вигадати важливу ніч
колись мене попросили вигадати одну важливу ніч. але потім не знайшли на це фінансування :)
Висока гірка, складена зі старих українських скринь для одягу. На горі - щось типу трону. Величне і примарне. На троні сидить не менш величний і не менш примарний пан Калитинський. Він є господарем свята і водночас уособлює собою час - минуле, теперішнє і майбутнє.
Унизу, в межах гірки, бачимо всілякі "місця для сидіння" - витончені плетені лавочки, грубі лави, просто великі подушки, качелі у вигляді великих шин від вантажівок тощо тощо. На підлозі постелено кілька килимів.
Грає спокійна, але не "засинальна" музика. Бажано, щоб це були не суто народні інструменти. Можна використати баян, електрогітару тощо. І пан Калитинський починає "створювати ніч". Він запалює неонові сині українські візерунки, що починаються майже над його головою і простягаються в усі боки. Далі кидає сніг - шматки білих тканини: лляної та шовкової.
Незважаючи на музику, навколо тихо і не помітно жодного руху. Відтак пан Калитинський заходиться збирати навколо себе учасників свята. Він запалює маленьку свічечку-таблетку, кладе її у якусь невелику скляну посудинку, причіплену до мотузки і "відрускає в небо". Таким чином з кожною свічечкою внизу з'являється по одному учаснику: 5-6 дівчат і 4 хлопців. Їх одяг не мав би бути народним, але й не повсякденним. Бажано взагалі, щоб кожен учасник мав ексклюзивне вбрання, що відповідало б певним "хрестоматійним" відрізкам історії: чеховська дівчина, жінка у стилі Мерелін, диско-дівчина, хлопець у тельняшці тощо. І ще одне бажано: щоб на всьому цьому ексклюзивному вбранні були таки народні елементи.
Учасники свята розміщуються на місцях для сидіння. Вони, можливо, переговорюються, але про що саме, не чути.
Як завершення творення ночі пан Калитинський запускає в небо місяць. Так само, як зірки, він відпускає велику калиту, почіплену на мотузок.
За давніми повір'ями, калита символізувала собою повний місяць. А ворожити, бешкетувати і святкувати краще під час ростучого місяця. З цієї нагоди калиту з'їдали. А боротися з калитою (чи ще з "королем") мали юнаки, що заїжджали до хати на імпровізованому вороному коні. Той юнак, якому вдасться вкусити калити, вважався найкращим. Однак зазвичай калиту не міг вкусити ніхто. Бо ніхто не може сперечатися з силами природи. Відтак після невдалих спроб усіх учасників пан Калитинський вже сам опускав калиту.
Отже, учасники свята заворожені повним місяцем, їм хотілося б дістати до нього, вони намагаються щось вигадати, стають один одному на плечі, простягають руки, однак у них нічого не виходить. Пан Калитинський тільки посилює їх бажання то опускаючи, то піднімаючи калиту
Відтак з темного закутка четверо хлопців вивохять величезного дерв'яного коня, покритого чорною стканиною (майже троянського). На цьому вороному коні сидить хлопець-красень. Замість верхньої частини одягу у нього боді-арт у вигляді вишиванки. Він (боді-арт) світиться на ультрафіолеті. З усього видно, що з висоти свого коня юнак зможе дістати до калити.
Однак пан Калитинський зачинає кривити перед молодиком смішні пики, вдавати з себе різних тварин тощо. Юнак не витримує і заливається щирим голосним сміхом. Тож він з допомогою чотирьох хлопців падає з коня і дівчата обмазують його і його боді-арт сажею.
Уся ця весела катавасія перетворюється на малюнок сонця, викладений з людей. Юнак лежить калачиком, а інші учасники - головами до юнака, утворюючи собою промені.
Пан Калитинський вже тоді опускає калиту і учасники її весело з'їдають. Тим часом на небі з'являється молодий ростучий місяць, на якого пан Калитинський запрошує юнака-красеня. Парубок катається на ростучому місяці, як на качелі, час від часу підсвічуючи те, що відбувається внизу великим ліхтарем.
У процесі поїдання калити змінюються кольори візерунків на небі - з синього на червоний. Можна ворожити.
Дівчата внизу дістають звідкись воду, пшеницю, папір і інше, що потрібно для ворожіння. А хлопець, що грає роль молодого місяця, знімає з коня чорну тканину. Під нею виявляється тільки корпус коня, а замість тулоба - три великі рамки від дзеркал. Навколо тих рамок і на них - багато свічок. Бажано, щоб було кілька величезних.
