я на захисті порядку, бл..ть! Або квиток на трамвай за 10 грн.
Вирішила сьогодні до роботи проїхатись трамваєм номер 7. На зупинці зі мною у перші двері зайшла вагітна дівчина та ще двоє-троє людей. Вагітна дівчина опинилась переді мною і поклала у ту залізну фігню в дверцятах (вибачте, не знаю як вона називається) 10 гривень. Останні швидко зникли у безодні водійської кабіни. Однак, у якості решти, замість 8 грн 25 коп. повернулись лише 25 коп.
Дівчина перевернула залізяку з монетками назад і наголосила, що давала 10 грн. Водій (пергидрольна блондинка клімаксного віку) зробила вигляд, що нічого не почула, і перегорнула дверну кишеню з монетками назад у салон.
Далі ще раз повторюється вищеописаний абзац. Зрештою, дівчина бере копійки і практично зі сльозами на очах сідає на вільне місце. Я купую свій квиток і пересуваюсь в інший кінець трамваю.
Цілу зупинку в мені панують дивні відчуття. Що зробити? Піти перепитати чи та стерва таки віддала їй решту, чи забити як всі і їхати собі далі? Чим більше я про це думала, тим більше я злилась. Хіба так можна? Зачинитись в своїй кабіні і нагло заникати 10 грн? Може це і не така вже й страшна сумма, але хтось заради неї встає зранку і йде на роботу.
Я підійшла до дівчини і спитала чи віддали їй решту, каже ні. Питаю, чому вона ще раз нічого не скаже водію. Відмахується, мовляв, та хай вдуситься.
Я не вмію і не люблю сваритись. Але коли люди поводять себе як бидло, я шкодую, що не маю ВАЛЄРИ.
Жарти-жартами, але суну до кабіни, стукаю. "Перепрошую, Ви збираєтесь давати решту з 10 грн ???"
-Яку решту? Які 10 грн? - відразу істерикує блондинка.
Тягну до кабіни дівчину, показую водієві, що оця кубіта зайшла там то і там, а далі було так і так.
-Треба було відразу казати, а не через 10 зупинок!!! Не маю я ваших грошей - верещала пані
Коротше, ми сперечались з 10 хвилин. Звісно, грошей ніхто не повернув. Дівчина сказала облишити це. Я ж пообіцяла водієві, що подзвоню у відділ захисту прав споживачів (не знаю до чого тут він, але це перше , що спало мені на думку).
У трамваї знайшовся телефон диспетчера, записала. Тільки слухавки ніхто там так і не підійняв, а самого номеру трамваю на транспортному засобі я не знайшла.
Шкода дівчину. Тут не стільки справа в грошах, скільки у рагульській поведінці водія, а це дуже неприємно. Зрештою, усе в житті повертається, і навряд чи ті 10 грн принесуть багато радості блондинці.
Дівчина перевернула залізяку з монетками назад і наголосила, що давала 10 грн. Водій (пергидрольна блондинка клімаксного віку) зробила вигляд, що нічого не почула, і перегорнула дверну кишеню з монетками назад у салон.
Далі ще раз повторюється вищеописаний абзац. Зрештою, дівчина бере копійки і практично зі сльозами на очах сідає на вільне місце. Я купую свій квиток і пересуваюсь в інший кінець трамваю.
Цілу зупинку в мені панують дивні відчуття. Що зробити? Піти перепитати чи та стерва таки віддала їй решту, чи забити як всі і їхати собі далі? Чим більше я про це думала, тим більше я злилась. Хіба так можна? Зачинитись в своїй кабіні і нагло заникати 10 грн? Може це і не така вже й страшна сумма, але хтось заради неї встає зранку і йде на роботу.
Я підійшла до дівчини і спитала чи віддали їй решту, каже ні. Питаю, чому вона ще раз нічого не скаже водію. Відмахується, мовляв, та хай вдуситься.
Я не вмію і не люблю сваритись. Але коли люди поводять себе як бидло, я шкодую, що не маю ВАЛЄРИ.
Жарти-жартами, але суну до кабіни, стукаю. "Перепрошую, Ви збираєтесь давати решту з 10 грн ???"
-Яку решту? Які 10 грн? - відразу істерикує блондинка.
Тягну до кабіни дівчину, показую водієві, що оця кубіта зайшла там то і там, а далі було так і так.
-Треба було відразу казати, а не через 10 зупинок!!! Не маю я ваших грошей - верещала пані
Коротше, ми сперечались з 10 хвилин. Звісно, грошей ніхто не повернув. Дівчина сказала облишити це. Я ж пообіцяла водієві, що подзвоню у відділ захисту прав споживачів (не знаю до чого тут він, але це перше , що спало мені на думку).
У трамваї знайшовся телефон диспетчера, записала. Тільки слухавки ніхто там так і не підійняв, а самого номеру трамваю на транспортному засобі я не знайшла.
Шкода дівчину. Тут не стільки справа в грошах, скільки у рагульській поведінці водія, а це дуже неприємно. Зрештою, усе в житті повертається, і навряд чи ті 10 грн принесуть багато радості блондинці.