Чи знаєте ви подільську осінь? О, ви не знаєте подільскої осені!
Власне, осінь ця - жовтень минулого року, коли ми їздили у відпустку до Західної України, зокрема до Кам'янця-Подільського. І от що я вам скажу, вельможне панство: якщо ви досі йдете у відпустку влітку, ви таки нічого не розумієте "в колбасных обрезках".
Бо немає нічого кращого від подільскої осені.
І я вам таки зараз це доведу :)
Якщо зазвичай із Кам'янця-Подільського "возять" фотки фортеці, то не розраховуйте, тут фортеці буде небагато. Нате вам одненьку, аби не сумнівалися, що я не брешу))
Трохи більше буде просто міста. Бо воно прегарне, особливо восени.
І трохи ще:
А ще рекомендую завітати до Кам'янець-Подільского ботанічного саду, до якого ми потрапили зовсім випадково (бо ж кількадень вирушали до центру міста повз цю розкіш яскравості, і я, юний натураліст, таки вмовила свою половину туди забігти перед самісіньким від'їздом, "хоч на годинку!").
А там, у ботсаду, таки є на що подивитись. Та ще й восени.
Сад, правду кажучи, невеликий, до того ж трохи запущений. Однак, як на мій смак, це йому лише на користь: тут панує тиша і спокій, жодного туриста крім вас лиш працівники трапляються зрідка. Гуляєш цими розкішними алеями, і просто-таки хочеться читати вслух чи то пушкінське "Унылая пора!", чи то лесине "Красо України, Подолля!"
Гостина починається з оранжереї, яку саме швиденько вкривають, бо днями обіцяно заморозки. На порозі в мене, як у людини, що має давні, тривалі та, сподіваюсь, взаємні почуття до кімнатних рослин, руки затрусилися від захвату. Тож не лякайтеся, фото трохи "тремтять", то вже звиняйте, "такий сорт яблук".
Першою буде бананова пальма. Справжнісінька! Там навіть ще зелені банани висять вгорі!
Далі фінікова, ми її часто стрічаємо по вокзалах-бібліотеках та різних державних установах, де є багато місця. Але порівняно з цією звичайні екземпляри знааачно дрібніші.
Монстера захопила майже всю центральну частину оранжереї. Ось цей-от молодий, а тому порівняно ще не дуже великий "листочок" завдовжки щось сантиметрів з 80, а за площею, мабуть, утроє більший за найбільший листок моєї "домашньої". Боюсь уявляти, яка ж вона тоді "на волі", у звичайних умовах!
Працівники кажуть, ця вже давала плід, вони його з'їли, смачний. Чоловік під'юджує: "А ось наша, коли виросте, тебе й мене з'їсть!"
Ноліна, вона ж "слоняча нога", в нас продається у вазончиках маленькою пальмочкою заввишки сантиметрів 30. А тут впирається "головою" у скляний дах десь на висоті 4 чи 5 метрів.
Ну і її "нога", сантиметрів 40 у обхваті, принаймні те, що видно на поверхні.
Справжнє кавове деревце сховалось.
Там ще багато чого цікавого, але руки трусяться чи то від захвату, чи то від жадібності, боюся, не втримаюсь і від чогось "відламаю гілочку посадити", а чоловік як побачить вдома ще одну рослину, то вижене з дому чи мене, чи когось із "вихованців". Тому розглянувши та "полапавши" все, що тільки можна, швиденько втікаю надвір, до осені в обійми.
Поруч стоять два гінкго білоба, один ще зовсім зелений, а інший вже золотий. Начеб і не родичі зовсім))
Далі на табличці значиться "рододендрон". Невже він хвойний? Чогось була певна, що рододендрони листяні...
А оце, оце... Я навіть не знаю, що це таке, але дуже прикольна штука! Ще й досить велика, майже з мою руку.
Всередині має таке-от насіннячко:
І, підозрюю, "за льотної погоди" поводится, як кульбабка! Мабуть, сміховина, оце б побачити!
Трошки яскравості. Не люблю герань і рожевий колір, але тут вони прекрасні.
Йдемо далі алеями.
Тут притулився кизил. А ще мене дуже вразив ялівець, бо я його до цього часу жодного разу "живцем" не бачила. Ба, я навіть коли впритул підійшла, була певна, що воно хвойне і ці "голочки" жорсткі! Аж узяла до рук - а воно м'якеньке, як листячко, і ще жовті ягідки має знизу.
Поруч відкривається вид на галявину. Ов-ов-ов, а що воно там таке збоку?!
Оте, жовте?! Воно ж хвойне, як ялинка?! Оце даєш, оце тобі "зимой и летом одним цветом"!
По інший бік галявини стоїть магнолія
Але я поспішаю до того, що жовтіється. Щось мені підказує...
