Чому, коли хочеш зробити добру справу, доводиться ковтати хамство?
Дізналась моя приятелька, що я знайома з одним письменником, і попросила його контакти. Вона пише роботу, а в нього - важлива інформація.
Телефона письменника я не мала. Подзвонила спільному знайомому, Руслану, він з’єднав.
Письменник згадав мене одразу. Пояснюю йому - мовляв, моя приятелька пише роботу по Петлюрі...
Вислухала по повне число. Що "по" казати не можна, тільки "на тему Петлюри".
А хто він такий, власне, щоб робити мені зауваження? Я що - його студентка?
Я й кажу: "Літературною мовою розмовляють лише ті, у кого вона не рідна, а вивчена".
Вислуховую, що я - убивця української мови.
Доводиться проковтнути, бо треба допомогти Олені. Якби це мені було треба, вже б сказала йому, хто він такий, і кинула слухавку.
Він розпитує мене, як на допиті, про рід занять Олени, її вік, наявність/відсутність у неї наукових звань. Врешті-решт неохоче погоджується, щоб Руслан з’єднав його з нею - він пояснить їй, де шукати інформацію.
Роз’єднуюсь, телефоную Олені - а вона саме в цей момент не може говорити. Буває.
Знову телефоную Руслану, через нього з’єднуюсь з письменником, прошу телефон або Е-мейл. Той каже, що не хоче, щоб його телефон розходився, а часу на Е-мейл листування у нього немає. Якби його з’єднали з Оленою, він би коротко пояснив їй, де шукати інформацію.
Тоді я розказую йому, що Олена у своєму ЖЖ не просто хвалить його - захоплюється, і фотку здоровенну розмістила. І даю адресу. Він за комп’ютером, одразу лізе в її ЖЖ, іронізує з приводу його назви, далі - чути з голосу - розтікається в калюжу і каже знов, щоб Олена набрала його через Руслана.
Отаке самозакохане хамло. А письменник непоганий.
Олено, він радить тобі спочатку прочитати весь літопис УПА, а потім звернутися до професора Потічного - це начебто головний спеціаліст з теми, яка тебе цікавить.
А я, якщо ти не проти, йому більше дзвонити не буду. Якщо дізнаюся про захід, на якому він буде, я тебе повідомлю, підійдеш.
http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/105190.html
Телефона письменника я не мала. Подзвонила спільному знайомому, Руслану, він з’єднав.
Письменник згадав мене одразу. Пояснюю йому - мовляв, моя приятелька пише роботу по Петлюрі...
Вислухала по повне число. Що "по" казати не можна, тільки "на тему Петлюри".
А хто він такий, власне, щоб робити мені зауваження? Я що - його студентка?
Я й кажу: "Літературною мовою розмовляють лише ті, у кого вона не рідна, а вивчена".
Вислуховую, що я - убивця української мови.
Доводиться проковтнути, бо треба допомогти Олені. Якби це мені було треба, вже б сказала йому, хто він такий, і кинула слухавку.
Він розпитує мене, як на допиті, про рід занять Олени, її вік, наявність/відсутність у неї наукових звань. Врешті-решт неохоче погоджується, щоб Руслан з’єднав його з нею - він пояснить їй, де шукати інформацію.
Роз’єднуюсь, телефоную Олені - а вона саме в цей момент не може говорити. Буває.
Знову телефоную Руслану, через нього з’єднуюсь з письменником, прошу телефон або Е-мейл. Той каже, що не хоче, щоб його телефон розходився, а часу на Е-мейл листування у нього немає. Якби його з’єднали з Оленою, він би коротко пояснив їй, де шукати інформацію.
Тоді я розказую йому, що Олена у своєму ЖЖ не просто хвалить його - захоплюється, і фотку здоровенну розмістила. І даю адресу. Він за комп’ютером, одразу лізе в її ЖЖ, іронізує з приводу його назви, далі - чути з голосу - розтікається в калюжу і каже знов, щоб Олена набрала його через Руслана.
Отаке самозакохане хамло. А письменник непоганий.
Олено, він радить тобі спочатку прочитати весь літопис УПА, а потім звернутися до професора Потічного - це начебто головний спеціаліст з теми, яка тебе цікавить.
А я, якщо ти не проти, йому більше дзвонити не буду. Якщо дізнаюся про захід, на якому він буде, я тебе повідомлю, підійдеш.
http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/105190.html