Карпати. Писаний камінь.
Щоб трохи урізноманітнити сприйняття моїх постів - цей напишу українською. Ніхто не заперечує? От і добре.
Прокинулись ми у середу, попили, за сталим звичаєм, кавки вранішньої, та почали потилиці чухати - куди піти, що подивитись?
Чухали-чухали та начухали собі прогулянку на Писаний камінь.
Є така цікавинка на Франківщині. Навіть у Вікі є стаття, хоч і невеличка.
Ну що, поїхали пішли?
1. Про гриби хотів розповісти.
Як збирали. Як збирали тільки білі і як їх було багато, що аж не донести...
Але не розкажу. Бо не було грибів. А коли у суботу дощ пішов і гриби повилазили, то хробаків у тих грибах було більше, ніж саміх грибів.
Отаке от...
2.
3. А ось ожини і афіни було - хоч лусни. Карпатські ягоди - окрема пісня. Не буду її співати...
4.
5. Дорога до Писаного каменю не дуже важка.
Три рази спуститись та чотири піднятись. По дорозі можна мальовничими краєвидами милуватися...
6. Ось ці квітки мене трохи збентежили. Я думав, що вони сухі вже. А якось надвечір побачив, що вони на ніч закриваються, засинаючи.
Диво, та й годі...
7.
8.
9. Цей вже від'їздився, мабуть.
Чому "мабуть"? - бо гуцули непередбачувані створіння. Може це ремонт так виглядає, а через місяць-два буде ця копійчина по горах льотати, тільки курява стовпом та каміння з під колес...
10.
11.
12. Останній крутий підйом. Десь із кілометр нахил близько 60 градусів. Але коріння-сходи дуже допомагають.
13.
14. Ось у цей лісочок нам треба.
15. Михайло Прокоп'юк колись американську журналістку водив горами. Вона зажадала екстріму. Ну він їй і влаштував ночівлю у цій хатинці.
Від вражень дівчина дві доби розмовляти потім не могла...
16. Все. Прийшли. "Охоронна грамота" нам про це повідомила.
Цікаво, що цю землю дехто, не будемо тицяти пальцями, дуже хоче приватизувати. А місцевій громаді навіть пообіцяли, що дітям дозволять безкоштовно (!!!) афіну збирати.
Мешканці розповідали, що будівництво маєтку того "дехто" вже відбулося. Доріг там нема, але "дехту" байдуже. Вони і вертольотами долетять.
А шкандаль був грандіозний (у рамках селищної ради). Передрукую сюди текст з місцевого видання, бо самому набирати ліньки, та й не напишу я краще, ніж місцеві професіонали...
[Хто зазіхнув на Писаний камінь?]Хто зазіхнув на Писаний камінь?
Туристичну перлину Верховинщини - скелю Писаний камінь на горі Копілаш - можуть здати в оренду.
Інвестор з Донецька намагається взяти в оренду територію довкола скелі Писаний камінь у селі Буковець Верховинського району. Оскільки представники "інвестора" відмовляються назвати громаді його прізвище й підприємство, село наповнилося чутками, що мальовничі буківецькі гори начебто привабили сина самого Президента Януковича. Поки селяни губляться у здогадах, анонімний інвестор веде перемовини з громадою та владою села через посередника. У неділю, 8 травня, у Буківці відбувся схід селян, однак мешканцям так і не повідомили, кому й для чого потрібен Писаний камінь.
За легендою, на горі біля Буківця опришківський ватажок Олекса Довбуш закопав золото, срібло та коштовні камені. А щоб ніхто не відкопав, Довбуш відколов від гори Піп Іван велетенську брилу та привалив нею скарби. Так гуцульський фольклор пояснює походження скелі Писаний камінь на горі Копілаш. Кам'яна брила довжиною 80 метрів та висотою до 20, яка знаходиться на висоті 1221 метр над рівнем моря, сьогодні має статус природної пам'ятки місцевого значення. Кажуть, що й Писаним називають цей камінь тому, що опришки обписали його своїми бартками (топірцями).
