Опозиційна безпозиція в українських реаліях
Привіт ЖЖ-ляни.
Тільки лінивий зараз не говорить про події сьогоднішньої ночі та миттєву реакцію суспільства і громадських активістів.
Безсумніву, дії Беркуту та осіб, що віддавали його бійцям накази - цинічні, звірські й аморальні. Однозначно, такий розвиток подій не заслуговує країна, що хоче називатися європейською.
Але нині, як на мене, не це головне. Так, відбулось побиття. Так, постраждали невинні люди. Проте, чому так мало говориться про те, а що далі?
Завтрашнє Віче? Страйк? А далі? Ні Яценюк, ні Кличко, ні Тягнибок ось уже який день не можуть дати адекватної відповіді. Не можуть? Сумніваюсь. А може не хочуть? Адже це теж певного роду політична відповідальність.
Дехто ховається від відповідей на ці прості запитання, прикриваючись закликами про те, що це не головне, а головне мобілізація. Проте який сенс цієї мобілізації, якщо людям не пропонується чіткий і зрозумілий план дій? Якщо імпічмент, то як і коли. Якщо перевибори, то як і коли.
В решті, решт, хто бл....дь зараз із опозиції веде роботу із депутатами, про переорієнтування парламенту й формування нової більшості?
Бо таке емоційне замилювання реально лякає. Адже якщо люди зараз вийдуть, а завтра їм не запропонують кроків до дії і майбутнього результату, то я боюсь навіть уявити, якого рівня політичної апатії та зневіри вдасться досягти в Україні. Якщо, звичайно, це лише не тактична складова загального опозиційного плану підготовки до 2015-му році?