Чужі і свої: сумне порівняння...
Мала сьогодні (вже вчора) цікавий день. Спочатку сфоткала для вас ката Петровського, потім брала велике інтерв’ю у Тараса Чорновола, а далі пішла на антикомуністичну конференцію у готель "Братислава".
Інтерв’ю з Чорноволом - це щось. Коли надрукують, обов’язково викладу.
Зверніть увагу на плакатик на стінці :)
Зараз скажу лише, що не бачила політика, більш доступного для журналістів і відвертого у спілкуванні з ними. Він розігнав помічників, півтори години розмовляв зі мною і навіть - о Боже! - не став вимагати розшифровку інтерв’ю для затвердження.
Якби ви знали, які муки я витерпіла, перш ніж дати інтерв’ю погодився велике цабе Катеринчук. При розмові весь час був присутній прес-секретар, який вносив по ходу правки і зауваження, а потім редагував вже готовий текст.
Політики аналогічного масштабу з БЮТ трохи менш доступні, ніж Чорновіл. БЮТ зайняв на виборах друге після ПР місце. НУНС - на третьому, з великим відривом.
Переконана: місце, яке займає партія на виборах, зворотньо пропорційне пихатості і зарозумілості її чільників.
Від Чорновола поїхала на конференцію "Від комунізму до демократії через міжнародний суд. Правові механізми запобігання системним злочинам проти людства". Фотки вийшли не дуже якісні - саме таке освітлення мій старий фотік сильно не полюбляє :(
На англійську "Незнаний Голод" переклали як "The Unknown Holocaust"
Один з організаторів конференції - Вікторія Омельченко
Послухала 2 цікаві доповіді: голови секретаріату ОУН(м) Романа Матузка і правозахисника з Канади Девіда Мейтаса.
Роман Матузко
Матузко на цитатах з класиків марксизму-ленінізму та історичних фактах доводив агресивність, імперіалістичність і безпринципність комуністичної ідеології. Розповідав про те, як комуняки планували повністю знищити сім’ю, як у пол-потовській Кампучії, цитував Леніна - щось на кшталт "Народ нєобразованний, поетому он нам вєріт".
Девід Мейтас
Мейтас розповідав про репресії комуністичної партії Китаю проти прихильників опозиційного учення Фалунгун, котрих запроторювали до концтаборів і видаляли у них органи для пересадки. Державний устрій Китаю він назвав "демократичною диктатурою". Порівняв події у Китаї з Голодомором і закликав судити всі комуністичні режими світу, чим зірвав бурхливі оплески.
Гості з Китаю
УВАГА: в тому, що західний світ майже нічого не знав про трагедію Голодомору, Мейтас звинуватив... репортера "Нью-Йорк Таймс" Уолтера Дюранті, який працював у той час в Союзі, але заперечував факт цієї трагедії - після того, як інший репортер, англієць Малькольм Маггерідж, написав у "Манчестер Гардіан" сенсаційну правду про Голодомор і був за це звільнений з роботи.
Ось він, правильний підхід: звинувачений не "імперіалістичний Захід", а конкретний продажний журналюга, і звеличене не "прогресивне людство", а інший журналіст, що постраждав за правду.
Так от, не дуже розбірливо вимовивши прізвище Маггеріджа, доповідач не назвав газету, яку він представляв. Мені стало цікаво, в якій країні журналіста за правду про Голодомор звільнили з роботи. Хотіла перепитати, але...
Коли настав час ставити питання, організатор Ігор Лісодід дав слово усім, крім мене. Бо бракувало часу. Бракувало його тому, що інші люди, яким, з його точки зору, "положено", замість ставити доповідачу конкретні питання, займалися самопіаром по 10 хвилин кожний.
В результаті я після доповіді підійшла до Мейтаса і по-англійськи спитала дослівно так: "Ви згадали журналіста, звільненого з роботи за правду про Голодомор. В якому виданні він працював?" І отримала чітку відповідь. Все.
Розумію: якщо ти блондинка у чоботах до колін на високій шпильці і в штанях "в облипку" (а в чому я, по-вашому, мала йти до Чорновола у Верховну Раду - в камуфляжі і берцях?), то ти "дєвочка" і тобі "не положено".
Коротше, сказала Лісодіду в очі все, що з цього приводу думаю. Вибачався - не знав, мовляв, що моє питання таке коротке і що мені не потрібен час на перекладача. Але мені пофіг - вирішуйте проблеми, в тому числі з браком часу, за чий завгодно рахунок, але не за мій. Неповаги не терплю. Свого часу я зробила "по Лісодіду" не одну гарну статтю, але більше не зроблю.
Ніколи.
Тоді інші даватимуть мені півхвилини на репліку.
Насправді я майже не образилась. Просто для того, щоб якісно працювати, мені треба, щоб мені не заважали. І я цього домагаюся і домагатимусь.