Біля Писаного каменя завжди багато туристів. До скель зручно підніматися не тільки з Буківця, а й із Верхнього Ясенова, Білоберізки чи Устерік. А в погожу днину можна навіть під'їхати лісовою дорогою. Буківецькі старожили розповідають, що у цьому магічному місці ніколи не били громовиці, не чіплявся блуд та не діяли інші надприродні сили, які часто ґаздують у Карпатах. «Писаний камінь вернув мені сили й здоров'я», - зазначив свого часу Іван Франко. Окрім нього, там побували Михайло Грушевський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник та багато інших відомих діячів української культури.
Схили гори Копілаш навколо Писаного каменя густо поросли чорницями. Улітку для місцевих гуцулів збір ягід та грибів є основним заробітком. Неподалік також знаходиться полонина, куди на літо місцеві жителі віддають пастися худобу. Закономірно, що наміри анонімного інвестора орендувати землі на горі не на жарт схвилювали селян. Люди бояться, що Писаний камінь обгородять і вхід зроблять платним як для туристів, так і місцевих.
Очевидно, саме через ці побоювання на сході селян 8 травня інвестору не вдалося переконати людей у доцільності оренди пам'ятки природи. Однак буковецька громада остерігається, що донецькі бізнесмени приберуть до рук Писаний камінь і без їхньої згоди.
Таємничий інвестор
Що з'явилися охочі приватизувати землі на Копілаші, у селі говорили вже давно. Однак серйозних підстав для хвилювання не було. Однак на початку весни цього року на Копілаш зачастили вертольоти. Невдовзі з'ясувалося, що туди прилітали люди, які вже купили в місцевого мешканця приватизовану ділянку площею чотири гектари на схилі гори. Селянам покупка видалася дещо дивною: до ділянки навіть під'їзду немає. Буківчанам пояснили, що бізнесмени, які купили чотири гектари, збудують дорогу.
Але скоро виявилося, що невідомий інвестор не тільки сумнівно набув у власність ці чотири гектари, а ще й накинув оком на сам Писаний камінь, який розміщений на землях запасу Буковецької сільської ради. На збори громади 8 травня про плани загадкового інвестора приїхав розповідати чоловік, який назвався "Іваном Петровичем з Тернополя". Він відмовився назвати своє прізвище. «Вам що, паспорт показати?!» - відрізав представник інвестора на цікавість мешканців.
"Іван Петрович" категорично відмовився повідомити селянам не лише прізвище, а й наміри "інвестора" і навіть площу території, яку той просить (?!) у громади в оренду. Мовляв, ще не міряли. То як виходить: ви, громадо, спершу дайте згоду, а скільки сільської землі нам треба, ми вирішуватимем без вас? На запитання, в чому ж полягає інвестиційний проект, "Іван Петрович з Тернополя" пообіцяв, що орендарі... відчистять Писаний камінь від "зеківських написів". До речі, серед автографів, які відпочивальники залишають на скелі, до сьогодні збереглися вибиті підписи «Ольга Кобилянська 1899» та «Василь Стефаник 1899». Також на камені можна побачити знаки, які й сьогодні використовуються у гуцульських орнаментах. Ці символи з'явилися задовго до того, як свої автографи на скелях почали лишати всякі Васі, Колі і Вови.
Ще Іван Петрович "втішив" селян, що ті отримають роботу екскурсоводів та охоронців. Він підтвердив, що вхід на Писаний камінь стане платним. Правда, зазначив, що тільки для "чужих". Але як відрізнятимуть "чужих" від "своїх", селяни так і не збагнули. Зате, як "великодушно" запевнив Іван Петрович, дітям будуть дозволяти і надалі збирати ягоди безплатно. На запитання, що саме інвестор планує будувати біля Писаного каменя, представник відповів: «Нічого, окрім маленького приватного будинку». Невже чотирьох гектарів для цього замало?
