Вінярський: про перейменування вулиць
Тема викладена Вінярським мені близька і я її ще у 2002 році виклав у книзі "Вулицями рідного міста". Зважаючи на це передруковую оригінал посту у своєму щоденнику.
Тривалий час спостерігаю за спробами позбавити Україну від все ще чисельних пам’ятників Леніну і йому подібним, перейменувати вулиці українських міст, які носять назви все тих же вождів тоталітарної минувшини. І політика яких призвела до десятків мільйонів жертв внаслідок цілеспрямованих репресій, спровокованих війн, голодоморів.
Однак, мало що з того вдається. Зокрема, і на Черкащині. Як на мою думку, через наявність у владі, в депутатських корпусах не те щоб затятих маргиналів, а швидше за все - конюктурників, осіб із подвійною, потрійною мораллю, власне пристосуванців із чисто меркантильними інтересами. Зрештою, чимало серед них і явно ворожих до українських цінностей людей, перш за все з числа російськомовних. Не тільки росіян, а й представників інших національностей. Колись завезених в Україну з домочадцями у вигляді всіляких керівників, начальників, ідеологічних наставників, представників військово-міліцейської репресивної системи, а то й простолюдинів, так званих люмпен-пролетаріїв, підселених на місце вивезених в Сибір та ГУЛАГи, винищених голодоморами та війнами українців. Саме їх підвищували на посадах за рахунок представників корінної національності. Скажімо, в 1923 році частка росіян у народних комісаріатах України становила 47%, євреїв - 26%, а українців - лише 12%... Таке ж їхнє засилля всі 20 років можна спостерігати і у Верховній Раді України, яка була і є великим гальмом розвитку цивілізаційних процесів.
У кількох вже поколіннях багато з них так і не спромоглися наблизитися до українства, до його духовних цінностей та потреб: все так же «КАКают та ЧТОкают», демонстративно ігноруючи державну мову, множачи тим самим безмовних манкуртів серед слабодухих українців. Саме вони чіпляються за своє минуле, коли вознесені були в ранг титульної нації посеред українців. Вочевидь, що українці і по-сьогодні не мають власне української влади.
Не так давно мені до рук потрапив, виданий у 1942 році, тобто в часи фашистської окупації України, «Довідник міста Черкаси». Як зазначається на його титульній сторінці - вийшов друком він у видавництві газети «Українська думка», Черкаси 1942.
Був немало здивований опублікованими в довіднику змінами в назвах черкаських вулиць, провулків та площ. Виявляється німці-фашисти, окупувавши Черкаси, відразу ж вернули вулицям міста старі назви: із власне іменами українських історичних постатів-державотворців чи просто героїв-повстанців. А то й просто присвоївши їм нові назви, знову ж таки українського звучання та походження. Таким чином із назв вулиць повністю щезли імена більшовицьких поводирів та їхніх інтернаціональних посіпак тощо. Щоб не бути голослівним наводжу повністю список змін в назвах вулиць Черкас, здійснених німецькою окупаційною владою (так, як він наведений в «Довіднику» датованому 1942 роком):
Вулиці: Петровського перейменована на вул. Короленка
Червоноармійська Дорошенка
Ільїна Гайдамацька
Жовтнева Кропивницького
Урицького Українська
Фрунзе Коновальця
Дзержинського Грінченка
Шолом-Алейхема Кошова
Шосе Молотова Дніпровське шосе
Калініна Нижнє-Горова
Стаханівська Гетьманська
Орджонікідзе Заводська
Ворошилова Мазепинська
Пролетарська Полтавська
Красіна Київська
Новий побут Гонти
Воровського Сковороди
Котовського Міхновського
Кірова Косинського
Свердлова Петлюри
К.Маркса Запорізька
Комсомольська Німецька
Леніна Хмельницького
Сталіна Святославська
Кагановича Леонтовича
Р.Люксембург Богуна
П.Комуни Грушевського
Енгельса Лесі Українки
Папаніна Карпенка-Карого
Будьонного Козацька
М.Горького Зелена
Вербовецька Кобзарська
Провул:Крупської перейменовано на пров. Одеський
Енгельса Лисенка
Тельмана Цегловий
Р.Люксембург Кулішовий
Чкалова Садовського
Безіменний Залізняка
Дзержинського Білоцерківський
Кірова Кооперативний
Ворошилова Павлюка
Орджонікідзе Заводський
Калініна Митницький
Радгоспівський Чигиринський
Ворошилова Гостромогильний
Комінтерна Наливайка
Щорса Прорізний
Громова Старицького
Куйбишева Сагайдачного
Клубний Троїцький
Островського Дніпровський
