Сила сковородинських байок. Рецензія на байку Григорія Сковороди «Собаки»
Всі люди різні. Сучасний світ часто вчить нас бути толерантними та терпимими. Але так рідко популяризують роботу над собою - самовдосконалення та духовне зростання. Читаючи Г. Сковороду зростаєш та навчаєшся.
Григорій Сковорода
Байки харківські
Байка 1
ПСИ
У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору.
- Що це тобi дало? - спитав другий собака.
- У всякому разi не так нудно, - вiдповiв той.
- Але ж не всi, - сказав розумнiший, - переїжджi такi, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б i я повинностi своєї не залишив, хоч iще з минулої ночi в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути - це рiч непогана, а от брехати на кожного - зле.
Сила. Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без пуття.
За матеріалами: Григорій Сковорода. "Байки харківські". Видавництво "Відкрита книга", 2011.
Джерело
У байці «Собаки» лише два головних героя: мудрий собака та безглуздий собака. Байка складається всього із восьми речень - дуже коротенька, але містить глибоку суть, ту саму силу, якою сильні мудрі люди.
Безглуздий собака гавкає на проїжджого просто так, аби розвіяти нудьгу. Розумний собака вважає, що «Бути собакою - добра справа, а от гавкати на всіх просто так - зле». Звичайно ж, в образах собак Григорій Сковорода зобразив людей: людину мудру, яка добре знає свою справу, яка не гарчить на інших просто так, бо у неї поганий настрій, чи їй нудно, чи у неї якісь проблеми і т. д. Та людину-базікало, яка гавкає на всіх, хто їй чимось не сподобався, чи навіть просто так, заради забави.
Є люди, схильні до пліток, до сварок та ворожнечі. Є люди, які лише іноді зривають на комусь зло, бо їм самим погано. Є люди, які лаються з оточуючими, відчуваючи їх неприязнь чи несправедливість. А є люди, які спокійно, з почуттям власної гідності ставлять на місце того, хто їх намагається скривдити.
Сильна байка! Її сила у висновку, що зробив сам автор наприкінці твору: «Розумна людина знає, що ганити, а дурень базікає без пуття». Слово повинно мати певну цінність. Пусте базікання - негідне інтелектуальної людини. Прочитавши цей твір я зрозуміла, що й сама буваю, як кажуть, «не на висоті». І зробила для себе висновок, що варто ще працювати над собою, над своєю поведінкою, очищати душу та разум від пустослів’я, від порожнечі. Треба бути більш приязною, але щиро приязною. І треба, правда, спочатку подумати, а потім вже казати, адже у слів є одна важлива особливість - вони можуть ранити, завдати людині шкоди. Не дарма у народі кажуть: «Слово - це срібло, а мовчання - золото».
Автор рецензії - Ірина Хоменко, головний бібліотекар Міської централізованої бібліотечної системи м. Кропивницького. Рецензія присвячена 300-річчю з Дня народження Григорія Сковороди.
Григорій Сковорода
Байки харківські
Байка 1
ПСИ
У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору.
- Що це тобi дало? - спитав другий собака.
- У всякому разi не так нудно, - вiдповiв той.
- Але ж не всi, - сказав розумнiший, - переїжджi такi, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б i я повинностi своєї не залишив, хоч iще з минулої ночi в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути - це рiч непогана, а от брехати на кожного - зле.
Сила. Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без пуття.
За матеріалами: Григорій Сковорода. "Байки харківські". Видавництво "Відкрита книга", 2011.
Джерело
У байці «Собаки» лише два головних героя: мудрий собака та безглуздий собака. Байка складається всього із восьми речень - дуже коротенька, але містить глибоку суть, ту саму силу, якою сильні мудрі люди.
Безглуздий собака гавкає на проїжджого просто так, аби розвіяти нудьгу. Розумний собака вважає, що «Бути собакою - добра справа, а от гавкати на всіх просто так - зле». Звичайно ж, в образах собак Григорій Сковорода зобразив людей: людину мудру, яка добре знає свою справу, яка не гарчить на інших просто так, бо у неї поганий настрій, чи їй нудно, чи у неї якісь проблеми і т. д. Та людину-базікало, яка гавкає на всіх, хто їй чимось не сподобався, чи навіть просто так, заради забави.
Є люди, схильні до пліток, до сварок та ворожнечі. Є люди, які лише іноді зривають на комусь зло, бо їм самим погано. Є люди, які лаються з оточуючими, відчуваючи їх неприязнь чи несправедливість. А є люди, які спокійно, з почуттям власної гідності ставлять на місце того, хто їх намагається скривдити.
Сильна байка! Її сила у висновку, що зробив сам автор наприкінці твору: «Розумна людина знає, що ганити, а дурень базікає без пуття». Слово повинно мати певну цінність. Пусте базікання - негідне інтелектуальної людини. Прочитавши цей твір я зрозуміла, що й сама буваю, як кажуть, «не на висоті». І зробила для себе висновок, що варто ще працювати над собою, над своєю поведінкою, очищати душу та разум від пустослів’я, від порожнечі. Треба бути більш приязною, але щиро приязною. І треба, правда, спочатку подумати, а потім вже казати, адже у слів є одна важлива особливість - вони можуть ранити, завдати людині шкоди. Не дарма у народі кажуть: «Слово - це срібло, а мовчання - золото».
Автор рецензії - Ірина Хоменко, головний бібліотекар Міської централізованої бібліотечної системи м. Кропивницького. Рецензія присвячена 300-річчю з Дня народження Григорія Сковороди.