Боярська осінь - не болдинська осінь
Стаття Костя Зацарного про дисидента Івана Коваленка і вечір його пам’яті.
Добре творити поміж кріпаками,
Все тобі дано чиїмись руками:
Затишок, одяг, і їжа, й тепло.
Я в кріпаках, і які ж бо тут жарти,
Кожен рядок мій ста болдинських вартий:
В мене холери побільше було.
Іван Юхимович Коваленко у цих рядках прямо порівнює себе з російським поетом О. Пушкіним, адже у Болдино той опинився завдяки епідемії холери і цей період був найпродуктивнішим у житті Пушкіна. Разом з українським народом Коваленко все життя потерпав від більшовицької «холери» і не було змоги десь від неї сховатись і відсидітись, як Пушкіну, у родинному маєтку.
Народився Іван Коваленко 13 січня 1919 року в с. Лецьки, що на Переяславщині. Батько його був талановитим хліборобом, бо вмів з невеликої ділянки одержати багатий урожай і прогодувати чималу сім`ю. Мусив вступити в комуну “Маяк батраків”. Але згодом через спроби дбати одночасно за власне господарство був з комуни виключений і зазнав гонінь: садибу відібрали, хату зруйнували. Мати Коваленка переїхала до Переяслава, щоб дати дітям освіту. 7-річного Івана віддала до Переяславської школи №1. Взимку Іван вчився, влітку їхав у село і працював у комуні. Ледве вижив під час голодомору 1932-33 рр., коли вимерла половина села. У школі вчився добре, захоплювався астрономією (школа мала власну обсерваторію), почав складати вірші. Не був ні піонером, ні комсомольцем. За непокірність тричі виключався з школи. Тим не менше закінчив Іван і школу, і Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Все життя працював вчителем іноземних мов. Вчителювати починав у м. Чернігові, де жив з 1941 по 1947 роки. А потім переїхав з родиною до м. Боярки, що під Києвом, де й прожив більш як піввіку до самої смерті.
Все життя Іван Коваленко вирізнявся безкомпромісністю та прямотою як в особистому житті, так і в творчості. Принципово не друкувався на Батьківщині за радянських часів. Не належав ні до яких угрупувань і партій - ні радянських, ні сучасних.
Творча доля Івана Коваленка досить трагічна, оскільки багато його ранніх творів загинуло під час Великої Вітчизняної війни. Преважна частина творчого доробку зрілих літ була втрачена через арешт та слідство. Майже все, що писав у таборі, відбиралось і знищувалося. Тим не менш, творча спадщина поета нараховує приблизно 400 поетичних, публіцистичних творів і перекладів. Творчість Івана Коваленка високо оцінили І.Світличний, М.Жулинський, Є.Сверстюк, І.Драч та інші. Друкувався Іван Коваленко за радянських часів тільки в газеті «Нове життя» (Пряшів, Словаччина). А після здобуття Україною незалежності - в українській періодиці та в Канаді. Побачили світ його поетичні збірки : "Недокошений луг" (1995 р.), "Джерело" (1999р.) "Перлини" (2006 р.)
У домі Коваленків прямо на книжкових полицях зберігалася практично вся література українського, почасти й московського самвидаву 60-х років, який здебільшого привозив М. Кутинський. Іван Юхимович передруковував самвидав і давав його читати десяткам людей, зокрема, й своїм учням.
13.01.1972 р. він був заарештований. Приводом стали поновлені на вимогу КДБ давні доноси директора школи, завуча, парторга і одного з вчителів про те, що Коваленко прилюдно в учительській назвав окупацію Чехословаччини 1968 року “фашистською акцією”.
Коваленкові було інкриміновано виготовлення та розповсюдження літератури самвидаву та розповсюдження його власних віршів, як сказано у вироку, "антирадянського, націоналістичного та наклепницького спрямування". Значний доробок поета на чернетках, писаних олівцем (а таких була переважна більшість), було знищено під час слідства.