Спуск Юнацький перейменовано в спуск Заячий
Фрунзе Горовий
Котовського Білозірський
Нові назви отримали і площі: Пречистинська площа (на Кривалівці)
Соборна (Центральна)
Покровська (Казбет)
Площа 22 серпня (Першотравнева)
Очевидним є і те, що радянській владі явно на вистачало своїх «іменних» назв, тож вони і дублюються одночасно в назвах вулиць, провулків та спусків: (вулиця Котовського), (спуск Котовського), (вулиця Дзержинського, провулок Дзержинського) і т.п. Натомість німецькій окупаційній владі цілком вистачило власне українських кореневих назв і прізвищ знаменитих українців для всіх тих же вулиць, провулків та спусків. Безперечно останні дослухалися до побажань української громади міста й відповідно задовільнили їхні прагнення. Як бонус перейменувавши лише одну вулицю на власний кшталт: Комсомольську в Німецьку…
Звісно, після вигнання німецько-фашистських зайд та повернення більшовицької влади на Україну, зокрема і на Черкащину, назви вулиць отримали своє нове-старе найменуваня, де власне українське патріотичне звучання було вимарене вщент. На додачу встановлено було на Черкащині майже три сотні пам’ятників Леніну, більшість з яких і по сьогодні стоять на сторожі тоталітарної минувшини.
І тут у всіх нас виникає питання: а чому те, що вдалося зробити з перейменуванням вулиць окупаційній німецькій адміністрації впродовж кількох місяців так і не вдалося зробити впродовж двох десятків років уже в незалежній ні від кого(ані від німців, ані від «совєтів») Україні?... Скажімо, тим же «мерам», тобто міським керівникам Черкас часів незалежної України: починаючи від Марка Літовського, Володимира Соколовського, Володимира Олійника, Анатолія Волошина і аж до останнього - двічі мера Сергія Одарича?!..
Традиційно всім їм «бракувало» задля цього то грошей, то «суспільної підтримки», то ще якогось дідька. А насправді не вистачає здорового глузду, а може й власне природного та духовного відчуття приналежності до українського народу. Як у більшості з тих «народних комісарів» 1923 року…
Степан Вінярський, журналіст
Тривалий час спостерігаю за спробами позбавити Україну від все ще чисельних пам’ятників Леніну і йому подібним, перейменувати вулиці українських міст, які носять назви все тих же вождів тоталітарної минувшини. І політика яких призвела до десятків мільйонів жертв внаслідок цілеспрямованих репресій, спровокованих війн, голодоморів.
Однак, мало що з того вдається. Зокрема, і на Черкащині. Як на мою думку, через наявність у владі, в депутатських корпусах не те щоб затятих маргиналів, а швидше за все - конюктурників, осіб із подвійною, потрійною мораллю, власне пристосуванців із чисто меркантильними інтересами. Зрештою, чимало серед них і явно ворожих до українських цінностей людей, перш за все з числа російськомовних. Не тільки росіян, а й представників інших національностей. Колись завезених в Україну з домочадцями у вигляді всіляких керівників, начальників, ідеологічних наставників, представників військово-міліцейської репресивної системи, а то й простолюдинів, так званих люмпен-пролетаріїв, підселених на місце вивезених в Сибір та ГУЛАГи, винищених голодоморами та війнами українців. Саме їх підвищували на посадах за рахунок представників корінної національності. Скажімо, в 1923 році частка росіян у народних комісаріатах України становила 47%, євреїв - 26%, а українців - лише 12%... Таке ж їхнє засилля всі 20 років можна спостерігати і у Верховній Раді України, яка була і є великим гальмом розвитку цивілізаційних процесів.
У кількох вже поколіннях багато з них так і не спромоглися наблизитися до українства, до його духовних цінностей та потреб: все так же «КАКают та ЧТОкают», демонстративно ігноруючи державну мову, множачи тим самим безмовних манкуртів серед слабодухих українців. Саме вони чіпляються за своє минуле, коли вознесені були в ранг титульної нації посеред українців. Вочевидь, що українці і по-сьогодні не мають власне української влади.
Не так давно мені до рук потрапив, виданий у 1942 році, тобто в часи фашистської окупації України, «Довідник міста Черкаси». Як зазначається на його титульній сторінці - вийшов друком він у видавництві газети «Українська думка», Черкаси 1942.