Точно! Це модрина (російською "лиственница"), єдине хвойне дерево, що восени жовтіє і скидає "листя"! Красунечка!
А неподалік стоїть обліпиха. Ох і розкіш!
Знаходимо дві окремі ділянки квітів, однорічники і дворічники. Але на цей час більшість уже відцвітає, лишилось небагато.
Проходимо у гущавину. А що це стрекоче над головою? Височееенько, але я її таки "впіймала"
А під ногами знайшлася дивна суничина, цілком кругла із смішними "зачіпками". Я її потім навіть спробувала з цікавості. Несмачна))
Тут у нас трапилася приключка. Ми за якийсь час розділилися і пішли окремими доріжками, аби в центрі біля ставка зустрітися. Доходжу до ставка...
Чую, чоловік з іншого боку гукає: "Лови! На тебе біжить!"
І просто по доріжці до мене скаче вгодована білка!
Я настільки розгубилася (ні, ну справді, хіба на вас щодня нападають білки?), що й фотоаппарат навести не встигла. Тож білка проскакала мимо і швиденько втекла за обліпиху.
Ну давайте хоч ставок покажу.
Доходимо кінця саду. А оце дерево справа, що вже скинуло листя, таки справді, в реальності, сизувато-бузкового кольору. 0_о
Глянути б, як воно весною виглядає...
Фоткаємо ще яскраві молоденькі клени (здається, клен ясенелистий) і все, збиратися додому.
Розвертаємося назад, тиша, спокій, чути, як падає листя, і раптом...
Стрекіт, вереск, галай-лай, ціла тобі дискотека: трое білок ганяють одна за одною, наче коні! Чисто тобі школярі на перерві!
Побачивши нас, завмерли, впіймані на гарячому. Тож декого навіть вдалось сфотографувати.
На цьому все. Наостанок ще додам, що вхід до саду коштує цілковито смішних 4 гривні, та й аби їх комусь дати, треба ще таки пошукати, кому :)
Мила жіночка, що за кілька хвилин таки знайшлась у будівлі адміністрації, спитала: "Ви з дитиною? Дитячий дешевший" ("дитина" знадвору глипнула похмуро - це вона на що тут натякає, мовляв?).
Фотоаппарат проходить задарма і, здається, якби я тягнула за собою цілий танк, сплачувати додатково за нього все одно б не довелось.
Коротше, якщо ви цього року ще досі не були у відпустці або не все відгуляли - думайте та чухайтесь швидше, жовтень уже ондечки, чоботом докинути можна ;)
Бо немає нічого кращого від подільскої осені.
І я вам таки зараз це доведу :)
Якщо зазвичай із Кам'янця-Подільського "возять" фотки фортеці, то не розраховуйте, тут фортеці буде небагато. Нате вам одненьку, аби не сумнівалися, що я не брешу))
Трохи більше буде просто міста. Бо воно прегарне, особливо восени.
І трохи ще:
А ще рекомендую завітати до Кам'янець-Подільского ботанічного саду, до якого ми потрапили зовсім випадково (бо ж кількадень вирушали до центру міста повз цю розкіш яскравості, і я, юний натураліст, таки вмовила свою половину туди забігти перед самісіньким від'їздом, "хоч на годинку!").
А там, у ботсаду, таки є на що подивитись. Та ще й восени.
Сад, правду кажучи, невеликий, до того ж трохи запущений. Однак, як на мій смак, це йому лише на користь: тут панує тиша і спокій, жодного туриста крім вас лиш працівники трапляються зрідка. Гуляєш цими розкішними алеями, і просто-таки хочеться читати вслух чи то пушкінське "Унылая пора!", чи то лесине "Красо України, Подолля!"
Гостина починається з оранжереї, яку саме швиденько вкривають, бо днями обіцяно заморозки. На порозі в мене, як у людини, що має давні, тривалі та, сподіваюсь, взаємні почуття до кімнатних рослин, руки затрусилися від захвату. Тож не лякайтеся, фото трохи "тремтять", то вже звиняйте, "такий сорт яблук".
Першою буде бананова пальма. Справжнісінька! Там навіть ще зелені банани висять вгорі!
Далі фінікова, ми її часто стрічаємо по вокзалах-бібліотеках та різних державних установах, де є багато місця. Але порівняно з цією звичайні екземпляри знааачно дрібніші.
Монстера захопила майже всю центральну частину оранжереї. Ось цей-от молодий, а тому порівняно ще не дуже великий "листочок" завдовжки щось сантиметрів з 80, а за площею, мабуть, утроє більший за найбільший листок моєї "домашньої". Боюсь уявляти, яка ж вона тоді "на волі", у звичайних умовах!