На закритому суді адвокат Іван Єжов, як далекий від українських справ, але добрий професіонал та чесна людина, зумів "збити" термін ув`язнення з 6 років таборів та 3-х заслання (6+3), як вимагав прокурор, до 5 років (ч.1 ст. 62 КК УРСР). Суд тривав кілька днів, 13.07.1972 року було зачитано вирок. Винним себе у скоєнні злочину Іван Юхимович не визнав, відмовився написати до преси покаяного листа. Вірші, написані впродовж 10 місяців у слідчому ізоляторі, майже всі загинули на етапах. Лише декілька збереглося завдяки адвокатові.
Про непересічну особу нашого земляка йшлося у суботу 19 березня на презентації збірника духовної поезії українських дисидентів «Молитва вигнанця».
Голова громадської організації «Жіноча громада» Ангеліна Миколаївна Лахтадир у своєму виступі відзначила, що напередодні, у краєзнавчому музеї, вони вшановували ще одного видатного боярчанина - Івана Івановича Іванова, щирого друга Івана Юхимовича Коваленка. Ці люди сколихнули культурне життя Боярки. Твори Коваленка діти вивчають на уроках літератури рідного краю.
Потім упорядник книжки, поетеса Галина Манів (Кирієнко) розповіла про те, як в процесі роботи відкривала для себе героїчний шлях політв’язнів, яким зберігати людську гідність у нелюдських умовах радянських концтаборів допомагали молитва до Бога, любов до України і поезія.
«Пам'ять - це те, без чого не може самоідентифікуватися ні окрема людина, ні народ, - зазначила пані Галина. - Тому гнобителі українського народу намагалися щонайперше знищити його пам`ять. Так, після Батуринської різанини, царський поплічник Меншиков, вдершись до Києва, передусім знищив всі архіви. І надалі імперія провадила таку саму політику, наслідки якої відлунюються нам до сьогодні. І, хоч як це сумно визнавати, ми досі не знаємо імен багатьох патріотів, які боролися за кращу долю України. Але ж без їхніх молитов, без їхніх мук ми не мали б сьогодні незалежної України! Серед цих мучеників за Україну й Іван Юхимович Коваленко».
Твори Івана Юхимовича були вельми популярні серед ув`язнених, його вірші ставали піснями на «зоні», надавали снаги і надії борцям з сатанинським комуністичним режимом. Там, на «зоні», Коваленко не припиняв свою учительську діяльність - навчав друзів іноземних мов. Втім, і про Коваленка, і про інших поетів-дисидентів, чиї біографії й вірші представлені на сторінках збірника «Молитва вигнанця», можна написати не одну захопливу книжку. Микола Руденко, наприклад, обіймав високу посаду у партапараті, мав дачу, квартиру і таке інше, але свідомо пішов на боротьбу з людиноненависницькою комуністичною ідеологією, знехтувавши власним добробутом. Нестримний Микола Сарма-Соколовський сидів у камері смертників, тричі тікав з таборів, змайстрував на «зоні» бандуру і навчав в’язнів грі на ній. Кришталево чесний і незламний Іван Сокульський відбував покарання в одній камері з кримінальниками-людожерами. Відроджував козацький дух на рідній Дніпропетровщині, де й був убитий на початку 90-х російськими шовіністами. Борис Павлівський карався в неволі понад 20 років і вижив у магаданських таборах.
Поетеса також розказала, як усім миром збирали кошти на видання цієї збірки. Цікаво, що найбільше грошей надходило зі східних областей України, що свідчить про єдність нашого народу. Долучилися до збору коштів і боярчани з Національної скаутської організації «Пласт» та парафії св. Федора Тирона УГКЦ.
Ведучий вечора, відомий боярський журналіст, бард і поет Радислав Кокодзей розповів про насичене життя Івана Коваленка у нашому місті. Торкнувся високих людських стосунків у цій сім`ї вчителів. Адже Іван Юхимович дуже кохав свою дружину Ірину Павлівну і вважав її дарунком Господа. Боярчани, і зокрема учні, настільки їх любили і поважали, що коли слідчі викликали 140 учнів 9-х, 10-х класів на допити, жоден не дав свідчень проти свого вчителя. А коли КДБ організував збори громадськості з вимогою звільнити з роботи Ірину Павлівну, вчителі, учні та батьки настільки палко її захищали, що підступні плани «компетентних органів» ганебно провалилися.