Схоже, "дружби" в буківецьких селян з інвесторами не вийшло з самого початку знайомства. Швидше, навпаки. Так, мешканка Буківця пані Ольга Калімбровська днями дізналася, що "інвестори" разом з 4 га без її відома "прикупили" і її приватизовану ділянку. «У лютому Мойсюк Юрій продав свою землю і разом з нею й 70 соток моєї землі, на яку я маю державний акт, - розповідає пані Ольга. - На сході селян цей Іван Петрович сказав, що дав йому п'ять тисяч за ту всю землю». Втім, замість вибачень і виправлення помилки жінка дочекалася від інвесторів... скарги в прокуратуру. Підприємці нахабно вимагають визнати її акт на право власності недійсним. «Виходить, що акти двох людей, які їм погодилися продати землю, були дійсні, а мій - ні», - обурюється жінка. Вона відмовляється віддавати чи продавати свою землю. «Моя земля ціни не має», - каже пані Ольга.
Необізнана влада
Сільський голова Буківця Мирослав Матаржук теж достеменно не знає, хто й для чого насправді хоче орендувати Писаний камінь. Каже, що сам уперше побачив представника інвестора на сході селян. Мовляв, 4 га купив чоловік з Донецька. Але із сільською радою покупець спілкується тільки через посередника з Тернополя. «Щоб не виглядало, що винен голова або депутати, я зібрав схід села. Без згоди громади сільська рада ніяких рішень приймати не буде», - переконує голова.
Практика свідчить, що поява інвестора, та ще й з неабияким апетитом до гірської землі, зазвичай не обходиться без "відмашки" влади. Однак голова Верховинської райдержадміністрації Василь Гондурак запевняє, що нічого не відає про цю справу. «Він (Матаржук - ред.) то сам проводив, сказав, що мені розкаже, і нічого ще не розказував», - відговорюється керівник району. Єдине, що начебто чув Гондурак: купівлею-продажем землі біля Писаного каменя зацікавилася прокуратура. «Я їм сказав: у межах чинного законодавства собі позивайтеся, судіться і робіть», - каже він.
Необізнаність Гондурака виглядає дивною, адже інвестори не щодня з'являються у Верховинському районі, тим паче з претензіями на гектари землі разом із природними пам'ятками. Районна влада мала б бодай поцікавитись, хто і з якою метою скуповує землю біля Писаного каменя і де межа "інвестиційних" апетитів.
Марія ГАВРИЛЮК
17. Ось і писане каміння почало з'являтися. Поки що - під ногами, а не над головою.
18.
19. Діти (забув сказати, що до діда із бабою онук приїхав, "кмітливий Вітьок") завжди і скрізь діти.
20. Я навіть обурився, коли цей непотріб побачив. Усе життя цієї каменюки, на ній, якщо хтось хотів сліди залишити, то написи ВИКАРБОВУВАЛИ. Із усією пошаною руки прикладали. Бо карбування по камінню - неабияка праця и долоні у кров. А ці галімі "лайф-хакери" із фарбою тільки відчуття огиди викликають.
Тьху на них. Балбєси.
А банку цьому - взагалі швидкої насті на весь відділ маркетингу.
21. Пишуть про цей камінь, що на ньому можна знайти ще дохристиянські знаки. Але найстаріший (датований) напис, що я побачив - ось. 1924 рік.
22.
23.
24.
25.
26.
27.
28. Ну і після такого підйому як же чарчину не хильнути? Ми шо, не гуцули, га?
29. Михайло з онуком.
Одне обличчя.
30. Все. Пішли до дому.
Добре погуляли.
31.
32.
33.
34. Га? Шо? Де?
Ну так ось. Це й є ті самі ангари для вертольотів.
А людина на фото - охорона.
35. Не хотілося б у Карпатах цю бридоту бачити. Ніде не хотілося б.
Карпати для людей, а не для "слуг народу".
Розвелося на нашу голову, трясьця їх матерям...
А наступного дня мене забодала лихоманка. Температура, млявість і повний пофігізм. Так. В горах дуже просто відхопити сонячний удар та всі його "чудові" наслідки.
Рецепт лікування - відвар полину та сон.
Отже - четвер проскочив повз мене. А у п'ятницю ми поїхали у Маняву.
