Зимово-весняна Лопата
Здається, на Лопату можна ходити вічно :) І кожного разу вона буде різною. Я, чесно кажучи, вже й не знаю, яка це була за рахунком прогулянка на цю гору, але те, що вона була однією з найяскравіших - факт. Отже, субота, чудова погода і жодного бажання сидіти вдома. Шкода, що аналогічний настрій торкнувся меншості, а дехто взагалі прихворів. Таким чином вималювалась компанія з мене, мого старого знайомого Юри та його собаки Джес.
Ранок був хмарним, підйом з ожеледицею, місцями сніг повністю здуло. Десь на горі чувся пристойний вітер.
Ми йшли геть неспішно, розмовляючи "за жизнь" і якось непомітно обігнали абсолютно усіх. Десь, на цьому етапі, можна було відчути себе "гуру туризму" :)
Ближче до верхівки снігу ставало трішки більше, але, загалом, йшлось дуже комфортно. Юра казав, що днями на Лопаті хтось мав збудувати іглу, тож такий факт додавав мотивації та +1 до швидкості, адже хотілось туди потрапити першими.
На верхівку ми вийшли о 12. Для мене це був дещо шок, адже навіть восени ми забігали сюди значно пізніше. Хмари розійшлись, а іглу виявились не міфом!
Я ніколи не бачила справжнє іглу і для мене ця подія стала безмежним дитячим захватом.
Відразу згадалось, як в дитинстві ми будували у дворі щось схоже, називаючи це "штабіком" :)
А всередині дійсно тепло та комфортно. Ще й Юра приготував каву з молоком!
Одним словом, кааайф)))
Поївши, ми рушили вниз, до Кам'янки. Я, до речі, завжди ходила через хребет на перевал а про цю стежку навіть і не знала.
Тут снігу було вже більше, але наявність слідів робила спуск м'яким та комфортним.
Погода чудова, вітер стих, тепло, відчувається весна, людей нема, енергетика позитивна. Йдеш і просто отримуєш величезну насолоду.
Ну що Вам сказати, в пів 2 ми були вже в Кам'янці і я відчула себе лосиком :) Так швидко в гори я ще не ходила...
Часу було море, тож вирішили пройтись до Мертвого озера
На озері тиша, вздовж криги стеляться лінії сонячних променів і чиїхось слідів
Рушили далі. Спустились з Кам'янки і повернули в сторону Сколе вздовж нафтопроводу. Тут також траплялись фен-шуйні місця. Сніг то був, то геть зникав. З-під землі пробились перші бутони (наскільки я розумію, проліски)
Врешті, ми вийшли біля моста і старту нашого маршруту. До електрички ще 2 години, а у нас за спиною вже 27 км. Робити нічого, знову сіли перекусити, а потім я ловила ракурси підмерзлого Опору. Мені сподобалось.
А потім електричка, теплі сухі шкарпетки, батарея і дім. А тепер знову хочеться в гори. Здається, це невиліковно...
Ранок був хмарним, підйом з ожеледицею, місцями сніг повністю здуло. Десь на горі чувся пристойний вітер.
Ми йшли геть неспішно, розмовляючи "за жизнь" і якось непомітно обігнали абсолютно усіх. Десь, на цьому етапі, можна було відчути себе "гуру туризму" :)
Ближче до верхівки снігу ставало трішки більше, але, загалом, йшлось дуже комфортно. Юра казав, що днями на Лопаті хтось мав збудувати іглу, тож такий факт додавав мотивації та +1 до швидкості, адже хотілось туди потрапити першими.
На верхівку ми вийшли о 12. Для мене це був дещо шок, адже навіть восени ми забігали сюди значно пізніше. Хмари розійшлись, а іглу виявились не міфом!
Я ніколи не бачила справжнє іглу і для мене ця подія стала безмежним дитячим захватом.
Відразу згадалось, як в дитинстві ми будували у дворі щось схоже, називаючи це "штабіком" :)
А всередині дійсно тепло та комфортно. Ще й Юра приготував каву з молоком!
Одним словом, кааайф)))
Поївши, ми рушили вниз, до Кам'янки. Я, до речі, завжди ходила через хребет на перевал а про цю стежку навіть і не знала.
Тут снігу було вже більше, але наявність слідів робила спуск м'яким та комфортним.
Погода чудова, вітер стих, тепло, відчувається весна, людей нема, енергетика позитивна. Йдеш і просто отримуєш величезну насолоду.
Ну що Вам сказати, в пів 2 ми були вже в Кам'янці і я відчула себе лосиком :) Так швидко в гори я ще не ходила...
Часу було море, тож вирішили пройтись до Мертвого озера
На озері тиша, вздовж криги стеляться лінії сонячних променів і чиїхось слідів
Рушили далі. Спустились з Кам'янки і повернули в сторону Сколе вздовж нафтопроводу. Тут також траплялись фен-шуйні місця. Сніг то був, то геть зникав. З-під землі пробились перші бутони (наскільки я розумію, проліски)
Врешті, ми вийшли біля моста і старту нашого маршруту. До електрички ще 2 години, а у нас за спиною вже 27 км. Робити нічого, знову сіли перекусити, а потім я ловила ракурси підмерзлого Опору. Мені сподобалось.
А потім електричка, теплі сухі шкарпетки, батарея і дім. А тепер знову хочеться в гори. Здається, це невиліковно...