Директор Боярської ЗОШ №1 Катерина Мелашенко розповіла, що саме з цим учбовим закладом пов'язаний розквіт педагогічної діяльності подружжя Коваленків. Учениця і друг сім`ї Коваленків, сама вже сивочола пані, Ольга Йосипівна Овчиннікова розповіла, як піклувалися про неї, сироту, улюблені вчителі, як підгодовували у голодні повоєнні роки. Вона проілюструвала творчість Івана Юхимовича фразою з листа пана Брістона з Канади: «Про поезію Коваленка писати важко - нею можна лише милуватися і кохатися! Його виплеснуті на папір почуття - на межі словесності, поза цим - лише телепатія! Я кожною клітиною відчуваю своє розчинення у його душі!».
Інша учениця, нині перекладачка, Ганна Дика, розповіла про Івана Коваленка як знавця іноземних мов та перекладача. Бездоганно володіючи англійською, французькою та німецькою мовами, Іван Юхимович у таборі по пам’яті перекладав українською вірші Ш.Бодлера, Ф.Копе, Г.Лонгфелло, Ф.Гейне. Пані Ганна презентувала збірку віршів Р. Бернса, до якої увійшов ряд її перекладацьких робіт поряд із перекладами найвідоміших українських майстрів слова. Пані Ганна зазначила, що цим здобутком вона вшановує пам’ять Івана Коваленка, котрий вчив її англійської мови. Учитель по праву пишався б такою ученицею!
Дмитро Присяжний, священик, настоятель Свято-Покровської парафії УАПЦ не знав особисто Івана Коваленка, але доля судила йому відспівувати поета. За словами отця Дмитра, здавалося, ніби від небіжчика віє теплом! «Таке тепло випромінюють ті, хто жив для інших. Іван Юхимович жив для учнів, народу, країни. Він гідно ніс свого хреста на Голгофу, а після Голгофи завжди буває воскресіння у вічності. Згадайте минуле і кращих у минулому, а не сучасну підробку! Еліта - це ті, що несуть хрест і готові буть розіп’ятими на ньому за ближніх своїх, а не ті, що самі себе звуть елітою в силу свого матеріального становища» - сказав отець Дмитро.
Виступи присутніх чергувалися з читанням віршів. Особливо зворушливо поезії Івана Коваленко прозвучали у виконанні Олени Дзюбенко (ЗОШ №1) та Андрія Владиченко (ЗОШ №4) - юних волонтерів клубу «Позитив» Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації. Звучали також пісні на вірші Івана Коваленка. Слід відзначити, що першою у Боярці пісні на слова Коваленка почала писати Тетяна Володай. Відомий художник і музикант Володимир Вишняк заспівав «Сіру мелодію». Київський композитор Олег Саліванов презентував цілий віночок пісень на слова Коваленка. Співав і сам, і разом із боярськими співачками Наталею Горенко та Іриною Гура-Соловей. Коли зазвучала пісня «Знову сніг», за вікном якимсь дивом дійсно закружляли сніжинки - ніби на знак того, що небеса чують звернені до них поетично-музичні рядки. Прем’єра цього пісенного блоку була більш, ніж успішною - зал раз у раз вибухав оплесками і криками «браво!». Ось так вдало було презентовано перші напрацювання за великим боярським проектом «А пісня все живе» - випуск диску пісень на слова Івана Коваленка.
Зала центру «Оберіг» насилу вмістила всіх бажаючих торкнутися високої поезії. Були присутні донька поета Марія Іванівна Кириленко та онука Ольга з родинами. Марія Іванівна подякувала присутнім і організаторам вечора, зазначила, що її батько був веселою людиною, просто життя було сумне. До останнього дня Іван Юхимович зберігав бадьорість духу та свіжість сприйняття життя. До цього пані Марія закликала і присутніх: «У нинішньому матеріалізованому світі мало хто цікавиться поезією. А поезія - це висока концентрація слова і думки, і я переконана, що ті, хто потрапляє до Царства Божого, спілкуються виключно мовою поезії».
