Поетична вечірка
У п’ятницю, 17-го, знову взяла участь у поетичному зібранні ПЛАСТ, організованому гутіркою українських поетів Sevama. Ця зустріч видалася мені цікавішою за попередню, оскільки, крім поетів, виступали і музиканти.
Першим читав свої гостросоціальні вірші журналіст Юрій Рудницький. Читав пристрасно, з нервом, запам’ятався вірш про Жовті Води…
Другою була я. Прочитала більше 10 віршиків (цього разу потрібні були саме гострі твори), відповідала на запитання. Найбільше, мені так здалося, народ зацікавив той факт, що я за життя написала аж цілий один вірш про кохання :)
Один свій вірш прочитала і Оксана Яблонська. Ці поетичні зустрічі відбуваються саме завдяки її енергії і любові.
Пісні і вірші вокаліста групи «Артіш» Тимофія Ведерника - якісь по-дитячому світлі, всі - з постійною, ніяк і нічим не аргументованою надією на краще. Цей хлопець - математик, займається наукою - метрологією, судячи з усього, непогано заробляє - і мріє бути вуличним музикантом…
Він грав у парі з Юрієм Рудницьким, а на середині пісні із сусідньої кімнати вийшов відомий у певних колах автор і виконавець Кока Черкаський з банкою кави у руках і почав використовувати її замість бубона… :)
Кобзар із Суботова Микола Пушкар каже, що жодної ноти не знає, а грає з самого дитинства. Його інструмент - це не просто так, це кобза з балалаєчним строєм - я так зрозуміла, три балалаєчні струни плюс баси. Під неї він співав прекрасні авторські пісні у фолковому стилі і навіть - разом з присутніми - державний гімн.
Співав, зокрема, таку щемну пісню «Жінка другова»… Я знайшла в Інеті текст, вочевидь, це не Пушкаря пісня, бо там написано «Слова та музика: Олександр Смик»:
Жив та був собі козак-зірвиголова.
Та сподобалась йому жінка другова...
Ніби й досі і не жив, відшукав траву -
Попри Бога зворожив жінку другову.
Довелись іти на Січ під хоругвами.
Та не з ним була в ту ніч жінка другова.
Сумно шабельки дзвенять, пил та згарище.
Ідуть на ворожу рать два товариша.
Втричі більше ворогів. Друг знесилений.
Пролунало поміж гір: "Прощай, милая!"
Козак коника обняв, б'є попругою.
Кулю на себе прийняв, яка другові.
Поверталися на Січ під хоругвами.
Гірко плакала в ту ніч жінка другова.
Далі був Кока Черкаський. Досі, як не дивно, я про нього не чула, але потім знайшла в Інеті багато інформації («Кока - тому, що я Кока, а Черкаський - тому, що живу в Черкасах»). Пісні чимось нагадали мені незабутнього Тризубого Стаса: такий цинік-цинік, а в душі лірик :) Здалося мені, що деякі з виконаних Кокою пісень були написані ним у молодості…
Ось вам, наприклад, псевдопанегірик Ющенкові:
Віктор Андрійович Ющенко любить вкраїнський народ,
Віктор Андрійович Ющенко - гарант наших прав і свобод,
Він є взірцем демократії - до непристойності аж.
Віктор Андрійович, Віктор Андрійович наш!
Далі йшла доволі дотепна відповідь Ющенка. Якісний стьоб, тому що висміювалися не вигадані, а реальні його слабкості: неймовірна любов до сім’ї, яка для нього на першому місці.
Загальне враження - почасти сумне. Чому? Бо якщо всі, і я в тому числі, звикли, що вірші і поети у наш час нікому не потрібні, то музиканти відомі все-таки існують. І коли автори і виконавці з такою технікою гри, з хорошими голосами (Юрій Рудницький потім зробив мені комплімент - нічого, що «палю», Юрію? :) - з яким він пієтетом ставиться до жінок, які вміють стріляти. А в мене такий самий пієтет до тих, хто вміє добре співати і добре грати) - так ось, коли люди з такою технікою гри виступають перед 15-20 слухачами - це сумно. Навіть якщо людей в процесі виконання пісні стає трохи більше - молодь, що проходила повз книгарню, де це все відбувалося, заходила послухати.
З іншого боку, концерти авторської пісні, яку слухали наші батьки, відбувалися на кухнях чи в лісі при багатті для 5 чи 10 друзів, і нічого… Окуджаву, Візбора, Вероніку Доліну потім знали усі.
П.С. Хтось щось писав про мої "літературні плани" (чи амбіції, не пам’ятаю). Знаєте, нема їх у мене. Вирішила для себе: запропонують - виступити/опублікувати/видати - не відмовлюсь. Але активно домагатися цього, дерти за це горлянки - боронь Боже.