Повстанський рух на Луганщині. 1921-1923 рр. Провокативні методи та спецзагони ВЧК (продовження)
(По-русски читать тут)
Розміщую продовження статті Дмитра Снєгірьова про повстанський рух на Луганщині - оскільки значна кількість читачів, особливо на Фейсбук, висловили побажання, щоб такі матеріали тут були.
Отже, під час придушення повстанського руху на Луганщині ВЧК використовувались провокативні методи та спецзагони.
Початок тут:
http://bilozerska.livejournal.com/362148.html
Але найбільш характерною та показовою операцією чекістів з використанням псевдоповстанських загонів стала операція з ліквідації повстанського командира Івана Блохи, загін якого базувався у селі Бараніковка Біловодського району. Невелике формування чисельністю близько 50 шабель відрізнялось високою активністю та провело менш ніж за місяць десяток успішних операцій. Про перебіг подій під час проведення чекістсько-військової операції збереглись мемуарні свідчення учасника тих подій, командира 14-го стрілецького полку 2-ої Донської дивізії.
22 червня 1921 р. чекісти захопили у полон одного повстанця із загону Блохи. Під час допиту повстанець розповів, що штаб загону разом з командиром Іваном Блохою переховується в очереті біля села Бараніковка. Але, не знаючи місцевості і проходів, військові не наважились на проведення операції з ліквідації повстанського штабу. У цей час на допомогу військовим прибув окремий загін ВЧК зі Старобєльська. З огляду на те, що загін ВЧК не був відомий мешканцям села Бараніковка, які підтримували та співчували повстанцям, вирішили видати чекістів за повстанський загін. Поширивши поміж мешканців села інформацію щодо роззброєння та захоплення у полон частини ЧА новоприбулим псевдоповстанським загоном, чекісти вирішили таким чином витягнути з очерету повстанців.
"24-25 червня загін ВЧК, видавши себе за повстанців, з'явився у селі Бараніковка та після короткого бою заарештував на очах місцевого населення загін контррозвідників мого полку, чим викликав велику радість місцевого населення. Відразу ж командиру загону псевдобандитів на контррозвідників пішли скарги місцевого населення. В одного селянина відібрали бика, в іншого - коней, у третього - барана та корову. Скаржились на те, що комуністи їх зовсім пограбували, відібравши останній хліб. Вони стали бити заарештованих, плювати їм в обличчя, кидати каміння, вигукуючи "Вот вам, сволочи-коммунисты, разверстка", - писав у своїй доповідній командир ЧА. Яскрава картина "народної любові" до червоних визволителів та їхня поведінка стосовно місцевого населення.
Після суду мешканців села над полоненими червоноармійцями старший загону ВЧК, який видавав себе та своїх людей за повстанців, роздягнув червоноармійців, провів їх селом, аби мешканці переконались, що діють справжні повстанці, і закрив їх у хліву, випустивши заарештованого полоненого повстанця. Запевнивши його, що в селі діє невідомий йому повстанський загін, чекісти дали повстанцеві наказ привести до них на перемовини щодо спільних дій отамана Блоху разом із повстанським штабом. Переконаний в "істинності" повстанців, Іван Блоха разом зі штабом прийшов у приміщення виконкому, де знаходився штаб ВЧК, і відрекомендувався місцевим командиром повстанських військ. Ввечері того ж дня мав відбутися суд (!!) над полоненими червоноармійцями. В той час, коли для штабу Блохи подали коней для того, щоб їхати на псевдосуд, Івана Блоху вбив командир загону ВЧК, а псевдоповстанці розправились з керівниками повстанського штабу. Двом повстанцям вдалось утекти. Все це побачили мешканці села, які зрозуміли свою помилку, але вдіяти вже нічого не могли.
"Після ліквідації штабу Блохи контррозвідники мого полку були звільнені з-під варти, після чого разом з загоном ВЧК розстріляли кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, що співчували повстанцям. 26 червня контррозвідники повернулися до свого загону. Начальник ВЧК вручив подяку мені, товаришу Баклушинському та всім червоноармійцям, які брали участь у проведенні операції", - зазначив у своїй доповідній командир полку.