З творчістю видатного поета, педагога і патріота Івана Коваленка бажаючі можуть ознайомитися на сайті http://ivan-kovalenko.info
Кость Зацарний
Добре творити поміж кріпаками,
Все тобі дано чиїмись руками:
Затишок, одяг, і їжа, й тепло.
Я в кріпаках, і які ж бо тут жарти,
Кожен рядок мій ста болдинських вартий:
В мене холери побільше було.
Іван Юхимович Коваленко у цих рядках прямо порівнює себе з російським поетом О. Пушкіним, адже у Болдино той опинився завдяки епідемії холери і цей період був найпродуктивнішим у житті Пушкіна. Разом з українським народом Коваленко все життя потерпав від більшовицької «холери» і не було змоги десь від неї сховатись і відсидітись, як Пушкіну, у родинному маєтку.
Народився Іван Коваленко 13 січня 1919 року в с. Лецьки, що на Переяславщині. Батько його був талановитим хліборобом, бо вмів з невеликої ділянки одержати багатий урожай і прогодувати чималу сім`ю. Мусив вступити в комуну “Маяк батраків”. Але згодом через спроби дбати одночасно за власне господарство був з комуни виключений і зазнав гонінь: садибу відібрали, хату зруйнували. Мати Коваленка переїхала до Переяслава, щоб дати дітям освіту. 7-річного Івана віддала до Переяславської школи №1. Взимку Іван вчився, влітку їхав у село і працював у комуні. Ледве вижив під час голодомору 1932-33 рр., коли вимерла половина села. У школі вчився добре, захоплювався астрономією (школа мала власну обсерваторію), почав складати вірші. Не був ні піонером, ні комсомольцем. За непокірність тричі виключався з школи. Тим не менше закінчив Іван і школу, і Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Все життя працював вчителем іноземних мов. Вчителювати починав у м. Чернігові, де жив з 1941 по 1947 роки. А потім переїхав з родиною до м. Боярки, що під Києвом, де й прожив більш як піввіку до самої смерті.
Все життя Іван Коваленко вирізнявся безкомпромісністю та прямотою як в особистому житті, так і в творчості. Принципово не друкувався на Батьківщині за радянських часів. Не належав ні до яких угрупувань і партій - ні радянських, ні сучасних.
Творча доля Івана Коваленка досить трагічна, оскільки багато його ранніх творів загинуло під час Великої Вітчизняної війни. Преважна частина творчого доробку зрілих літ була втрачена через арешт та слідство. Майже все, що писав у таборі, відбиралось і знищувалося. Тим не менш, творча спадщина поета нараховує приблизно 400 поетичних, публіцистичних творів і перекладів. Творчість Івана Коваленка високо оцінили І.Світличний, М.Жулинський, Є.Сверстюк, І.Драч та інші. Друкувався Іван Коваленко за радянських часів тільки в газеті «Нове життя» (Пряшів, Словаччина). А після здобуття Україною незалежності - в українській періодиці та в Канаді. Побачили світ його поетичні збірки : "Недокошений луг" (1995 р.), "Джерело" (1999р.) "Перлини" (2006 р.)
У домі Коваленків прямо на книжкових полицях зберігалася практично вся література українського, почасти й московського самвидаву 60-х років, який здебільшого привозив М. Кутинський. Іван Юхимович передруковував самвидав і давав його читати десяткам людей, зокрема, й своїм учням.
13.01.1972 р. він був заарештований. Приводом стали поновлені на вимогу КДБ давні доноси директора школи, завуча, парторга і одного з вчителів про те, що Коваленко прилюдно в учительській назвав окупацію Чехословаччини 1968 року “фашистською акцією”.
Коваленкові було інкриміновано виготовлення та розповсюдження літератури самвидаву та розповсюдження його власних віршів, як сказано у вироку, "антирадянського, націоналістичного та наклепницького спрямування". Значний доробок поета на чернетках, писаних олівцем (а таких була переважна більшість), було знищено під час слідства.