Дівчата весело запалюють свічки, хлопці натомість стоять осторонь і за всім цим спостерігають. Вони знаходять поза простором, який використовують дівчата для ворожіння. Троє дівчат сідають перед дзеркалом і, нашіптуючи щось незрозуміле, починають ворожити.
Відтак пан Калитинський випускає з трьох нижніх скринь трьох інших хлопців-красенів. Вони ідуть з іншого боку дзеркал синхронно і при цьому поводять гордо, наче "цибаті півні". Їм можна навіть зробити великі розкішні хвости. На шиях у цих парубків - тоненькі нашийники, мотузки від яких ведуть до рук пана Калитинського, що він слідкує за тим, аби дівчата тільки глянули на своїх суджених.
Коли хлопці доходять до рамок, починається гра в "дзеркало".
Тим часом інші дівчата та інші хлопці опускають три стіни, зроблені з білого льону. Таким чином утворюється наче кімнатка. Коли пан Калитинський відкликає своїх красенів, вони ховаються назад до скринь.
Хлопці і дівчата розподіляються - дівчата заходять до кімнатки і зачиняють за собою четверту стіну, хлопці лишаються назовні. Усередині кімнатки вмикається світло, тому видно тіні і можна здогадуватися, чим там займаються.
Натомість хлопці починають бешкетувати: зшивають грубими нитками кути кімнати, а внизу прибивають стіни цвяхами до підлоги.
Дівчата відтак починають лякатися, однак парубки не вщухають - вони макають руки у фарбі і розмазують її по стінах. Тут можна використати момент дотиків.
Коли енергія цієї гри розвинена до краю, пан Калитинський вимикає зірки, подає парубкові-місяцю знак спускатися на землю, "вмикає день". Від містики і в'язкого відчуття чогось несправжнього нічого не лишається. Хлопці забирають залишки свята і, викочуючи коня, зникають, дівчата тим часом вибираються зі своєї кімнатки і з веселим жіночим вереском починають бігти за хлопцями, ті втікають.
Лишається тільки пан Калитинський. Він спускається з трону, уже внизу заводить невеликого годинника, лишає його десь посередині і також іде. Чути, як цьокає годинник.
Висока гірка, складена зі старих українських скринь для одягу. На горі - щось типу трону. Величне і примарне. На троні сидить не менш величний і не менш примарний пан Калитинський. Він є господарем свята і водночас уособлює собою час - минуле, теперішнє і майбутнє.
Унизу, в межах гірки, бачимо всілякі "місця для сидіння" - витончені плетені лавочки, грубі лави, просто великі подушки, качелі у вигляді великих шин від вантажівок тощо тощо. На підлозі постелено кілька килимів.
Грає спокійна, але не "засинальна" музика. Бажано, щоб це були не суто народні інструменти. Можна використати баян, електрогітару тощо. І пан Калитинський починає "створювати ніч". Він запалює неонові сині українські візерунки, що починаються майже над його головою і простягаються в усі боки. Далі кидає сніг - шматки білих тканини: лляної та шовкової.
Незважаючи на музику, навколо тихо і не помітно жодного руху. Відтак пан Калитинський заходиться збирати навколо себе учасників свята. Він запалює маленьку свічечку-таблетку, кладе її у якусь невелику скляну посудинку, причіплену до мотузки і "відрускає в небо". Таким чином з кожною свічечкою внизу з'являється по одному учаснику: 5-6 дівчат і 4 хлопців. Їх одяг не мав би бути народним, але й не повсякденним. Бажано взагалі, щоб кожен учасник мав ексклюзивне вбрання, що відповідало б певним "хрестоматійним" відрізкам історії: чеховська дівчина, жінка у стилі Мерелін, диско-дівчина, хлопець у тельняшці тощо. І ще одне бажано: щоб на всьому цьому ексклюзивному вбранні були таки народні елементи.
Учасники свята розміщуються на місцях для сидіння. Вони, можливо, переговорюються, але про що саме, не чути.
Як завершення творення ночі пан Калитинський запускає в небо місяць. Так само, як зірки, він відпускає велику калиту, почіплену на мотузок.
