Lopata vol.3 : bike edition
Ми були на Лопаті пішки восени, ми там мало не відкинули коні взимку з лижами, але з байками нас там ще не було. Варто додати, що з байками похід вийшов найбільш вдалим і безболісним :)
Поїхали з Сірожою. Добре, що квитки брав він, тому що я б точно не глянула на час і не взнала, що у графік Мукачівки внесли зміни. Тепер вона знову стартує о сьомій, а повертається раніше - за 15 9 на головний вокзал. Бонус - о 8:37 ми вже були в Сколе. Як завжди, йдемо через хащі і починаємо набирати висоту.
Вдосталь походивши по болоту, за 4 години ми були на верхівці, де нас зустріли численні кущі чорниці.
Поїли, я прилягла і миттєво вирубилась :) Далось взнаки тижневе недосипання)
Насувалась чорна хмара, вирішили пошвидше спускатись. За 7 днів я якось відвикла від байку і їхала зовсім дубово, обходячи крутіші повороти і схили. Розкаталась вже десь після половини маршруту, але усі найцікавіші місця закінчились :( Але я сюди ще повернусь!!11)
Під кінець, невідомо як, ми виїхали на іншу нормальну дорогу і нарешті спустились нею в Сколе. Як розповів пізніше місцевий дідусь, шлях, яким ми завжди ходили - застарілий маршрут, по якому колись давно возили ліс. Ну нарешті я знаю як нормально вийти на Лопату і не дертись через гілляки, фух.
Помили в річці байки, рушили на вокзал.
Квитків назад у нас не було, в касі їх теж не продавали. Вирішили їхати до Стрия, тому що звідти повернутись додому шансів більше. Їхали в тамбурі отак
В Стрию також не виявилось квитків на Мукачівку, але нас не полишала надія знову запхатись у тамбур. Приїхала переповнена електричка, усюди натовп. Проїхавшись вздовж потяга, ми таки залізли у один із вагонів. Всередині зустрічаємо безмежно-сяючого старшого дядечку у велоформі. Питає звідки ми, розповідає, що три дні катав по Закарпаттю, три дні мокнув під дощем, але зате він почувається дуже щасливим. Ех, от дивишся на нього і сам починаєш радіти :) Є ж такі люди, які не згинаються під сірими буднями, є такі люди, які вміють тішитись простим речам, це так кльово!!! :)
Минає година і ми вже майже вдома. "У горах якось все інакше, -резюмує Сірожа, - тут усі люди стають добрими, тут якась своя атмосфера". Я частково згідна, я й сама помітила, як на підйомі, видихаючись від ковзання по багнюці, падаючи в неї, терплячи біль у руках від штовхання байку, я несподівано для себе ловлю думку, що ці речі мене зовсім не нервують. Ба більше, я тішусь. Я ідіот?)))
Час пролетів геть швидко і я вже знову хочу кудись їхати :) Наразі буду будувати плани на наступний тиждень і марити байком та трасами. В бонус -унилі відео :)
(тут є пару поганих слів)
Поїхали з Сірожою. Добре, що квитки брав він, тому що я б точно не глянула на час і не взнала, що у графік Мукачівки внесли зміни. Тепер вона знову стартує о сьомій, а повертається раніше - за 15 9 на головний вокзал. Бонус - о 8:37 ми вже були в Сколе. Як завжди, йдемо через хащі і починаємо набирати висоту.
Вдосталь походивши по болоту, за 4 години ми були на верхівці, де нас зустріли численні кущі чорниці.
Поїли, я прилягла і миттєво вирубилась :) Далось взнаки тижневе недосипання)
Насувалась чорна хмара, вирішили пошвидше спускатись. За 7 днів я якось відвикла від байку і їхала зовсім дубово, обходячи крутіші повороти і схили. Розкаталась вже десь після половини маршруту, але усі найцікавіші місця закінчились :( Але я сюди ще повернусь!!11)
Під кінець, невідомо як, ми виїхали на іншу нормальну дорогу і нарешті спустились нею в Сколе. Як розповів пізніше місцевий дідусь, шлях, яким ми завжди ходили - застарілий маршрут, по якому колись давно возили ліс. Ну нарешті я знаю як нормально вийти на Лопату і не дертись через гілляки, фух.
Помили в річці байки, рушили на вокзал.
Квитків назад у нас не було, в касі їх теж не продавали. Вирішили їхати до Стрия, тому що звідти повернутись додому шансів більше. Їхали в тамбурі отак
В Стрию також не виявилось квитків на Мукачівку, але нас не полишала надія знову запхатись у тамбур. Приїхала переповнена електричка, усюди натовп. Проїхавшись вздовж потяга, ми таки залізли у один із вагонів. Всередині зустрічаємо безмежно-сяючого старшого дядечку у велоформі. Питає звідки ми, розповідає, що три дні катав по Закарпаттю, три дні мокнув під дощем, але зате він почувається дуже щасливим. Ех, от дивишся на нього і сам починаєш радіти :) Є ж такі люди, які не згинаються під сірими буднями, є такі люди, які вміють тішитись простим речам, це так кльово!!! :)
Минає година і ми вже майже вдома. "У горах якось все інакше, -резюмує Сірожа, - тут усі люди стають добрими, тут якась своя атмосфера". Я частково згідна, я й сама помітила, як на підйомі, видихаючись від ковзання по багнюці, падаючи в неї, терплячи біль у руках від штовхання байку, я несподівано для себе ловлю думку, що ці речі мене зовсім не нервують. Ба більше, я тішусь. Я ідіот?)))
Час пролетів геть швидко і я вже знову хочу кудись їхати :) Наразі буду будувати плани на наступний тиждень і марити байком та трасами. В бонус -унилі відео :)
Click to view(тут є пару поганих слів)
You can watch this video on www.livejournal.com