У пошуках самотньої Чорногори (Заросляк - Шпиці - під Данціжем - Говерла)
Наближалось день народження Ж., а Ж. ніколи не був на Говерлі, тому ідея відвідати цю вершину йому сподобалась. З іншого боку - я досі нормально не потестувала своє нове спорядження, яке надали мені для блогу кілька компаній-виробників. Тож Ж. запропонував заночувати десь на хребті, щоб вбити одним пострілом кількох зайців. А щоб шлях до найвищої точки України не видався коротким та нудним, я вирішила трішки збільшити маршрут.
Мені припав варіант прогулятись від Заросляка до Шпиць повз Малу та Велику Маришевські, заночувати біля Несамовитого, а наступного ранку підійнятись на хребет та пробігтись до Говерли. Загалом виходило біля 20 км з мальовничими краєвидами за 1,5 дні у гарній компанії Ж., наших собак та Павла, який напередодні вирішив долучитись до цієї прогулянки.
Якщо Ви вирушаєте власною автівкою зі Львова у напрямку Чорногірського хребта, то виїжджати варто раніше, ну хоча б о 7 ранку. У нас же, все навпаки. Рішення приймаються спонтанно, рюкзаки збираються о 12 ночі, а їжа купується на виїзді о 10 ранку. Чи варто казати, що на Заросляку ми були біля 15?
На початку маршруту ми ще й встигли трішки заблукати лісом, хоча це компенсувалось гарними пейзажами.
О 16 ми нарешті вийшли на стежку та почали підйом.
Погода змінювалось: то хмарилось, то знову виходило сонечко, від чого ставало гаряче.
Перед стрімким підйомом стежка повела нас невеликою річкою.
Після підйому усім потрібна була пауза :)
Десь обабіч лишилась Мала Маришевська, а ми вийшли на велику галявину з виглядом на Чорногірські верхівки.
Собаки були в захваті :)
Досить швидко ми минули ліс із джерелом і неподалік від Великої Маришевської звернули на підйом до Шпиць.
Йшлось легко, на годиннику було по 6.
А погода стрімко змінювалась. Сонце затуляли хмари.
Врешті ми вийшли на Шпиці, де погода нам зробила подарунок, показавши краєвиди на кілька хвилин.
Опісля хребет затягнуло хмарами до наступного ранку.
Нічого не видно
Здійнявся легкий вітер. Стало прохолодно, вартувало йти далі.
Молоко, але хоч дещо ми побачили.
Повітря стало настільки вологим, що ми непомітно змокли. Будь-який звук моментально глушився, тож довкола стояла ідеальна тиша.
Ми швидко минули шлях від Шпиць до Несамовитого. Вже неподалік від озера ми почули численні голоси з хмари. Наблизившись до місця ночівлі, зупинятись тут зовсім не захотілось. Купа людей у не зовсім тверезому стані, горлання, вогнища, буууу. Мені ж хотілось природи, гір, тиші.
Поглянувши на карту, я зрозуміла, що зовсім близько є озеро "Під Данціжем", а біля нього й джерело. Маршрут можна скоригувати та зранку піти не хребтом, а траверсом Пожижевської. Та й навряд чи під Данціжем мало б бути стільки людей, як тут. Усі погодились з ходом моїх думок і ми рушили до нової зупинки.
До місця ночівлі ми дійшли якраз тоді, коли геть стемніло. Тут вже розмістилась одна групка людей, однак окрім них більше туристів не було. Вони порадили місце для намету, мовляв, навколо багато болота. Ми ще трішки потинялись у пошуках альтернативи, однак бажання їсти і лягати спати перемогло, тож ми розмістились біля наших сусідів.
-А у Вас есть гарилка? - запитали несподівано наші російськомовні сусіди
- Ні
- А Вам дать?
- ?????
Виявилось, що туристи пропонували нам пальник :)
Ж. казав, що хоче зустріти світанок на горі, тож будильник поставили на 5 ранку. О 5 прокинулась я одна. Визирнула з намету, повз гори плила хмара, за хребтом ставало сонце, виглядало заворожуюче. Був шанс, що, вийшовши на хребет, ми могли опинитись понад небом і ця думка заряджала рухатись вперед.
Повернувшись в намет, спробувала розбудити Ж., попросила хоча б визирнути і зрозуміти чи хоче він бачити світанок чи спати далі. Ж. визирнув і сказав, що небо затягнуло хмарами. Я йому повірила і ми лягли далі спати :)
До речі, у цій мандрівці я протестувала свій новий самонадувний килимок марки Кемпінг, моделі XC-2. Не знаю, чи це якась особлива енергетика цього місця, чи уся річ у новому килимку, але я давно так добре не висипалась. Мені було надзвичайно м'яко та комфортно. Більш детально про цей килимок я розповім у наступному записі, а наразі маєте його тизер :)
Остаточно ми прокинулись вже біля 8. Наші сусіди якраз збирались йти геть. Хмари зникли, небо було чисте.
