(no subject)
Мабуть, я можу говорити про свою любов до Боржави безупину. Це перші гори, куди я потрапила з наметом, це перші гори, де я каталась поза трасами на лижах, це гори, де я не спала дві доби і вночі вилазила на Гембу... Є в них щось таке надзвичайне, чарівне, що змушує по особливому ворушитись серце всередині. І якби хто спитав, де б я хотіла опинитись в цю мить, я б незамислюючись відповіла - на осінній Боржаві.
Якось спонтанно вирішили, що в суботу поїдемо на Великий Верх з роверами. Я запропонувала підійматись на підйомнику через Пилипець, захопити Гембу і вже тоді на ВВ. Погодились.
Зранку сідаємо на Мукачівку і їдемо до Воловця. ЇХали в чотирьох: Іван, Макс, Христя і я. У Воловці зустріли Марка з двома колегами (вони були в інакшому вагоні). Щоб заощадити час, вирішили усі разом на перевал заїхати бусом. На перевалі в кубі знову погнулась пружинка на гальмі. Ваня оперативно відрізав зіпсовану частину і ми рушили вниз.
До Пилипця дістались швидко. Біля підйомника знову зустріли Марка з хлопцями, вони вже встигли зробити перший спуск на байк трасі, казали, що болять руки. Ми сіли на крісло і рушили догори. З байком на кріселці я підіймалась вперше. Хвилювалась, особливо, коли в тебе на очах у дівчини попереду з тієї ж кріселки падає додолу велосипед :) Попросила дядечку, який контролює роботу підйомника, допомогти причепити байк. Та він почав чіпляти мою скотинку за аморт, тож довелось швидко його перехоплювати і перекидувати в польоті байк на раму. Подряпала і вдарила пальці, однак підійнялись нормально, подивившись згори на байк-парк.
На верху вже чекав Макс з камерою, сміючись, мовляв, зараз 100 % буде якийсь епікфейл, знімати готовий. Та з крісла велосипед я зняла нормально :) За кілька хвилин підійнявся Ваня і ми рушили на Гембу.
Боржавський хребет зараз просто прекрасний: кольоровий та оксамитовий, а зовсім скоро він стане геть жовтим та багряним.
Діставшись до Гемби, ми почали спуск на хребет. Згадуючи як я спускалась тут взимку на лижах і як усе було доволі рівним, я впевнено натиснула на педалі. Однак за кілька метрів з"явився страх, бо спуск був у дрібних ямах. Та з кожним метром страх минав, натомість з"являлось задоволення від усього, що оточувало в даний момент.
Досить швидко ми минули хребет і дістались до підйому на Великий Верх. Ваня забрав у мене 16-кг скотта, і я потягнула 13-кг куб. За годину ми вже були в кількох метрах від залізної триноги. Пофотографувались, поїли і рушили вниз, до метеостанції.
нам он тууди
до тієї білої крапки на горизонті...
Першу частину стрімкого спуску з ВВ ми зійшли пішки. Я до такого ще не готова. Єдиний, хто його проїхав - це Іван (на кубі!!! лежачи грудьми на кермі). Далі спуски стали поблажливішими і можна було покайфувати від сонця, вітру, швидкості і відчуття того, як підвіска з"їдає усі нерівності. Спробувала проїхатись на кубі - було таке враження, що я сіла на шосер...
Після метеостанції почався спуск з дрібним камінням. Було страшнувато бачити як когось заносило і як хтось падав, однак Барсік мене не підвів, хоча нас теж трохи носило.
В 1 момент гальма на кубі не витримали і остаточно зламались ще до сироварні, тому Ваня вниз поїхав лише із задніми бб7. Нижче сироварні у лісі обігнала хлопця. Подумалось, а чи не був це Орест, він доволі часто гуляє Боржавою. Та роздивитись часу не було.
Лісозлам, я обтраскалась як свинюка і привезла вниз кілька зайвих кіло багна. На фінальному серпантині до села зустрівся невеликий камінь, з якого вдалось зістрибнути і прокайфувати від роботи підвіски. В селі нас наздогнав хлопець, якого ми обігнали, і це таки дійсно був orestk, перекинулись кількома словами і роз"їхались.
У селі я ще раз обтраскалась, приїхала на вокзал, дочекалась на Івана, Макса і Христю. Закупились печивом і пішли на перон. Тут до нас підійшов чоловік у спортивному костюмі, який повідомив, що лягає в лікарню лікуватись від алкоголізму. Став попереду, дивиться на нас і на ровери, а потім каже:
- От у них всіх резина нормальна, а в тебе грубша, чому?
знизую плечима
-В тебе ще й захист на ногах -показує на мої щитки, - Ааа, я поняв, ти найчастіше з усіх падаєш, тому у тебе і резина грубша і захист є. Ти незграбна, але ти не розстроюйся, зараз я на тебе подивлюсь і по очам передам тобі свою енергію, ти відчуєш! Ти відчуєш обов"язково і через кілька днів взуєш свого брата (показує на Макса).
Ще чоловік розповів, що він вміє робити сальто і ходити на руках, але зараз він завжди приземляється на плечі. Назвазвся Льохою Сенсеєм і казав обов"язково його знайти.
Надійшла Мукачівка, ми повантажились. Знову зустріли Марка. Вони зробили три спуски у байк парку і так само пішли на Боржаву, однак не на ВВ, а на Стій. Далі я загорнулась у камізельку Івана і проспала на його плечі до самого Львова. Тепло, приємна втома, згорівший ніс, що ще потрібно для щастя?