Був немало здивований опублікованими в довіднику змінами в назвах черкаських вулиць, провулків та площ. Виявляється німці-фашисти, окупувавши Черкаси, відразу ж вернули вулицям міста старі назви: із власне іменами українських історичних постатів-державотворців чи просто героїв-повстанців. А то й просто присвоївши їм нові назви, знову ж таки українського звучання та походження. Таким чином із назв вулиць повністю щезли імена більшовицьких поводирів та їхніх інтернаціональних посіпак тощо. Щоб не бути голослівним наводжу повністю список змін в назвах вулиць Черкас, здійснених німецькою окупаційною владою (так, як він наведений в «Довіднику» датованому 1942 роком):
Вулиці: Петровського перейменована на вул. Короленка
Червоноармійська Дорошенка
Ільїна Гайдамацька
Жовтнева Кропивницького
Урицького Українська
Фрунзе Коновальця
Дзержинського Грінченка
Шолом-Алейхема Кошова
Шосе Молотова Дніпровське шосе
Калініна Нижнє-Горова
Стаханівська Гетьманська
Орджонікідзе Заводська
Ворошилова Мазепинська
Пролетарська Полтавська
Красіна Київська
Новий побут Гонти
Воровського Сковороди
Котовського Міхновського
Кірова Косинського
Свердлова Петлюри
К.Маркса Запорізька
Комсомольська Німецька
Леніна Хмельницького
Сталіна Святославська
Кагановича Леонтовича
Р.Люксембург Богуна
П.Комуни Грушевського
Енгельса Лесі Українки
Папаніна Карпенка-Карого
Будьонного Козацька
М.Горького Зелена
Вербовецька Кобзарська
Провул:Крупської перейменовано на пров. Одеський
Енгельса Лисенка
Тельмана Цегловий
Р.Люксембург Кулішовий
Чкалова Садовського
Безіменний Залізняка
Дзержинського Білоцерківський
Кірова Кооперативний
Ворошилова Павлюка
Орджонікідзе Заводський
Калініна Митницький
Радгоспівський Чигиринський
Ворошилова Гостромогильний
Комінтерна Наливайка
Щорса Прорізний
Громова Старицького
Куйбишева Сагайдачного
Клубний Троїцький
Островського Дніпровський
Спуск Юнацький перейменовано в спуск Заячий
Фрунзе Горовий
Котовського Білозірський
Нові назви отримали і площі: Пречистинська площа (на Кривалівці)
Соборна (Центральна)
Покровська (Казбет)
Площа 22 серпня (Першотравнева)
Очевидним є і те, що радянській владі явно на вистачало своїх «іменних» назв, тож вони і дублюються одночасно в назвах вулиць, провулків та спусків: (вулиця Котовського), (спуск Котовського), (вулиця Дзержинського, провулок Дзержинського) і т.п. Натомість німецькій окупаційній владі цілком вистачило власне українських кореневих назв і прізвищ знаменитих українців для всіх тих же вулиць, провулків та спусків. Безперечно останні дослухалися до побажань української громади міста й відповідно задовільнили їхні прагнення. Як бонус перейменувавши лише одну вулицю на власний кшталт: Комсомольську в Німецьку…
Звісно, після вигнання німецько-фашистських зайд та повернення більшовицької влади на Україну, зокрема і на Черкащину, назви вулиць отримали своє нове-старе найменуваня, де власне українське патріотичне звучання було вимарене вщент. На додачу встановлено було на Черкащині майже три сотні пам’ятників Леніну, більшість з яких і по сьогодні стоять на сторожі тоталітарної минувшини.
І тут у всіх нас виникає питання: а чому те, що вдалося зробити з перейменуванням вулиць окупаційній німецькій адміністрації впродовж кількох місяців так і не вдалося зробити впродовж двох десятків років уже в незалежній ні від кого(ані від німців, ані від «совєтів») Україні?... Скажімо, тим же «мерам», тобто міським керівникам Черкас часів незалежної України: починаючи від Марка Літовського, Володимира Соколовського, Володимира Олійника, Анатолія Волошина і аж до останнього - двічі мера Сергія Одарича?!..
Традиційно всім їм «бракувало» задля цього то грошей, то «суспільної підтримки», то ще якогось дідька. А насправді не вистачає здорового глузду, а може й власне природного та духовного відчуття приналежності до українського народу. Як у більшості з тих «народних комісарів» 1923 року…
Степан Вінярський, журналіст