Ми нарешті побачили озеро, біля якого зупинились.
Поснідали, зібрались, собаки нагасались і накупались, а ми рушили далі.
От яка думка мене не полишала - Чорногора красива, однак люди роблять її непривабливою. Де б ми не йшли, усюди знаходилось сміття. Собаки постійно діставали з кущів якісь відходи і гниль. І то було в кращому випадку. Це трохи нервувало.
Однак не будемо про сумне. Від озера під Данціжем до самого Брескула ми не зустріли ані душі.
Хоча може й не дивно, стежка тут непроста. Шлях починається із жерепу.
Тут вартує бути уважним. Окрім коцок на руках і ногах, шлях крізь жереп трохи виснажує.
Потім стежка змінюється галявинами, джерелами і знову жерепом.
Сьогодні видимість хороша.
Ось звідти ми прийшли.
А далі на нас чекає траверс Пожижевської.
А потім підйом на Брескул. Тут ми робимо паузу для селфі :)
Собаки люблять скакати у високій траві. У Львові її вже усю покосили, а тут її вдосталь.
На Брескулі ми зустрічаємо групи туристів. Хтось іде до Говерли, хтось навпаки.
Ось вона, наша мета. Зі сторони виглядає ще гарно.
Долучаємось до колійки людей і десь за пів годинки дістаємось до найвищої точки України. Тут натовпи. Хтось хоче сфотографуватись з собаками, хтось спішить висловити свою думку про чотирилапих, а мені хочеться втекти звідси якнайшвидше. Цікаво, коли тут буває геть пусто?
Ми помилились з маршрутом спуску і пішли довшим шляхом, який виявився нудним-нудним. Зате тут можна було послухати байки новоспечених туристів. Особливо тішили двоє хлопчин, які йшли паралельно з нами, та розповідали одне одному історії про те, як знайшли якісь мега екстремальні скелі на Шипоті і дерлись там без страхування на чотирьох кінцівках.
Зрештою, ми дістались до Заросляка. Маршрут завершено, галочку поставлено, а мені, чомусь, хочеться осінніх Карпат. З їхньою самотністю, багряними кольорами і прохолодним подихом. Що ж, залишилось чекати недовго.
п.с.
трек маршрута
Мені припав варіант прогулятись від Заросляка до Шпиць повз Малу та Велику Маришевські, заночувати біля Несамовитого, а наступного ранку підійнятись на хребет та пробігтись до Говерли. Загалом виходило біля 20 км з мальовничими краєвидами за 1,5 дні у гарній компанії Ж., наших собак та Павла, який напередодні вирішив долучитись до цієї прогулянки.
Якщо Ви вирушаєте власною автівкою зі Львова у напрямку Чорногірського хребта, то виїжджати варто раніше, ну хоча б о 7 ранку. У нас же, все навпаки. Рішення приймаються спонтанно, рюкзаки збираються о 12 ночі, а їжа купується на виїзді о 10 ранку. Чи варто казати, що на Заросляку ми були біля 15?
На початку маршруту ми ще й встигли трішки заблукати лісом, хоча це компенсувалось гарними пейзажами.
О 16 ми нарешті вийшли на стежку та почали підйом.
Погода змінювалось: то хмарилось, то знову виходило сонечко, від чого ставало гаряче.
Перед стрімким підйомом стежка повела нас невеликою річкою.
Після підйому усім потрібна була пауза :)
Десь обабіч лишилась Мала Маришевська, а ми вийшли на велику галявину з виглядом на Чорногірські верхівки.
Собаки були в захваті :)
Досить швидко ми минули ліс із джерелом і неподалік від Великої Маришевської звернули на підйом до Шпиць.
Йшлось легко, на годиннику було по 6.
А погода стрімко змінювалась. Сонце затуляли хмари.
Врешті ми вийшли на Шпиці, де погода нам зробила подарунок, показавши краєвиди на кілька хвилин.
Опісля хребет затягнуло хмарами до наступного ранку.
Нічого не видно
Здійнявся легкий вітер. Стало прохолодно, вартувало йти далі.
Молоко, але хоч дещо ми побачили.
Повітря стало настільки вологим, що ми непомітно змокли. Будь-який звук моментально глушився, тож довкола стояла ідеальна тиша.