Навіщо? Хє-хє... Наступного разу покажу.
Не губимося :)
Прокинулись ми у середу, попили, за сталим звичаєм, кавки вранішньої, та почали потилиці чухати - куди піти, що подивитись?
Чухали-чухали та начухали собі прогулянку на Писаний камінь.
Є така цікавинка на Франківщині. Навіть у Вікі є стаття, хоч і невеличка.
Ну що, поїхали пішли?
1. Про гриби хотів розповісти.
Як збирали. Як збирали тільки білі і як їх було багато, що аж не донести...
Але не розкажу. Бо не було грибів. А коли у суботу дощ пішов і гриби повилазили, то хробаків у тих грибах було більше, ніж саміх грибів.
Отаке от...
2.
3. А ось ожини і афіни було - хоч лусни. Карпатські ягоди - окрема пісня. Не буду її співати...
4.
5. Дорога до Писаного каменю не дуже важка.
Три рази спуститись та чотири піднятись. По дорозі можна мальовничими краєвидами милуватися...
6. Ось ці квітки мене трохи збентежили. Я думав, що вони сухі вже. А якось надвечір побачив, що вони на ніч закриваються, засинаючи.
Диво, та й годі...
7.
8.
9. Цей вже від'їздився, мабуть.
Чому "мабуть"? - бо гуцули непередбачувані створіння. Може це ремонт так виглядає, а через місяць-два буде ця копійчина по горах льотати, тільки курява стовпом та каміння з під колес...
10.
11.
12. Останній крутий підйом. Десь із кілометр нахил близько 60 градусів. Але коріння-сходи дуже допомагають.
13.
14. Ось у цей лісочок нам треба.
15. Михайло Прокоп'юк колись американську журналістку водив горами. Вона зажадала екстріму. Ну він їй і влаштував ночівлю у цій хатинці.
Від вражень дівчина дві доби розмовляти потім не могла...
16. Все. Прийшли. "Охоронна грамота" нам про це повідомила.
Цікаво, що цю землю дехто, не будемо тицяти пальцями, дуже хоче приватизувати. А місцевій громаді навіть пообіцяли, що дітям дозволять безкоштовно (!!!) афіну збирати.
Мешканці розповідали, що будівництво маєтку того "дехто" вже відбулося. Доріг там нема, але "дехту" байдуже. Вони і вертольотами долетять.
А шкандаль був грандіозний (у рамках селищної ради). Передрукую сюди текст з місцевого видання, бо самому набирати ліньки, та й не напишу я краще, ніж місцеві професіонали...
[Хто зазіхнув на Писаний камінь?]Хто зазіхнув на Писаний камінь?
Туристичну перлину Верховинщини - скелю Писаний камінь на горі Копілаш - можуть здати в оренду.
Інвестор з Донецька намагається взяти в оренду територію довкола скелі Писаний камінь у селі Буковець Верховинського району. Оскільки представники "інвестора" відмовляються назвати громаді його прізвище й підприємство, село наповнилося чутками, що мальовничі буківецькі гори начебто привабили сина самого Президента Януковича. Поки селяни губляться у здогадах, анонімний інвестор веде перемовини з громадою та владою села через посередника. У неділю, 8 травня, у Буківці відбувся схід селян, однак мешканцям так і не повідомили, кому й для чого потрібен Писаний камінь.
За легендою, на горі біля Буківця опришківський ватажок Олекса Довбуш закопав золото, срібло та коштовні камені. А щоб ніхто не відкопав, Довбуш відколов від гори Піп Іван велетенську брилу та привалив нею скарби. Так гуцульський фольклор пояснює походження скелі Писаний камінь на горі Копілаш. Кам'яна брила довжиною 80 метрів та висотою до 20, яка знаходиться на висоті 1221 метр над рівнем моря, сьогодні має статус природної пам'ятки місцевого значення. Кажуть, що й Писаним називають цей камінь тому, що опришки обписали його своїми бартками (топірцями).