За давніми повір'ями, калита символізувала собою повний місяць. А ворожити, бешкетувати і святкувати краще під час ростучого місяця. З цієї нагоди калиту з'їдали. А боротися з калитою (чи ще з "королем") мали юнаки, що заїжджали до хати на імпровізованому вороному коні. Той юнак, якому вдасться вкусити калити, вважався найкращим. Однак зазвичай калиту не міг вкусити ніхто. Бо ніхто не може сперечатися з силами природи. Відтак після невдалих спроб усіх учасників пан Калитинський вже сам опускав калиту.
Отже, учасники свята заворожені повним місяцем, їм хотілося б дістати до нього, вони намагаються щось вигадати, стають один одному на плечі, простягають руки, однак у них нічого не виходить. Пан Калитинський тільки посилює їх бажання то опускаючи, то піднімаючи калиту
Відтак з темного закутка четверо хлопців вивохять величезного дерв'яного коня, покритого чорною стканиною (майже троянського). На цьому вороному коні сидить хлопець-красень. Замість верхньої частини одягу у нього боді-арт у вигляді вишиванки. Він (боді-арт) світиться на ультрафіолеті. З усього видно, що з висоти свого коня юнак зможе дістати до калити.
Однак пан Калитинський зачинає кривити перед молодиком смішні пики, вдавати з себе різних тварин тощо. Юнак не витримує і заливається щирим голосним сміхом. Тож він з допомогою чотирьох хлопців падає з коня і дівчата обмазують його і його боді-арт сажею.
Уся ця весела катавасія перетворюється на малюнок сонця, викладений з людей. Юнак лежить калачиком, а інші учасники - головами до юнака, утворюючи собою промені.
Пан Калитинський вже тоді опускає калиту і учасники її весело з'їдають. Тим часом на небі з'являється молодий ростучий місяць, на якого пан Калитинський запрошує юнака-красеня. Парубок катається на ростучому місяці, як на качелі, час від часу підсвічуючи те, що відбувається внизу великим ліхтарем.
У процесі поїдання калити змінюються кольори візерунків на небі - з синього на червоний. Можна ворожити.
Дівчата внизу дістають звідкись воду, пшеницю, папір і інше, що потрібно для ворожіння. А хлопець, що грає роль молодого місяця, знімає з коня чорну тканину. Під нею виявляється тільки корпус коня, а замість тулоба - три великі рамки від дзеркал. Навколо тих рамок і на них - багато свічок. Бажано, щоб було кілька величезних.
Дівчата весело запалюють свічки, хлопці натомість стоять осторонь і за всім цим спостерігають. Вони знаходять поза простором, який використовують дівчата для ворожіння. Троє дівчат сідають перед дзеркалом і, нашіптуючи щось незрозуміле, починають ворожити.
Відтак пан Калитинський випускає з трьох нижніх скринь трьох інших хлопців-красенів. Вони ідуть з іншого боку дзеркал синхронно і при цьому поводять гордо, наче "цибаті півні". Їм можна навіть зробити великі розкішні хвости. На шиях у цих парубків - тоненькі нашийники, мотузки від яких ведуть до рук пана Калитинського, що він слідкує за тим, аби дівчата тільки глянули на своїх суджених.
Коли хлопці доходять до рамок, починається гра в "дзеркало".
Тим часом інші дівчата та інші хлопці опускають три стіни, зроблені з білого льону. Таким чином утворюється наче кімнатка. Коли пан Калитинський відкликає своїх красенів, вони ховаються назад до скринь.
Хлопці і дівчата розподіляються - дівчата заходять до кімнатки і зачиняють за собою четверту стіну, хлопці лишаються назовні. Усередині кімнатки вмикається світло, тому видно тіні і можна здогадуватися, чим там займаються.
Натомість хлопці починають бешкетувати: зшивають грубими нитками кути кімнати, а внизу прибивають стіни цвяхами до підлоги.
Дівчата відтак починають лякатися, однак парубки не вщухають - вони макають руки у фарбі і розмазують її по стінах. Тут можна використати момент дотиків.
Коли енергія цієї гри розвинена до краю, пан Калитинський вимикає зірки, подає парубкові-місяцю знак спускатися на землю, "вмикає день". Від містики і в'язкого відчуття чогось несправжнього нічого не лишається. Хлопці забирають залишки свята і, викочуючи коня, зникають, дівчата тим часом вибираються зі своєї кімнатки і з веселим жіночим вереском починають бігти за хлопцями, ті втікають.
Лишається тільки пан Калитинський. Він спускається з трону, уже внизу заводить невеликого годинника, лишає його десь посередині і також іде. Чути, як цьокає годинник.