барсік після бойового хрещення
П.с. у мене на руках кріпатура :)
Якось спонтанно вирішили, що в суботу поїдемо на Великий Верх з роверами. Я запропонувала підійматись на підйомнику через Пилипець, захопити Гембу і вже тоді на ВВ. Погодились.
Зранку сідаємо на Мукачівку і їдемо до Воловця. ЇХали в чотирьох: Іван, Макс, Христя і я. У Воловці зустріли Марка з двома колегами (вони були в інакшому вагоні). Щоб заощадити час, вирішили усі разом на перевал заїхати бусом. На перевалі в кубі знову погнулась пружинка на гальмі. Ваня оперативно відрізав зіпсовану частину і ми рушили вниз.
До Пилипця дістались швидко. Біля підйомника знову зустріли Марка з хлопцями, вони вже встигли зробити перший спуск на байк трасі, казали, що болять руки. Ми сіли на крісло і рушили догори. З байком на кріселці я підіймалась вперше. Хвилювалась, особливо, коли в тебе на очах у дівчини попереду з тієї ж кріселки падає додолу велосипед :) Попросила дядечку, який контролює роботу підйомника, допомогти причепити байк. Та він почав чіпляти мою скотинку за аморт, тож довелось швидко його перехоплювати і перекидувати в польоті байк на раму. Подряпала і вдарила пальці, однак підійнялись нормально, подивившись згори на байк-парк.
На верху вже чекав Макс з камерою, сміючись, мовляв, зараз 100 % буде якийсь епікфейл, знімати готовий. Та з крісла велосипед я зняла нормально :) За кілька хвилин підійнявся Ваня і ми рушили на Гембу.
Боржавський хребет зараз просто прекрасний: кольоровий та оксамитовий, а зовсім скоро він стане геть жовтим та багряним.
Діставшись до Гемби, ми почали спуск на хребет. Згадуючи як я спускалась тут взимку на лижах і як усе було доволі рівним, я впевнено натиснула на педалі. Однак за кілька метрів з"явився страх, бо спуск був у дрібних ямах. Та з кожним метром страх минав, натомість з"являлось задоволення від усього, що оточувало в даний момент.
Досить швидко ми минули хребет і дістались до підйому на Великий Верх. Ваня забрав у мене 16-кг скотта, і я потягнула 13-кг куб. За годину ми вже були в кількох метрах від залізної триноги. Пофотографувались, поїли і рушили вниз, до метеостанції.
нам он тууди
до тієї білої крапки на горизонті...
Першу частину стрімкого спуску з ВВ ми зійшли пішки. Я до такого ще не готова. Єдиний, хто його проїхав - це Іван (на кубі!!! лежачи грудьми на кермі). Далі спуски стали поблажливішими і можна було покайфувати від сонця, вітру, швидкості і відчуття того, як підвіска з"їдає усі нерівності. Спробувала проїхатись на кубі - було таке враження, що я сіла на шосер...
Після метеостанції почався спуск з дрібним камінням. Було страшнувато бачити як когось заносило і як хтось падав, однак Барсік мене не підвів, хоча нас теж трохи носило.
В 1 момент гальма на кубі не витримали і остаточно зламались ще до сироварні, тому Ваня вниз поїхав лише із задніми бб7. Нижче сироварні у лісі обігнала хлопця. Подумалось, а чи не був це Орест, він доволі часто гуляє Боржавою. Та роздивитись часу не було.
Лісозлам, я обтраскалась як свинюка і привезла вниз кілька зайвих кіло багна. На фінальному серпантині до села зустрівся невеликий камінь, з якого вдалось зістрибнути і прокайфувати від роботи підвіски. В селі нас наздогнав хлопець, якого ми обігнали, і це таки дійсно був orestk, перекинулись кількома словами і роз"їхались.
У селі я ще раз обтраскалась, приїхала на вокзал, дочекалась на Івана, Макса і Христю. Закупились печивом і пішли на перон. Тут до нас підійшов чоловік у спортивному костюмі, який повідомив, що лягає в лікарню лікуватись від алкоголізму. Став попереду, дивиться на нас і на ровери, а потім каже:
- От у них всіх резина нормальна, а в тебе грубша, чому?
знизую плечима
-В тебе ще й захист на ногах -показує на мої щитки, - Ааа, я поняв, ти найчастіше з усіх падаєш, тому у тебе і резина грубша і захист є. Ти незграбна, але ти не розстроюйся, зараз я на тебе подивлюсь і по очам передам тобі свою енергію, ти відчуєш! Ти відчуєш обов"язково і через кілька днів взуєш свого брата (показує на Макса).
Ще чоловік розповів, що він вміє робити сальто і ходити на руках, але зараз він завжди приземляється на плечі. Назвазвся Льохою Сенсеєм і казав обов"язково його знайти.
Надійшла Мукачівка, ми повантажились. Знову зустріли Марка. Вони зробили три спуски у байк парку і так само пішли на Боржаву, однак не на ВВ, а на Стій. Далі я загорнулась у камізельку Івана і проспала на його плечі до самого Львова. Тепло, приємна втома, згорівший ніс, що ще потрібно для щастя?
барсік після бойового хрещення
П.с. у мене на руках кріпатура :)