Методи, які застосовували чекісти у боротьбі проти повстанців на Луганщині у 20-х роках, вони перенесли і в Карпатські гори, використовуючи вже в боротьбі з загонами УПА у 40-50 роках.
28 листопада 1921 р. колегія Донгубчека нагородила голову Старобєльського ЧК Мєдвєдєва золотим годинником "за умелую и усиленную борьбу с бандитизмом в Старобельском уезде". Це була перша нагорода на довгому кривавому чекістському шляху Д.Мєдвєдєва. Через 20 років Мєдвєдєв у лісах Рівненщини знову використовував цей досвід провокацій та створення псевдозагонів, який він здобув на Луганщині, але вже у боротьбі із загонами УПА.
Могила отамана Блохи, не зважаючи на 80-річне комуністичне панування, доглядається мешканцями села Бараніковка. Людська пам'ять міцно закарбувала імена своїх героїв.
Дмитро Снєгірьов
UPD: ДЖЕРЕЛА:
1. Скоропадський П. Воспоминания. - Київ, 1995.
2. Український національно-визвольний рух. Березень - листопад 1917 року: документи і матеріали. - Київ, 2003.
3. Гнатевич Б. Збройні сили сучасної доби // Історія українського війська. - Кн. 2, част. ІІІ. - Львів. 1936.
4. Гражданская война на Украине: Сборник научных трудов. - т. 1, кн. 1. - Киев. 1967.
5. Щербаченко В. Шляхами гайдамаків // Українське слово. - ч. 32. - Київ. 2001.
6. Маслівець Г. Гордієнківський кінний полк // За державність: збірник матеріялів до історії Війська Українського. - ч. 10. - Торонто, 1964.
7. Андрух І. Січові стрільці у корпусі генерала Натієва // Літопис "Червоної Калини". - ч.4. - Львів, 1930.
8. "Единожды приняв присягу"(рассказы о чекистах). - Донецк: Донбасс, 1990.
9. Гладков Т. Сотрудник ЧК. - Молодая гвардия, 1985.
Розміщую продовження статті Дмитра Снєгірьова про повстанський рух на Луганщині - оскільки значна кількість читачів, особливо на Фейсбук, висловили побажання, щоб такі матеріали тут були.
Отже, під час придушення повстанського руху на Луганщині ВЧК використовувались провокативні методи та спецзагони.
Початок тут:
http://bilozerska.livejournal.com/362148.html
Але найбільш характерною та показовою операцією чекістів з використанням псевдоповстанських загонів стала операція з ліквідації повстанського командира Івана Блохи, загін якого базувався у селі Бараніковка Біловодського району. Невелике формування чисельністю близько 50 шабель відрізнялось високою активністю та провело менш ніж за місяць десяток успішних операцій. Про перебіг подій під час проведення чекістсько-військової операції збереглись мемуарні свідчення учасника тих подій, командира 14-го стрілецького полку 2-ої Донської дивізії.
22 червня 1921 р. чекісти захопили у полон одного повстанця із загону Блохи. Під час допиту повстанець розповів, що штаб загону разом з командиром Іваном Блохою переховується в очереті біля села Бараніковка. Але, не знаючи місцевості і проходів, військові не наважились на проведення операції з ліквідації повстанського штабу. У цей час на допомогу військовим прибув окремий загін ВЧК зі Старобєльська. З огляду на те, що загін ВЧК не був відомий мешканцям села Бараніковка, які підтримували та співчували повстанцям, вирішили видати чекістів за повстанський загін. Поширивши поміж мешканців села інформацію щодо роззброєння та захоплення у полон частини ЧА новоприбулим псевдоповстанським загоном, чекісти вирішили таким чином витягнути з очерету повстанців.
