Дискусія про блогерів і журналістів
Взяла вчора участь у дискусії на тему «Інформпростір під впливом соцмедіа. Як змінюється журналістика». Вона проходила у приміщенні «Інтерньюз-Україна», а організаторами були MediaNext спільно з редакцією сайту Texty.org.ua.
Кожен такий захід - маленька подія у моєму житті, тому що я людина нетусовочна і трохи від цього всього далека, а знайомитися ж і бути в курсі треба. Тому, коли запрошують, слухняно ходжу і беру участь :)
З подій для мене - довгоочікуване розвіртуалення з Вахтангом Кіпіані vaxo. Заочно знайомі багато років, на одному заході ми зустрілися вперше. Також не пам‘ятаю, чи бачилися ми до цього вживу з Миколою Поліщуком mykolap.
Темами дискусії були: роль блогерів в українському медійному просторі, різниця між блогерами і соцмережами, і найболючіша тема: співіснування та стосунки блогосфери і традиційної журналістики. Окремі питання - «Чи доповнять блоги традиційну журналістику?», «Якою буде блогосфера завтра?» і «Чому в Україні немає суперпопулярних блогерів на кшталт Навального, Другого?».
Виступали: Віталій Мороз (medianext_ua), Микола Малуха (jesfor), Микола Поліщук з «Газети по-київськи» (mykolap), Олена Білозерська (bilozerska). Модератором був Роман Кульчинський (Texty.org.ua).
Почула багато цікавих думок. З дечим погоджуюсь. Дещо обурило. Мою позицію ви знаєте, тому свою доповідь перекажу дуже коротко. І ЖЖ, і Фейсбук, і Твіттер є і блогами, і соцмережами одночасно, хоча Фейсбук не люблю через недоступність розміщеної у ньому інформації для тих, хто не має акаунту у Фейсбук.
Всі блоги і соцмережі об’єднує їхня спільна сутність: вони дають змогу пересічній людині донести свою інформацію до широкого кола читачів, чого тривалий час не було навіть після появи Інтернету. Також вони сполучені між собою механізмом взаємофрендингу, що дає змогу до майже необмеженого розширення.
Журналістика і блогерство (якщо блогер пише не про те, що він сьогодні їв), - для мене те саме, непідзамочний блог де-факто є ЗМІ, і не анонімний блогер заслуговує на значно більшу довіру, ніж традиційні медіа.
Розповідала про свої старі складні стосунки з редакторами, завдяки присутності журналістів «Газети по-київськи» згадала навіть, як багато років тому приходила туди влаштовуватись на роботу, і мене вже прийняли, аж раптом попередили: «Майте на увазі, що редактор може зробити з вашим матеріалом все, що завгодно, навіть переписати його від початку до кінця», і як я одразу після того тихо і ввічливо сказала «До побачення» :)
Але досить про мене, розповім, що казали інші. Звісно, законспектувала не все. Мій партнер Олексій Ярославцев alek_ya, до речі, навіть робив пряму відеотрансляцію дискусії в Інтернет - ентузіаст нових медіа, я б у житті не стала цим заморочуватись :)
Виступи Віталія Мороза і Миколи Малухи були академічними, супроводжувалися ґрунтовними презентаціями. «Журналістика змінилася після того, як кілька місяців тому Асошіейтед Прес оголосили, що блогери є джерелом інформації», - сказав Віталій МОРОЗ. А соціальні медіа, додав він, змінилися, коли блогерів стало дуже багато. У цьому морі інформації важко знаходити якісний контент.
Блогери, на думку Віталія Мороза, - це всі, хто створюють власний контент на майданчиках, де самостійно реєструються. (Погоджуюсь).
Чи є блогерами відомі політики? Ні, вони просто використовують соціальні мережі для своїх меркантильних цілей. А блогер передусім має писати щиро. (Не погоджуюсь, блогерство - справа публічна, і багато хто з блогерів так само, як і політики, намагається у своєму представництві у мережі Інтернет, яким є власний блог, виглядати кращими, ніж вони є. Так що щирість - не критерій - О.Б.).
Блоги створюють у багатьох людей ілюзію, що вони журналісти (Не знаю, у мене було навпаки: я журналіст, що удав з себе блогера :) - О.Б.)
Блогери для редакцій традиційних ЗМІ, продовжував Віталій Мороз, - найбільша і безкоштовна мережа кореспондентів, яка до того ж популяризує їхні сайти. Як правило, вони цікаві редакціям не як кріейтори, а як поширювачі інформації. Вони, по суті, гарматне м’ясо для профі.
(Насправді ставлення редакцій до блогерів буває дуже різним. Я посперечалася б із Морозом з цього приводу, але якраз у ті хвилини, коли він це казав, один із сайтів вкрав у мене репортаж, так що по-всякому буває :)
Які блогери популярні?
1. Відомі блогери, навіть якщо вони пишуть повну єрунду (приклад: radulova)
2. Нікому не відомі блогери, які дають ексклюзив, і глобальна увага до яких тут і зараз.
3. Вузькоспеціалізовані блогери (експерти). Приклад: svinoryl.
Ще одна теза: блогер частіше бачить себе журналістом, ніж журналіст блогером.
