Спостерігач
Він просто сидів у кав’ярні і пив каву, дивлячись у вікно...
Початок дня. Метушня. Кожен кудись поспішав, штовхаючись, не замислюючись про те, що відбувається навкруги...
Офіціантка розносила відвідувачам їх кави та тістечка. Спіткнулася... З рук випустила посуд. Розбився. Осколки покотились їй під ноги. Вона їх зі смутком почала збирати, наче це її останній посуд в цій кав’ярні.
Неподалік на зупинці топталися люди, що ловили свої маршрутки. Їде! Полізли... Маршрутка поїхала як завжди переповнена. Залишилася лише дівчинка з портфелем за спиною. Залишилася, бо її випхала навіжена толпа. Так... Вона знову запізниться до школи...
Повз вікна кав’ярні пройшли двоє. Він міцно тримав її за руку. Молоді та щасливі. На їх пальчиках поблискували обручки. Що ще їм зараз треба для повної гармонії?
Поруч парк. Там сидів художник, вимальовуючи алею та дерева, а може і ці старі будинки. Не зрозуміло... Але він шукав щось ідеальне для себе. Шукав очима та олівцем, перегортаючи сторінки альбому з невдалим ракурсом та замальовками. Зупинився... Знайшов. Малює.. Довго та завзято з приємною спокійною посмішкою, яка видавала його вік по кількості зморшок.
По кав’ярні ходив хлопчик. Він підходив до кожного столика, жалісно випрошуючи дрібні гроші “из таксофона позвонить маме”. А насправді навіщо, хто зна...
Все жило своїм життям. Кожна хвилина наповнювалася емоціями. Різними водночас...
А він просто сидів і пив каву, дивлячись у вікно. І ніхто не знав, що сьогодні він спостерігає за навколишнім життям останній раз, бо жити залишилось добу.
Початок дня. Метушня. Кожен кудись поспішав, штовхаючись, не замислюючись про те, що відбувається навкруги...
Офіціантка розносила відвідувачам їх кави та тістечка. Спіткнулася... З рук випустила посуд. Розбився. Осколки покотились їй під ноги. Вона їх зі смутком почала збирати, наче це її останній посуд в цій кав’ярні.
Неподалік на зупинці топталися люди, що ловили свої маршрутки. Їде! Полізли... Маршрутка поїхала як завжди переповнена. Залишилася лише дівчинка з портфелем за спиною. Залишилася, бо її випхала навіжена толпа. Так... Вона знову запізниться до школи...
Повз вікна кав’ярні пройшли двоє. Він міцно тримав її за руку. Молоді та щасливі. На їх пальчиках поблискували обручки. Що ще їм зараз треба для повної гармонії?
Поруч парк. Там сидів художник, вимальовуючи алею та дерева, а може і ці старі будинки. Не зрозуміло... Але він шукав щось ідеальне для себе. Шукав очима та олівцем, перегортаючи сторінки альбому з невдалим ракурсом та замальовками. Зупинився... Знайшов. Малює.. Довго та завзято з приємною спокійною посмішкою, яка видавала його вік по кількості зморшок.
По кав’ярні ходив хлопчик. Він підходив до кожного столика, жалісно випрошуючи дрібні гроші “из таксофона позвонить маме”. А насправді навіщо, хто зна...
Все жило своїм життям. Кожна хвилина наповнювалася емоціями. Різними водночас...
А він просто сидів і пив каву, дивлячись у вікно. І ніхто не знав, що сьогодні він спостерігає за навколишнім життям останній раз, бо жити залишилось добу.