"24-25 червня загін ВЧК, видавши себе за повстанців, з'явився у селі Бараніковка та після короткого бою заарештував на очах місцевого населення загін контррозвідників мого полку, чим викликав велику радість місцевого населення. Відразу ж командиру загону псевдобандитів на контррозвідників пішли скарги місцевого населення. В одного селянина відібрали бика, в іншого - коней, у третього - барана та корову. Скаржились на те, що комуністи їх зовсім пограбували, відібравши останній хліб. Вони стали бити заарештованих, плювати їм в обличчя, кидати каміння, вигукуючи "Вот вам, сволочи-коммунисты, разверстка", - писав у своїй доповідній командир ЧА. Яскрава картина "народної любові" до червоних визволителів та їхня поведінка стосовно місцевого населення.
Після суду мешканців села над полоненими червоноармійцями старший загону ВЧК, який видавав себе та своїх людей за повстанців, роздягнув червоноармійців, провів їх селом, аби мешканці переконались, що діють справжні повстанці, і закрив їх у хліву, випустивши заарештованого полоненого повстанця. Запевнивши його, що в селі діє невідомий йому повстанський загін, чекісти дали повстанцеві наказ привести до них на перемовини щодо спільних дій отамана Блоху разом із повстанським штабом. Переконаний в "істинності" повстанців, Іван Блоха разом зі штабом прийшов у приміщення виконкому, де знаходився штаб ВЧК, і відрекомендувався місцевим командиром повстанських військ. Ввечері того ж дня мав відбутися суд (!!) над полоненими червоноармійцями. В той час, коли для штабу Блохи подали коней для того, щоб їхати на псевдосуд, Івана Блоху вбив командир загону ВЧК, а псевдоповстанці розправились з керівниками повстанського штабу. Двом повстанцям вдалось утекти. Все це побачили мешканці села, які зрозуміли свою помилку, але вдіяти вже нічого не могли.
"Після ліквідації штабу Блохи контррозвідники мого полку були звільнені з-під варти, після чого разом з загоном ВЧК розстріляли кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, що співчували повстанцям. 26 червня контррозвідники повернулися до свого загону. Начальник ВЧК вручив подяку мені, товаришу Баклушинському та всім червоноармійцям, які брали участь у проведенні операції", - зазначив у своїй доповідній командир полку.
Методи, які застосовували чекісти у боротьбі проти повстанців на Луганщині у 20-х роках, вони перенесли і в Карпатські гори, використовуючи вже в боротьбі з загонами УПА у 40-50 роках.
28 листопада 1921 р. колегія Донгубчека нагородила голову Старобєльського ЧК Мєдвєдєва золотим годинником "за умелую и усиленную борьбу с бандитизмом в Старобельском уезде". Це була перша нагорода на довгому кривавому чекістському шляху Д.Мєдвєдєва. Через 20 років Мєдвєдєв у лісах Рівненщини знову використовував цей досвід провокацій та створення псевдозагонів, який він здобув на Луганщині, але вже у боротьбі із загонами УПА.
Могила отамана Блохи, не зважаючи на 80-річне комуністичне панування, доглядається мешканцями села Бараніковка. Людська пам'ять міцно закарбувала імена своїх героїв.
Дмитро Снєгірьов
UPD: ДЖЕРЕЛА:
1. Скоропадський П. Воспоминания. - Київ, 1995.
2. Український національно-визвольний рух. Березень - листопад 1917 року: документи і матеріали. - Київ, 2003.
3. Гнатевич Б. Збройні сили сучасної доби // Історія українського війська. - Кн. 2, част. ІІІ. - Львів. 1936.
4. Гражданская война на Украине: Сборник научных трудов. - т. 1, кн. 1. - Киев. 1967.
5. Щербаченко В. Шляхами гайдамаків // Українське слово. - ч. 32. - Київ. 2001.
6. Маслівець Г. Гордієнківський кінний полк // За державність: збірник матеріялів до історії Війська Українського. - ч. 10. - Торонто, 1964.
7. Андрух І. Січові стрільці у корпусі генерала Натієва // Літопис "Червоної Калини". - ч.4. - Львів, 1930.
8. "Единожды приняв присягу"(рассказы о чекистах). - Донецк: Донбасс, 1990.
9. Гладков Т. Сотрудник ЧК. - Молодая гвардия, 1985.