Біля Писаного каменя завжди багато туристів. До скель зручно підніматися не тільки з Буківця, а й із Верхнього Ясенова, Білоберізки чи Устерік. А в погожу днину можна навіть під'їхати лісовою дорогою. Буківецькі старожили розповідають, що у цьому магічному місці ніколи не били громовиці, не чіплявся блуд та не діяли інші надприродні сили, які часто ґаздують у Карпатах. «Писаний камінь вернув мені сили й здоров'я», - зазначив свого часу Іван Франко. Окрім нього, там побували Михайло Грушевський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник та багато інших відомих діячів української культури.
Схили гори Копілаш навколо Писаного каменя густо поросли чорницями. Улітку для місцевих гуцулів збір ягід та грибів є основним заробітком. Неподалік також знаходиться полонина, куди на літо місцеві жителі віддають пастися худобу. Закономірно, що наміри анонімного інвестора орендувати землі на горі не на жарт схвилювали селян. Люди бояться, що Писаний камінь обгородять і вхід зроблять платним як для туристів, так і місцевих.
Очевидно, саме через ці побоювання на сході селян 8 травня інвестору не вдалося переконати людей у доцільності оренди пам'ятки природи. Однак буковецька громада остерігається, що донецькі бізнесмени приберуть до рук Писаний камінь і без їхньої згоди.
Таємничий інвестор
Що з'явилися охочі приватизувати землі на Копілаші, у селі говорили вже давно. Однак серйозних підстав для хвилювання не було. Однак на початку весни цього року на Копілаш зачастили вертольоти. Невдовзі з'ясувалося, що туди прилітали люди, які вже купили в місцевого мешканця приватизовану ділянку площею чотири гектари на схилі гори. Селянам покупка видалася дещо дивною: до ділянки навіть під'їзду немає. Буківчанам пояснили, що бізнесмени, які купили чотири гектари, збудують дорогу.
Але скоро виявилося, що невідомий інвестор не тільки сумнівно набув у власність ці чотири гектари, а ще й накинув оком на сам Писаний камінь, який розміщений на землях запасу Буковецької сільської ради. На збори громади 8 травня про плани загадкового інвестора приїхав розповідати чоловік, який назвався "Іваном Петровичем з Тернополя". Він відмовився назвати своє прізвище. «Вам що, паспорт показати?!» - відрізав представник інвестора на цікавість мешканців.
"Іван Петрович" категорично відмовився повідомити селянам не лише прізвище, а й наміри "інвестора" і навіть площу території, яку той просить (?!) у громади в оренду. Мовляв, ще не міряли. То як виходить: ви, громадо, спершу дайте згоду, а скільки сільської землі нам треба, ми вирішуватимем без вас? На запитання, в чому ж полягає інвестиційний проект, "Іван Петрович з Тернополя" пообіцяв, що орендарі... відчистять Писаний камінь від "зеківських написів". До речі, серед автографів, які відпочивальники залишають на скелі, до сьогодні збереглися вибиті підписи «Ольга Кобилянська 1899» та «Василь Стефаник 1899». Також на камені можна побачити знаки, які й сьогодні використовуються у гуцульських орнаментах. Ці символи з'явилися задовго до того, як свої автографи на скелях почали лишати всякі Васі, Колі і Вови.
Ще Іван Петрович "втішив" селян, що ті отримають роботу екскурсоводів та охоронців. Він підтвердив, що вхід на Писаний камінь стане платним. Правда, зазначив, що тільки для "чужих". Але як відрізнятимуть "чужих" від "своїх", селяни так і не збагнули. Зате, як "великодушно" запевнив Іван Петрович, дітям будуть дозволяти і надалі збирати ягоди безплатно. На запитання, що саме інвестор планує будувати біля Писаного каменя, представник відповів: «Нічого, окрім маленького приватного будинку». Невже чотирьох гектарів для цього замало?