Працівники кажуть, ця вже давала плід, вони його з'їли, смачний. Чоловік під'юджує: "А ось наша, коли виросте, тебе й мене з'їсть!"
Ноліна, вона ж "слоняча нога", в нас продається у вазончиках маленькою пальмочкою заввишки сантиметрів 30. А тут впирається "головою" у скляний дах десь на висоті 4 чи 5 метрів.
Ну і її "нога", сантиметрів 40 у обхваті, принаймні те, що видно на поверхні.
Справжнє кавове деревце сховалось.
Там ще багато чого цікавого, але руки трусяться чи то від захвату, чи то від жадібності, боюся, не втримаюсь і від чогось "відламаю гілочку посадити", а чоловік як побачить вдома ще одну рослину, то вижене з дому чи мене, чи когось із "вихованців". Тому розглянувши та "полапавши" все, що тільки можна, швиденько втікаю надвір, до осені в обійми.
Поруч стоять два гінкго білоба, один ще зовсім зелений, а інший вже золотий. Начеб і не родичі зовсім))
Далі на табличці значиться "рододендрон". Невже він хвойний? Чогось була певна, що рододендрони листяні...
А оце, оце... Я навіть не знаю, що це таке, але дуже прикольна штука! Ще й досить велика, майже з мою руку.
Всередині має таке-от насіннячко:
І, підозрюю, "за льотної погоди" поводится, як кульбабка! Мабуть, сміховина, оце б побачити!
Трошки яскравості. Не люблю герань і рожевий колір, але тут вони прекрасні.
Йдемо далі алеями.
Тут притулився кизил. А ще мене дуже вразив ялівець, бо я його до цього часу жодного разу "живцем" не бачила. Ба, я навіть коли впритул підійшла, була певна, що воно хвойне і ці "голочки" жорсткі! Аж узяла до рук - а воно м'якеньке, як листячко, і ще жовті ягідки має знизу.
Поруч відкривається вид на галявину. Ов-ов-ов, а що воно там таке збоку?!
Оте, жовте?! Воно ж хвойне, як ялинка?! Оце даєш, оце тобі "зимой и летом одним цветом"!
По інший бік галявини стоїть магнолія
Але я поспішаю до того, що жовтіється. Щось мені підказує...
Точно! Це модрина (російською "лиственница"), єдине хвойне дерево, що восени жовтіє і скидає "листя"! Красунечка!
А неподалік стоїть обліпиха. Ох і розкіш!
Знаходимо дві окремі ділянки квітів, однорічники і дворічники. Але на цей час більшість уже відцвітає, лишилось небагато.
Проходимо у гущавину. А що це стрекоче над головою? Височееенько, але я її таки "впіймала"
А під ногами знайшлася дивна суничина, цілком кругла із смішними "зачіпками". Я її потім навіть спробувала з цікавості. Несмачна))
Тут у нас трапилася приключка. Ми за якийсь час розділилися і пішли окремими доріжками, аби в центрі біля ставка зустрітися. Доходжу до ставка...
Чую, чоловік з іншого боку гукає: "Лови! На тебе біжить!"
І просто по доріжці до мене скаче вгодована білка!
Я настільки розгубилася (ні, ну справді, хіба на вас щодня нападають білки?), що й фотоаппарат навести не встигла. Тож білка проскакала мимо і швиденько втекла за обліпиху.
Ну давайте хоч ставок покажу.
Доходимо кінця саду. А оце дерево справа, що вже скинуло листя, таки справді, в реальності, сизувато-бузкового кольору. 0_о
Глянути б, як воно весною виглядає...
Фоткаємо ще яскраві молоденькі клени (здається, клен ясенелистий) і все, збиратися додому.
Розвертаємося назад, тиша, спокій, чути, як падає листя, і раптом...
Стрекіт, вереск, галай-лай, ціла тобі дискотека: трое білок ганяють одна за одною, наче коні! Чисто тобі школярі на перерві!
Побачивши нас, завмерли, впіймані на гарячому. Тож декого навіть вдалось сфотографувати.
На цьому все. Наостанок ще додам, що вхід до саду коштує цілковито смішних 4 гривні, та й аби їх комусь дати, треба ще таки пошукати, кому :)
Мила жіночка, що за кілька хвилин таки знайшлась у будівлі адміністрації, спитала: "Ви з дитиною? Дитячий дешевший" ("дитина" знадвору глипнула похмуро - це вона на що тут натякає, мовляв?).
Фотоаппарат проходить задарма і, здається, якби я тягнула за собою цілий танк, сплачувати додатково за нього все одно б не довелось.
Коротше, якщо ви цього року ще досі не були у відпустці або не все відгуляли - думайте та чухайтесь швидше, жовтень уже ондечки, чоботом докинути можна ;)