Не дивно, що пропустили - в Ольжича цей вірш не закінчений. Це, власне, чорнетка, а не вірш. Ось він:
* * * В гущі каштанів ховалось від сонця село, Гори опівдні добріли і слали свою прохолоду. Люди на вулиці грались, так любо було. Хлопці-брати не сварились за іграми зроду.
Потім ганяли укупі отари до гір, Серцем тонули в злотисто-блакитнім просторі. Дивно задуманий був у одного з них зір, Дивні здавались уста у другого суворі.
Виросли. Перший з-за річки з другого села Дівчину ніжну привіз до самотньої хати. Слава по горах про хату лубочну плила, Срібних пісень вчив господар гостей в ній співати.
Йшла у наємники молоді купка у світ. Марилось місто і злоті, і пишні килими. Слави гучної так прагнув той другий з сиріт. Ранку ясного пішов він шукать її з ними.
Роки замрійливий місяць над [нрзб] селом. Може, і він [нрзб] над вії
( ... )
Дякую, включила до обраного. Не заперечуєте, якщо трохи попіарю? Як давно я прошу своїх знайомих з поетичним даром спробувати перекласти знамениту "добу, жорстоку як вовчиця" :-)
Звичайно, не заперечую :) Не повірите, вчора якраз про переклад цієї "вовчиці" і думала. Давно збираюся засісти поперекладати Ольжича і Телігу. Але це справа ой яка непроста. Якщо щось вийде - обов’язково викладу в ЖЖ.
Дякую! Непоганий переклад, хоча, як на мій смак, трохи бракує йому плавності і природності мови Теліги. Втім, критикувати не буду - пока сама не зробила краще :))
Чекаю з нетерпінням, а то пристойних перекладів українських поетів російською дуже мало. Я, власне, тільки один такий досі знала - переклад Наталки Білоцерківець "Ми помрем не в Парижі". Ще дещо Стуса, а так, схоже, росіяни навіть не здогадуються про існування справжньої української поезії.
Переклади - взагалі важка річ, якісний переклад зробити дуже складно. Але мене бісить, коли явно нездарні переклади друкують великими тиражами, а то й нав’язують людям.
Reply
* * *
В гущі каштанів ховалось від сонця село,
Гори опівдні добріли і слали свою прохолоду.
Люди на вулиці грались, так любо було.
Хлопці-брати не сварились за іграми зроду.
Потім ганяли укупі отари до гір,
Серцем тонули в злотисто-блакитнім просторі.
Дивно задуманий був у одного з них зір,
Дивні здавались уста у другого суворі.
Виросли. Перший з-за річки з другого села
Дівчину ніжну привіз до самотньої хати.
Слава по горах про хату лубочну плила,
Срібних пісень вчив господар гостей в ній співати.
Йшла у наємники молоді купка у світ.
Марилось місто і злоті, і пишні килими.
Слави гучної так прагнув той другий з сиріт.
Ранку ясного пішов він шукать її з ними.
Роки замрійливий місяць над [нрзб] селом.
Може, і він [нрзб] над вії ( ... )
Reply
Як давно я прошу своїх знайомих з поетичним даром спробувати перекласти знамениту "добу, жорстоку як вовчиця" :-)
Reply
Не повірите, вчора якраз про переклад цієї "вовчиці" і думала. Давно збираюся засісти поперекладати Ольжича і Телігу. Але це справа ой яка непроста. Якщо щось вийде - обов’язково викладу в ЖЖ.
Reply
Reply
Непоганий переклад, хоча, як на мій смак, трохи бракує йому плавності і природності мови Теліги.
Втім, критикувати не буду - пока сама не зробила краще :))
Reply
Reply
Reply
Leave a comment