Микола МАЛУХА не вірить у війну між блогосферою і традиційними медіа, лише у співпрацю. Він навів приклад, як New York Times запропонувала своїм російськомовним читачам обговорити релігійну ситуацію у власній ЖЖ-спільноті і потім на підставі цього обговорення робила висновки.
Блогери, на думку Малухи, - натхненники, автори свіжих ідей.
У ЗМІ все частіше з’являються огляди блогосфери. Відбувається соціально-мережева орієнтація медіа.
«Наклади друкованих ЗМІ зменшилися з появою Інтернет-журналістів, професійних та непрофесійних», - сказав Вахтанг КІПІАНІ. Деяких з непрофесіоналів поступово залучають, наприклад, вести колонки у ЗМІ, і вони поступово стають професіональними журналістами.
Він послався на «позицію Кулікова і Портнікова»: журналісти-профі ніколи не зникнуть, бо треба ж комусь відбирати важливе серед інформаційної какофонії. Журналісти перебирають на себе роль редакторів.
А функцію Навального в Україні, на думку Кіпіані, виконує журналіст Сергій Лещенко.
Микола ПОЛІЩУК з «Газети по-Київськи» виступав з точки зору журналіста друкованого видання і більше, як і я, орієнтувався на власний досвід. Він сказав, що не вірить у мантру, нібито блогосфера витіснить друковані медіа. «Наша газета однією з перших почала заповнювати свої сторінки Інтернет-контентом, зокрема, рефлексіями блогосфери на суспільно значущі події».
Блогери нічого не отримують за передрук їхніх матеріалів. Якщо колись почнуть отримувати - перестануть бути блогерами і стануть професіоналами.
Мова газетна і мова блогерська - це дві різні мови, тому необхідне дуже серйозне літературне редагування. Бо 80% мови блогерів - мати, наїзди і порнографія. (Ух, як я розізлилася на цих словах! Я не вживаю матів і брутальних наїздів, тим більше порнографії (і практично не користуюся інформацією тих, хто так пише), але у свій неофіційно-негазетний стиль не дозволю втрутитися нікому. Сама, як редактор, правлю лише орфографію, пунктуацію і деякі відверті русизми - О.Б.)
«Блогосфера, - продовжував Микола Поліщук, - нам цікава як явище, що миттєво реагує на всі події».
Блогери потроху забирають хліб репортажників. Можливо, і тих, хто пише нариси. А от фотографи не зникнуть - бо у багатьох друкованих ЗМІ дуже високі вимоги до якості фото, їх не можна робити «мильницею».
(Не знаю-не знаю. Мої фото, часто зроблені на бігу і лівою п’яткою, та й взагалі я не фотограф-професіонал, і дуже тривалий час у мене була лише «мильниця» - передруковують постійно, і я завжди вважала, що справа не в якості. - О.Б.)
Без сумніву, залишиться публіцистична аналітика.
Це буде журналістика різними мовами - від мемів до високої мови, що апелюватиме до різних почуттів.
Також є питання довіри: ми довіряємо зареєстрованим і персоніфікованим блогерам (Погоджуюсь). Блогерів-експертів у певних галузях можна порівняти з позаштатними журналістами.
Він розповів про те, як в одному місті трапилася пожежа, послати туди журналіста не було змоги і часу, газету треба було здавати, і довелося брати інформацію з міського форуму. А там перші повідомлення були неправдиві, написані з чуток - наприклад, «100 трупів» і т.д - тобто, друкувати цю інформацію в газеті, яка вийде на ранок, коли вся основна інфа вже буде відомою, не можна було.
А я казала, що тим і кращі Інтернет-ЗМІ за друковані, що у них відносно безболісно можна вносити правки. Я теж, коли висвітлювала події у Львові 9 травня, то мені подзвонили, що вулицею рухається довжелезна колона з великим червоним прапором попереду, і я пустила цю інфу в ефір, а потім з’ясувалося, що червоний прапор переплутали з червоно-чорним. Що ж, виправляєш і вибачаєшся - таке життя.
Далі багато казали про те, що до інформації, розміщеної в офіційному ЗМІ, більше довіри, бо блогери безвідповідальні, а ЗМІ бояться, що на них подадуть до суду. А я кажу, що коли читаєш будь-яку статтю в газеті на тему, у якій хоч трошки розумієшся, бачиш, скільки там брехні і неточностей. Але в суд через таке (якщо немає прямої шкоди політичним чи бізнесовим інтересам когось впливового) ніхто не подає, бо важка й марудна то справа. А блогер, в разі чого платить репутацією.
В кінці Анатолій БОНДАРЕНКО від сайту texty.org.ua, якому існує виключно на добровільні пожертви читачів, використовуючи велику, гарно розроблену презентацію, розповідав, як вдалося створити такий сайт і налагодити його функціонування.
Наостанок не буду оригінальною - скажу, що зустріч мені сподобалась, що ініціатива корисна, що треба і в подальшому таке організовувати. Віталій Мороз вже пропонував подавати ідеї для наступних зустрічей. Ось, пропоную одну: проплачені тролі і що з ними робити (аналіз як явища, обмін досвідом і т.д.)