На закритому суді адвокат Іван Єжов, як далекий від українських справ, але добрий професіонал та чесна людина, зумів "збити" термін ув`язнення з 6 років таборів та 3-х заслання (6+3), як вимагав прокурор, до 5 років (ч.1 ст. 62 КК УРСР). Суд тривав кілька днів, 13.07.1972 року було зачитано вирок. Винним себе у скоєнні злочину Іван Юхимович не визнав, відмовився написати до преси покаяного листа. Вірші, написані впродовж 10 місяців у слідчому ізоляторі, майже всі загинули на етапах. Лише декілька збереглося завдяки адвокатові.
Про непересічну особу нашого земляка йшлося у суботу 19 березня на презентації збірника духовної поезії українських дисидентів «Молитва вигнанця».
Голова громадської організації «Жіноча громада» Ангеліна Миколаївна Лахтадир у своєму виступі відзначила, що напередодні, у краєзнавчому музеї, вони вшановували ще одного видатного боярчанина - Івана Івановича Іванова, щирого друга Івана Юхимовича Коваленка. Ці люди сколихнули культурне життя Боярки. Твори Коваленка діти вивчають на уроках літератури рідного краю.
Потім упорядник книжки, поетеса Галина Манів (Кирієнко) розповіла про те, як в процесі роботи відкривала для себе героїчний шлях політв’язнів, яким зберігати людську гідність у нелюдських умовах радянських концтаборів допомагали молитва до Бога, любов до України і поезія.
«Пам'ять - це те, без чого не може самоідентифікуватися ні окрема людина, ні народ, - зазначила пані Галина. - Тому гнобителі українського народу намагалися щонайперше знищити його пам`ять. Так, після Батуринської різанини, царський поплічник Меншиков, вдершись до Києва, передусім знищив всі архіви. І надалі імперія провадила таку саму політику, наслідки якої відлунюються нам до сьогодні. І, хоч як це сумно визнавати, ми досі не знаємо імен багатьох патріотів, які боролися за кращу долю України. Але ж без їхніх молитов, без їхніх мук ми не мали б сьогодні незалежної України! Серед цих мучеників за Україну й Іван Юхимович Коваленко».
Твори Івана Юхимовича були вельми популярні серед ув`язнених, його вірші ставали піснями на «зоні», надавали снаги і надії борцям з сатанинським комуністичним режимом. Там, на «зоні», Коваленко не припиняв свою учительську діяльність - навчав друзів іноземних мов. Втім, і про Коваленка, і про інших поетів-дисидентів, чиї біографії й вірші представлені на сторінках збірника «Молитва вигнанця», можна написати не одну захопливу книжку. Микола Руденко, наприклад, обіймав високу посаду у партапараті, мав дачу, квартиру і таке інше, але свідомо пішов на боротьбу з людиноненависницькою комуністичною ідеологією, знехтувавши власним добробутом. Нестримний Микола Сарма-Соколовський сидів у камері смертників, тричі тікав з таборів, змайстрував на «зоні» бандуру і навчав в’язнів грі на ній. Кришталево чесний і незламний Іван Сокульський відбував покарання в одній камері з кримінальниками-людожерами. Відроджував козацький дух на рідній Дніпропетровщині, де й був убитий на початку 90-х російськими шовіністами. Борис Павлівський карався в неволі понад 20 років і вижив у магаданських таборах.
Поетеса також розказала, як усім миром збирали кошти на видання цієї збірки. Цікаво, що найбільше грошей надходило зі східних областей України, що свідчить про єдність нашого народу. Долучилися до збору коштів і боярчани з Національної скаутської організації «Пласт» та парафії св. Федора Тирона УГКЦ.
Ведучий вечора, відомий боярський журналіст, бард і поет Радислав Кокодзей розповів про насичене життя Івана Коваленка у нашому місті. Торкнувся високих людських стосунків у цій сім`ї вчителів. Адже Іван Юхимович дуже кохав свою дружину Ірину Павлівну і вважав її дарунком Господа. Боярчани, і зокрема учні, настільки їх любили і поважали, що коли слідчі викликали 140 учнів 9-х, 10-х класів на допити, жоден не дав свідчень проти свого вчителя. А коли КДБ організував збори громадськості з вимогою звільнити з роботи Ірину Павлівну, вчителі, учні та батьки настільки палко її захищали, що підступні плани «компетентних органів» ганебно провалилися.