Шкода тільки, що пішла, не послухавши виступ Мохника. Він мені слово завжди давав.
Інтерв’ю з Чорноволом - це щось. Коли надрукують, обов’язково викладу.
Зверніть увагу на плакатик на стінці :)
Зараз скажу лише, що не бачила політика, більш доступного для журналістів і відвертого у спілкуванні з ними. Він розігнав помічників, півтори години розмовляв зі мною і навіть - о Боже! - не став вимагати розшифровку інтерв’ю для затвердження.
Якби ви знали, які муки я витерпіла, перш ніж дати інтерв’ю погодився велике цабе Катеринчук. При розмові весь час був присутній прес-секретар, який вносив по ходу правки і зауваження, а потім редагував вже готовий текст.
Політики аналогічного масштабу з БЮТ трохи менш доступні, ніж Чорновіл. БЮТ зайняв на виборах друге після ПР місце. НУНС - на третьому, з великим відривом.
Переконана: місце, яке займає партія на виборах, зворотньо пропорційне пихатості і зарозумілості її чільників.
Від Чорновола поїхала на конференцію "Від комунізму до демократії через міжнародний суд. Правові механізми запобігання системним злочинам проти людства". Фотки вийшли не дуже якісні - саме таке освітлення мій старий фотік сильно не полюбляє :(
На англійську "Незнаний Голод" переклали як "The Unknown Holocaust"
Один з організаторів конференції - Вікторія Омельченко
Послухала 2 цікаві доповіді: голови секретаріату ОУН(м) Романа Матузка і правозахисника з Канади Девіда Мейтаса.
Роман Матузко
Матузко на цитатах з класиків марксизму-ленінізму та історичних фактах доводив агресивність, імперіалістичність і безпринципність комуністичної ідеології. Розповідав про те, як комуняки планували повністю знищити сім’ю, як у пол-потовській Кампучії, цитував Леніна - щось на кшталт "Народ нєобразованний, поетому он нам вєріт".
Девід Мейтас
Мейтас розповідав про репресії комуністичної партії Китаю проти прихильників опозиційного учення Фалунгун, котрих запроторювали до концтаборів і видаляли у них органи для пересадки. Державний устрій Китаю він назвав "демократичною диктатурою". Порівняв події у Китаї з Голодомором і закликав судити всі комуністичні режими світу, чим зірвав бурхливі оплески.
Гості з Китаю
УВАГА: в тому, що західний світ майже нічого не знав про трагедію Голодомору, Мейтас звинуватив... репортера "Нью-Йорк Таймс" Уолтера Дюранті, який працював у той час в Союзі, але заперечував факт цієї трагедії - після того, як інший репортер, англієць Малькольм Маггерідж, написав у "Манчестер Гардіан" сенсаційну правду про Голодомор і був за це звільнений з роботи.
Ось він, правильний підхід: звинувачений не "імперіалістичний Захід", а конкретний продажний журналюга, і звеличене не "прогресивне людство", а інший журналіст, що постраждав за правду.
Так от, не дуже розбірливо вимовивши прізвище Маггеріджа, доповідач не назвав газету, яку він представляв. Мені стало цікаво, в якій країні журналіста за правду про Голодомор звільнили з роботи. Хотіла перепитати, але...
Коли настав час ставити питання, організатор Ігор Лісодід дав слово усім, крім мене. Бо бракувало часу. Бракувало його тому, що інші люди, яким, з його точки зору, "положено", замість ставити доповідачу конкретні питання, займалися самопіаром по 10 хвилин кожний.
В результаті я після доповіді підійшла до Мейтаса і по-англійськи спитала дослівно так: "Ви згадали журналіста, звільненого з роботи за правду про Голодомор. В якому виданні він працював?" І отримала чітку відповідь. Все.
Розумію: якщо ти блондинка у чоботах до колін на високій шпильці і в штанях "в облипку" (а в чому я, по-вашому, мала йти до Чорновола у Верховну Раду - в камуфляжі і берцях?), то ти "дєвочка" і тобі "не положено".
Коротше, сказала Лісодіду в очі все, що з цього приводу думаю. Вибачався - не знав, мовляв, що моє питання таке коротке і що мені не потрібен час на перекладача. Але мені пофіг - вирішуйте проблеми, в тому числі з браком часу, за чий завгодно рахунок, але не за мій. Неповаги не терплю. Свого часу я зробила "по Лісодіду" не одну гарну статтю, але більше не зроблю.
Ніколи.
Тоді інші даватимуть мені півхвилини на репліку.
Насправді я майже не образилась. Просто для того, щоб якісно працювати, мені треба, щоб мені не заважали. І я цього домагаюся і домагатимусь.
Шкода тільки, що пішла, не послухавши виступ Мохника. Він мені слово завжди давав.