Ми швидко минули шлях від Шпиць до Несамовитого. Вже неподалік від озера ми почули численні голоси з хмари. Наблизившись до місця ночівлі, зупинятись тут зовсім не захотілось. Купа людей у не зовсім тверезому стані, горлання, вогнища, буууу. Мені ж хотілось природи, гір, тиші.
Поглянувши на карту, я зрозуміла, що зовсім близько є озеро "Під Данціжем", а біля нього й джерело. Маршрут можна скоригувати та зранку піти не хребтом, а траверсом Пожижевської. Та й навряд чи під Данціжем мало б бути стільки людей, як тут. Усі погодились з ходом моїх думок і ми рушили до нової зупинки.
До місця ночівлі ми дійшли якраз тоді, коли геть стемніло. Тут вже розмістилась одна групка людей, однак окрім них більше туристів не було. Вони порадили місце для намету, мовляв, навколо багато болота. Ми ще трішки потинялись у пошуках альтернативи, однак бажання їсти і лягати спати перемогло, тож ми розмістились біля наших сусідів.
-А у Вас есть гарилка? - запитали несподівано наші російськомовні сусіди
- Ні
- А Вам дать?
- ?????
Виявилось, що туристи пропонували нам пальник :)
Ж. казав, що хоче зустріти світанок на горі, тож будильник поставили на 5 ранку. О 5 прокинулась я одна. Визирнула з намету, повз гори плила хмара, за хребтом ставало сонце, виглядало заворожуюче. Був шанс, що, вийшовши на хребет, ми могли опинитись понад небом і ця думка заряджала рухатись вперед.
Повернувшись в намет, спробувала розбудити Ж., попросила хоча б визирнути і зрозуміти чи хоче він бачити світанок чи спати далі. Ж. визирнув і сказав, що небо затягнуло хмарами. Я йому повірила і ми лягли далі спати :)
До речі, у цій мандрівці я протестувала свій новий самонадувний килимок марки Кемпінг, моделі XC-2. Не знаю, чи це якась особлива енергетика цього місця, чи уся річ у новому килимку, але я давно так добре не висипалась. Мені було надзвичайно м'яко та комфортно. Більш детально про цей килимок я розповім у наступному записі, а наразі маєте його тизер :)
Остаточно ми прокинулись вже біля 8. Наші сусіди якраз збирались йти геть. Хмари зникли, небо було чисте.
Ми нарешті побачили озеро, біля якого зупинились.
Поснідали, зібрались, собаки нагасались і накупались, а ми рушили далі.
От яка думка мене не полишала - Чорногора красива, однак люди роблять її непривабливою. Де б ми не йшли, усюди знаходилось сміття. Собаки постійно діставали з кущів якісь відходи і гниль. І то було в кращому випадку. Це трохи нервувало.
Однак не будемо про сумне. Від озера під Данціжем до самого Брескула ми не зустріли ані душі.
Хоча може й не дивно, стежка тут непроста. Шлях починається із жерепу.
Тут вартує бути уважним. Окрім коцок на руках і ногах, шлях крізь жереп трохи виснажує.
Потім стежка змінюється галявинами, джерелами і знову жерепом.
Сьогодні видимість хороша.
Ось звідти ми прийшли.
А далі на нас чекає траверс Пожижевської.
А потім підйом на Брескул. Тут ми робимо паузу для селфі :)
Собаки люблять скакати у високій траві. У Львові її вже усю покосили, а тут її вдосталь.
На Брескулі ми зустрічаємо групи туристів. Хтось іде до Говерли, хтось навпаки.
Ось вона, наша мета. Зі сторони виглядає ще гарно.
Долучаємось до колійки людей і десь за пів годинки дістаємось до найвищої точки України. Тут натовпи. Хтось хоче сфотографуватись з собаками, хтось спішить висловити свою думку про чотирилапих, а мені хочеться втекти звідси якнайшвидше. Цікаво, коли тут буває геть пусто?
Ми помилились з маршрутом спуску і пішли довшим шляхом, який виявився нудним-нудним. Зате тут можна було послухати байки новоспечених туристів. Особливо тішили двоє хлопчин, які йшли паралельно з нами, та розповідали одне одному історії про те, як знайшли якісь мега екстремальні скелі на Шипоті і дерлись там без страхування на чотирьох кінцівках.
Зрештою, ми дістались до Заросляка. Маршрут завершено, галочку поставлено, а мені, чомусь, хочеться осінніх Карпат. З їхньою самотністю, багряними кольорами і прохолодним подихом. Що ж, залишилось чекати недовго.
п.с.
трек маршрута