Директор Боярської ЗОШ №1 Катерина Мелашенко розповіла, що саме з цим учбовим закладом пов'язаний розквіт педагогічної діяльності подружжя Коваленків. Учениця і друг сім`ї Коваленків, сама вже сивочола пані, Ольга Йосипівна Овчиннікова розповіла, як піклувалися про неї, сироту, улюблені вчителі, як підгодовували у голодні повоєнні роки. Вона проілюструвала творчість Івана Юхимовича фразою з листа пана Брістона з Канади: «Про поезію Коваленка писати важко - нею можна лише милуватися і кохатися! Його виплеснуті на папір почуття - на межі словесності, поза цим - лише телепатія! Я кожною клітиною відчуваю своє розчинення у його душі!».
Інша учениця, нині перекладачка, Ганна Дика, розповіла про Івана Коваленка як знавця іноземних мов та перекладача. Бездоганно володіючи англійською, французькою та німецькою мовами, Іван Юхимович у таборі по пам’яті перекладав українською вірші Ш.Бодлера, Ф.Копе, Г.Лонгфелло, Ф.Гейне. Пані Ганна презентувала збірку віршів Р. Бернса, до якої увійшов ряд її перекладацьких робіт поряд із перекладами найвідоміших українських майстрів слова. Пані Ганна зазначила, що цим здобутком вона вшановує пам’ять Івана Коваленка, котрий вчив її англійської мови. Учитель по праву пишався б такою ученицею!
Дмитро Присяжний, священик, настоятель Свято-Покровської парафії УАПЦ не знав особисто Івана Коваленка, але доля судила йому відспівувати поета. За словами отця Дмитра, здавалося, ніби від небіжчика віє теплом! «Таке тепло випромінюють ті, хто жив для інших. Іван Юхимович жив для учнів, народу, країни. Він гідно ніс свого хреста на Голгофу, а після Голгофи завжди буває воскресіння у вічності. Згадайте минуле і кращих у минулому, а не сучасну підробку! Еліта - це ті, що несуть хрест і готові буть розіп’ятими на ньому за ближніх своїх, а не ті, що самі себе звуть елітою в силу свого матеріального становища» - сказав отець Дмитро.
Виступи присутніх чергувалися з читанням віршів. Особливо зворушливо поезії Івана Коваленко прозвучали у виконанні Олени Дзюбенко (ЗОШ №1) та Андрія Владиченко (ЗОШ №4) - юних волонтерів клубу «Позитив» Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації. Звучали також пісні на вірші Івана Коваленка. Слід відзначити, що першою у Боярці пісні на слова Коваленка почала писати Тетяна Володай. Відомий художник і музикант Володимир Вишняк заспівав «Сіру мелодію». Київський композитор Олег Саліванов презентував цілий віночок пісень на слова Коваленка. Співав і сам, і разом із боярськими співачками Наталею Горенко та Іриною Гура-Соловей. Коли зазвучала пісня «Знову сніг», за вікном якимсь дивом дійсно закружляли сніжинки - ніби на знак того, що небеса чують звернені до них поетично-музичні рядки. Прем’єра цього пісенного блоку була більш, ніж успішною - зал раз у раз вибухав оплесками і криками «браво!». Ось так вдало було презентовано перші напрацювання за великим боярським проектом «А пісня все живе» - випуск диску пісень на слова Івана Коваленка.
Зала центру «Оберіг» насилу вмістила всіх бажаючих торкнутися високої поезії. Були присутні донька поета Марія Іванівна Кириленко та онука Ольга з родинами. Марія Іванівна подякувала присутнім і організаторам вечора, зазначила, що її батько був веселою людиною, просто життя було сумне. До останнього дня Іван Юхимович зберігав бадьорість духу та свіжість сприйняття життя. До цього пані Марія закликала і присутніх: «У нинішньому матеріалізованому світі мало хто цікавиться поезією. А поезія - це висока концентрація слова і думки, і я переконана, що ті, хто потрапляє до Царства Божого, спілкуються виключно мовою поезії».
З творчістю видатного поета, педагога і патріота Івана Коваленка бажаючі можуть ознайомитися на сайті http://ivan-kovalenko.info
Кость Зацарний