Уривок з моїх вихідних
Темно. Починається дощ. Ми втрьох на дорозі, в камуфляжах, з рюкзаками, і до місця призначення ще кілометрів десять.
Машини проїздять рідко. Ховатися від них зараз не треба, навпаки - намагаємося зупинити. Самі з себе сміємось - хто серед ночі нас таких підвезе?
Водії, роздивившись потенційних пасажирів, дають по газах. Аж тут одна машина, вже проминувши нас, раптом сповільнює рух і все-таки зупиняється.
- Що за псих нас не злякався? - кажу я і біжу до машини.
Поруч із водієм сидить білява дівчина в камуфляжі. При офіцерських погонах. Якби не вона, топали б ми під дощем ще довго.
Машини проїздять рідко. Ховатися від них зараз не треба, навпаки - намагаємося зупинити. Самі з себе сміємось - хто серед ночі нас таких підвезе?
Водії, роздивившись потенційних пасажирів, дають по газах. Аж тут одна машина, вже проминувши нас, раптом сповільнює рух і все-таки зупиняється.
- Що за псих нас не злякався? - кажу я і біжу до машини.
Поруч із водієм сидить білява дівчина в камуфляжі. При офіцерських погонах. Якби не вона, топали б ми під дощем ще довго.