши у потрібне їм русло.
Справжня опозиція розуміє, що не можна роз’єднувати національні і соціальні аспекти.
Постпомаранчева і контрсистемна опозиції можуть тактично сходитись і розходитись, але цілі у них різні. У випадку, якщо почнуться справжні революційні процеси, між ними неминучий конфлікт, бо постпомаранчева опозиція буде блокувати революційні процеси і домовлятися з олігархами про владу, і її доведеться викинути.
Юрко НОЄВИЙ розвинув думки Андрія Іллєнка, повторивши відомий вислів, що кожна філософія має закінчуватися хімією. Українське суспільство є постгеноцидним, колоніальним. Не можна сказати, що маси філософствують, але активні люди намагаються "хімічити".
Ми усі прийшли з вуличної політики, тому, що мали погляди і переконання. Але ми не знали, як "хімічити". Патріоти завжди казали лише про мову і культуру, і ні слова про економіку.
Сьогодні власниками капіталу є ті, хто раніше був власниками адміністративного капіталу. Ці люди лише "хімічили". А ми дійшли висновку, що економіка не менш важлива, ніж гуманітарні питання, і в цьому ми відійшли від наших попередників.
Боротися з Партією регіонів можна лише за допомогою "відчуття влади".
Богдан ТИЦЬКИЙ з "ЧорКому" розповів на власному прикладі, що таке нинішні репресії - арешт, обшуки, побиття у міліції, суди, зрив вступу до вузу (менти просто відібрали документи), і повторив думку, яку висловлює під час кожної акції - якщо влада не дозволяє людям протестувати у легальному полі, люди підуть у нелегальне.
Я теж казала те, що кажу завжди - що цими репресіями влада а) знищує активні і сконсолідовані молодіжні рухи, здатні на неконтрольований нею спротив і б) показує Заходу, що бореться з фашизом і тероризмом (щоб Захід не вживав санкцій через політичні репресії в Україні), а оскільки ні того, ні іншого у нашій благословенній країні немає, на роль фашистів і терористів одночасно були призначені хлопці з "ПУ".
Потім почалося обговорення. Один студент спитав, як боротися з небезпекою бєспрєдєлу - адже одного дня ти можеш, наприклад, просто зникнути. На це від Іллєнка була йому відповідь: бути не самому, а членом сильної команди, яка буде підтримувати тебе і витягати, а я, крім сказаного Андрієм, порадила підіймати якомога гучнішу бучу.
Студентка спитала про об’єднання (мовляв, ніхто не об’єднується). Іллєнко відповів, що якщо змішати помиї з водою, вийде лише більша порція помиїв, а чисту воду буде зіпсовано. Мене "пробило", і я почала пояснювати, що всі патріоти, включно зі мною, закликають до об’єднання, але ніхто не об’єднується, і це теж нормально. Казала, що блоки - шкідливе явище, бо коли немає єдиного керівництва, після проходження до ВР їх не можна закликати до порядку - кожна сила робить, що хоче, і торгує голосами. Що ВО "Свобода", скоріше за все, могла б об’єднатися з якою-небудь іншою політсилою лише на умовах саморозпуску останньої і влиття у "Свободу" - бо інакше доведеться нести відповідальність і платити репутацією за дії партнера по блоку, які можуть бути небездоганними, а засобів впливу на нього немає.
Більше того, якщо якась нацдемівська партія увіллється до "Свободи" - у неї будуть лідери, яким доведеться дати керівні місця в об’єднаній політсилі, посунувши заради них своїх перевірених соратників. І навіть якщо після такого ці соратники всі, як святі, продовжать працювати на партію, і партійна єдність і дисципліна не похитнуться (чого в реалі не може бути) - "новенькі" стануть непрацюючим баластом, бо якби хотіли і могли працювати самі, не пішли б на злиття з іншою партією.
Отже, зараз залишається лише тимчасове тактичне об’єднання з усіма, хто проти хамовлади, щоб прибрати її, а потім влаштувати конкуренцію між собою, щоб перемогла та сила, де краща команда і ближча людям програма.
А для того, щоб об’єднались чи не абсолютно всі, потрібно дочекатись національного лідера...