Про пропагандистські лубки
Вчора краєм вуха чула по Інтернету уривок якоїсь телепередачі. Там був нерядовий представник ЗСУ, не називатиму його, бо це не суть важливо, який "на блакитному оці" збрехав: сказав, що українські військові не роблять однієї речі, яку вони насправді роблять.
Щоб ви зрозуміли - йдеться не про поганих військових, порушників дисципліни - п'яниць, дезертирів чи мародерів (ясна річ, що на війні без цього не обходиться, але з цим борються по мірі сил), а про те, що роблять абсолютно всі і всюди, по всій лінії фронту. Про те, що є на цій війні нормою.
Якщо чесно, я була трохи в шоці. Чудово розумію, що таке військова пропаганда, розумію, що під час війни часто не можна казати правду (власне, через це і не стала фронтовим журналістом, бо особисто для себе не приймаю навіть "брехню во благо"). Але... мене шокував не сам факт брехні, а те, яка величезна кількість людей знає правду, і який відкритий і об'єднаний зараз світ. Будь-який вояк, родич вояка чи волонтер (а це десятки тисяч людей) знають реальну ситуацію і регулярно описують її в соцмережах. Господи, у нас же не радянські часи, коли офіційна інформація - єдина, яка доступна людям. ЯК МОЖНА БРЕХАТИ, КОЛИ ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ НЕ ПРОСТО ЗНАЮТЬ ПРАВДУ, А ЩЕ Й МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ВІЛЬНО ЇЇ ВИСЛОВЛЮВАТИ? Хто ж буде вірити тобі після цього?
Цими сумбурними думками я й поділилася з чоловіком. Він сказав, що Інтернетом користується малесенький відсоток людей, а решта беруть інформацію з телебачення і вірять всьому, про що там кажуть. Я сказала, що на будь-яке популярне ток-шоу будь-якої миті може прийти (і приходять), наприклад, відомий волонтер, який на всю країну розкаже, як насправді.
Чоловік відповів, що люди в основній своїй масі йому просто не повірять. І що завжди перемагає лубок - примітивна пропагандистська картинка, тиражована мільйонними екземплярами і розрахована на масового споживача, у якій супротивник завжди з рогами, копитами і поїдає невинних немовлят, а наші воїни - взірці шляхетності, які воюють виключно у білих рукавичках. І та невелика кількість розумних людей, які знають ціну цьому лубку, мовчать і не виступають проти нього, бо так треба, бо це одне з правил інформаційної підтримки війни.
Сумно, але, мабуть, це так...
Щоб ви зрозуміли - йдеться не про поганих військових, порушників дисципліни - п'яниць, дезертирів чи мародерів (ясна річ, що на війні без цього не обходиться, але з цим борються по мірі сил), а про те, що роблять абсолютно всі і всюди, по всій лінії фронту. Про те, що є на цій війні нормою.
Якщо чесно, я була трохи в шоці. Чудово розумію, що таке військова пропаганда, розумію, що під час війни часто не можна казати правду (власне, через це і не стала фронтовим журналістом, бо особисто для себе не приймаю навіть "брехню во благо"). Але... мене шокував не сам факт брехні, а те, яка величезна кількість людей знає правду, і який відкритий і об'єднаний зараз світ. Будь-який вояк, родич вояка чи волонтер (а це десятки тисяч людей) знають реальну ситуацію і регулярно описують її в соцмережах. Господи, у нас же не радянські часи, коли офіційна інформація - єдина, яка доступна людям. ЯК МОЖНА БРЕХАТИ, КОЛИ ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ НЕ ПРОСТО ЗНАЮТЬ ПРАВДУ, А ЩЕ Й МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ВІЛЬНО ЇЇ ВИСЛОВЛЮВАТИ? Хто ж буде вірити тобі після цього?
Цими сумбурними думками я й поділилася з чоловіком. Він сказав, що Інтернетом користується малесенький відсоток людей, а решта беруть інформацію з телебачення і вірять всьому, про що там кажуть. Я сказала, що на будь-яке популярне ток-шоу будь-якої миті може прийти (і приходять), наприклад, відомий волонтер, який на всю країну розкаже, як насправді.
Чоловік відповів, що люди в основній своїй масі йому просто не повірять. І що завжди перемагає лубок - примітивна пропагандистська картинка, тиражована мільйонними екземплярами і розрахована на масового споживача, у якій супротивник завжди з рогами, копитами і поїдає невинних немовлят, а наші воїни - взірці шляхетності, які воюють виключно у білих рукавичках. І та невелика кількість розумних людей, які знають ціну цьому лубку, мовчать і не виступають проти нього, бо так треба, бо це одне з правил інформаційної підтримки війни.
Сумно, але, мабуть, це так...