Схоже, "дружби" в буківецьких селян з інвесторами не вийшло з самого початку знайомства. Швидше, навпаки. Так, мешканка Буківця пані Ольга Калімбровська днями дізналася, що "інвестори" разом з 4 га без її відома "прикупили" і її приватизовану ділянку. «У лютому Мойсюк Юрій продав свою землю і разом з нею й 70 соток моєї землі, на яку я маю державний акт, - розповідає пані Ольга. - На сході селян цей Іван Петрович сказав, що дав йому п'ять тисяч за ту всю землю». Втім, замість вибачень і виправлення помилки жінка дочекалася від інвесторів... скарги в прокуратуру. Підприємці нахабно вимагають визнати її акт на право власності недійсним. «Виходить, що акти двох людей, які їм погодилися продати землю, були дійсні, а мій - ні», - обурюється жінка. Вона відмовляється віддавати чи продавати свою землю. «Моя земля ціни не має», - каже пані Ольга.
Необізнана влада
Сільський голова Буківця Мирослав Матаржук теж достеменно не знає, хто й для чого насправді хоче орендувати Писаний камінь. Каже, що сам уперше побачив представника інвестора на сході селян. Мовляв, 4 га купив чоловік з Донецька. Але із сільською радою покупець спілкується тільки через посередника з Тернополя. «Щоб не виглядало, що винен голова або депутати, я зібрав схід села. Без згоди громади сільська рада ніяких рішень приймати не буде», - переконує голова.
Практика свідчить, що поява інвестора, та ще й з неабияким апетитом до гірської землі, зазвичай не обходиться без "відмашки" влади. Однак голова Верховинської райдержадміністрації Василь Гондурак запевняє, що нічого не відає про цю справу. «Він (Матаржук - ред.) то сам проводив, сказав, що мені розкаже, і нічого ще не розказував», - відговорюється керівник району. Єдине, що начебто чув Гондурак: купівлею-продажем землі біля Писаного каменя зацікавилася прокуратура. «Я їм сказав: у межах чинного законодавства собі позивайтеся, судіться і робіть», - каже він.
Необізнаність Гондурака виглядає дивною, адже інвестори не щодня з'являються у Верховинському районі, тим паче з претензіями на гектари землі разом із природними пам'ятками. Районна влада мала б бодай поцікавитись, хто і з якою метою скуповує землю біля Писаного каменя і де межа "інвестиційних" апетитів.
Марія ГАВРИЛЮК
17. Ось і писане каміння почало з'являтися. Поки що - під ногами, а не над головою.
18.
19. Діти (забув сказати, що до діда із бабою онук приїхав, "кмітливий Вітьок") завжди і скрізь діти.
20. Я навіть обурився, коли цей непотріб побачив. Усе життя цієї каменюки, на ній, якщо хтось хотів сліди залишити, то написи ВИКАРБОВУВАЛИ. Із усією пошаною руки прикладали. Бо карбування по камінню - неабияка праця и долоні у кров. А ці галімі "лайф-хакери" із фарбою тільки відчуття огиди викликають.
Тьху на них. Балбєси.
А банку цьому - взагалі швидкої насті на весь відділ маркетингу.
21. Пишуть про цей камінь, що на ньому можна знайти ще дохристиянські знаки. Але найстаріший (датований) напис, що я побачив - ось. 1924 рік.
22.
23.
24.
25.
26.
27.
28. Ну і після такого підйому як же чарчину не хильнути? Ми шо, не гуцули, га?
29. Михайло з онуком.
Одне обличчя.
30. Все. Пішли до дому.
Добре погуляли.
31.
32.
33.
34. Га? Шо? Де?
Ну так ось. Це й є ті самі ангари для вертольотів.
А людина на фото - охорона.
35. Не хотілося б у Карпатах цю бридоту бачити. Ніде не хотілося б.
Карпати для людей, а не для "слуг народу".
Розвелося на нашу голову, трясьця їх матерям...
А наступного дня мене забодала лихоманка. Температура, млявість і повний пофігізм. Так. В горах дуже просто відхопити сонячний удар та всі його "чудові" наслідки.
Рецепт лікування - відвар полину та сон.
Отже - четвер проскочив повз мене. А у п'ятницю ми поїхали у Маняву.
Навіщо? Хє-хє... Наступного разу покажу.
Не губимося :)