(no subject)
Новий рік минув легко і по-домашньому у гарній теплій компанії в обговоренні планів на лижний та вело сезони, + майбутнього школи капоейра сензала. Загалом усе дуже дуже позитивно)
Лягли о другій. Прокинутись першого січня о 6:50 - реально) складно, але реально) Перші слова як Олі, так і Христі - може ми нікуди не поїдемо, га? Ні, ми їдемо.
Оперативно збираємось, натягуємо лижні костюми, спорягу в руки і вниз, де на нас чекає універсал. На привокзальній в небі літало мільйони воронів. Я ще в житті стільки не бачила (потім викладу фото). Якось моторошно чи що. Проте на нас чекає електричка і ми беремо курс на Тростян.
Зізнаюсь, на Тростяні була лише раз і то влітку. Коли побачила його центр, мене взяли сумніви чи взагалі варто підійматись на гору. Ну невже я сюди їхала просиджувати штани в забігалівці? Дочекалась Христю з Максом і ми поїхали наверх.
В усіх хто зі мною підіймався на бугелі, була лише одна тема для розмови - Тростян шикарна гора, але в жахливо занедбаному стані. Не погодитись важко. Спустились на північ. Око милували засніжені ялинки та гірські пейзажі. Неможливо не зітхнути з захопленням "ааахх". Христя і Макс сказали, що я щойно проїхала найтяжчий схил, де зазвичай усі ламаються.
"Ну все, я перейшла на новий рівень" -сміюсь.
Загалом на півночі класно, льоду мало і голих місць також. Сніжок пухкенький. А от по центру -трохи жесть. Каміння, лід, коріння. Особливо коріння і трава. Кілька ділянок просто всіяні ними.
Десь о пів на четверту я спустилась "До пані Стефанії", де ми згшодом з Ольою, христею і Максом куштували смачний трав"яний чай та гарячу вечерю. Карпатська їжа таки дуже смачна :)))
Коли ми збирались на бобік та забирали з двору спорягу, з кафе вийшов хлопець з люлькою. Подивився на нас і сказав, що в його знайомої є також сині палки з білими рукоятками і вони так само погнуті як мої ))
Я ж згадала, що сьогодні мої палки не зазнали травм, що дуже дивно (я кожного разу їх гну, ну не я, а ті хто в мене в"їжджають)))
Я глибоко вдихнула повітря. "ММммм, як же пахне ця люлька!"
-Хочете, можу дати затягнутись
-Ні, дякую, я просто хочу люльку :)
Зрештою ми опинились на вокзалі і за кілька годин вдома. Обожнюю цей міцний постлижний сон))
загалом: коли відкриваєш сезон на Буковелі, думаєш, гммм страшнувато. А потім звикаєш. Потім ти приїжджаєш на Драг, де снігу не так вже й багато, а схили трішки крутіші. Дивишся вниз, і думаєш, йопт, як я звідси з"їду? А потім просто стаєш, їдеш і навіть не падаєш, і знову звикаєш. Фак, а от коли ти бачиш Тростян, тебе взагалі навідують страшні думки. Але ти згадуєш усі попередні випадки і розумієш, що не проїжджабельних схилів немає, є лишень твій страх. І ти їдеш. І знаєте, мені дуже сподобалось на Тростяні) Хочу ще)
Лягли о другій. Прокинутись першого січня о 6:50 - реально) складно, але реально) Перші слова як Олі, так і Христі - може ми нікуди не поїдемо, га? Ні, ми їдемо.
Оперативно збираємось, натягуємо лижні костюми, спорягу в руки і вниз, де на нас чекає універсал. На привокзальній в небі літало мільйони воронів. Я ще в житті стільки не бачила (потім викладу фото). Якось моторошно чи що. Проте на нас чекає електричка і ми беремо курс на Тростян.
Зізнаюсь, на Тростяні була лише раз і то влітку. Коли побачила його центр, мене взяли сумніви чи взагалі варто підійматись на гору. Ну невже я сюди їхала просиджувати штани в забігалівці? Дочекалась Христю з Максом і ми поїхали наверх.
В усіх хто зі мною підіймався на бугелі, була лише одна тема для розмови - Тростян шикарна гора, але в жахливо занедбаному стані. Не погодитись важко. Спустились на північ. Око милували засніжені ялинки та гірські пейзажі. Неможливо не зітхнути з захопленням "ааахх". Христя і Макс сказали, що я щойно проїхала найтяжчий схил, де зазвичай усі ламаються.
"Ну все, я перейшла на новий рівень" -сміюсь.
Загалом на півночі класно, льоду мало і голих місць також. Сніжок пухкенький. А от по центру -трохи жесть. Каміння, лід, коріння. Особливо коріння і трава. Кілька ділянок просто всіяні ними.
Десь о пів на четверту я спустилась "До пані Стефанії", де ми згшодом з Ольою, христею і Максом куштували смачний трав"яний чай та гарячу вечерю. Карпатська їжа таки дуже смачна :)))
Коли ми збирались на бобік та забирали з двору спорягу, з кафе вийшов хлопець з люлькою. Подивився на нас і сказав, що в його знайомої є також сині палки з білими рукоятками і вони так само погнуті як мої ))
Я ж згадала, що сьогодні мої палки не зазнали травм, що дуже дивно (я кожного разу їх гну, ну не я, а ті хто в мене в"їжджають)))
Я глибоко вдихнула повітря. "ММммм, як же пахне ця люлька!"
-Хочете, можу дати затягнутись
-Ні, дякую, я просто хочу люльку :)
Зрештою ми опинились на вокзалі і за кілька годин вдома. Обожнюю цей міцний постлижний сон))
загалом: коли відкриваєш сезон на Буковелі, думаєш, гммм страшнувато. А потім звикаєш. Потім ти приїжджаєш на Драг, де снігу не так вже й багато, а схили трішки крутіші. Дивишся вниз, і думаєш, йопт, як я звідси з"їду? А потім просто стаєш, їдеш і навіть не падаєш, і знову звикаєш. Фак, а от коли ти бачиш Тростян, тебе взагалі навідують страшні думки. Але ти згадуєш усі попередні випадки і розумієш, що не проїжджабельних схилів немає, є лишень твій страх. І ти їдеш. І знаєте, мені дуже сподобалось на Тростяні) Хочу ще)