Крути-2010
Звістка про визнання Указом Президента героїв УПА і всіх, хто боровся за незалежність України, застала мене в автобусі - верталися із Крут на Київ.
Ну, що я можу сказати? До Ющенка нарешті дійшло, що люди, показані у цьому ролику, все одно не будуть за нього голосувати і його підтримувати. Бо вони знають, що голосувати треба за ЯКУНОВИЧА. Бо він великий, товстий і схожий на начальника. А ще його підтримує Москва, а Самий Главний Начальник завжди в Москві.
Ющенко зрозумів, що не треба на них зважати, і почав орієнтуватися лише на патріотів, і мати справу лише з тими, хто розуміє, за що голосує. Так, пізно. Але краще пізно, ніж ніколи.
Загальне враження - не громадський, як у попередні роки, а чисто ющенківський захід.
Ну, то й правильно.
З ноткою трагізму у повітрі. Бо дійсно може виявитись, що запізно.
Промову Президента я не чула - ми дісталися до Крут, коли вже лунав урочистий салют. Далі Президент пішов оглядати присвячену крутянцям експозицію, розміщену у кількох зроблених під тогочасні вагончиках.
Вагончики я пофотографувала. Експозицію всередині - на жаль, не встигла, чекала Президента, щоб поговорити з ним. Розмова вийшла довгою і цікавою - на жаль, не уповноважена розповідати. Велика подяка молодіжці "Нашої України" і Андрію Фіщуку особисто - за те, що дочекалися і не поїхали без мене :)
В диму від салюту
Прапори України у небо!
Вінок від "Нашої України"
Мій Президент.
В цей час музичні колективи співали стрілецькі пісні, читали вірш однієї пані (не почула прізвища), членкині ОУН - "Наш Президенте, совість України!".
Людей було менше, ніж у минулі роки, прапори - велика кількість "Нашої України", "Єдиного центру", трохи УНП, Руху, "Свободи", Української партії, ВГО "Патріот-захисник Батьківщини" тощо. Бачила також один білоруський прапор.
Зустріла, як водиться, всіх знайомих, кого тільки можна було.
В центрі - капітан І рангу Євген Лупаков і пані Наталка Осьмак, дочка президента УГВР.
Артем Скоропадський
Потяг, увішаний помаранчевими стрічками
Кондиціонер "Самсунг" на даху вагончика :)
А ще там роздавали брошуру "Пам"яті героїв Крут", де зібрані основні відомості про той бій, імена загиблих і вцілілих, і вірші, присвячені крутянцям. Вірші, як водиться, один одного гірші, насмерть убиті пафосом і патетикою, за якою мені завжди ввижається довгий щурячий хвіст (в сенсі бажання покрисити). І навіть найвідоміший, Тичини, "На Аскольдовій могилі поховали їх..." - ми згадуємо його щороку в кінці січня, але повірте, що можна було б написати і краще.
Тільки один вірш по-справжньому гідний - Богдана Стельмаха. Процитую повністю, щоб люди знали, як можна і треба писати. Єдине зайве слово - "безборонна" (безборонні бувають лише жінки і маленькі діти, а не ті, хто зі зброєю в руках вмирає за Вітчизну), решта - простота і досконалість.
Богдан Стельмах
КРУТИ
Над Крутами круки,
Під круками Крути.
Зійшлося юнацтво,
Щоб волю здобути.
Сніги зледенілі
І темінь іскриста.
За Крутами в скруту
Зійшлося їх триста.
Білим снігом мело,
Чорним громом гуло,
Їх там триста як скло,
Їх там триста як скло.
Під круками Крути,
Над Крутами круки.
Заклякли на кольбах
Зморожені руки.
Настелено в полі
Кривавої вати,
Щоб їх, молоденьких,
Переночувати.
Білим снігом мело,
Чорним громом гуло,
Їх там триста як скло,
Їх там триста як скло.
Моя Україно,
Мій Києве-княже,
Ця юнь безборонна
За тебе поляже.
Щоб ми, їх посвяти
Не смівши забути,
Своїм воскресінням
Помстились за Крути...